23.1. Продукція, її класифікація і вимірники обсягу

Виробничо-економічній діяльності, незалежно від її виду, прита-манні універсальні ознаки, загальні властивості — це постійне пере-творення деяких видів економічних ресурсів на певний економічний продукт.

Із повсякденного життя добре відомо, що, завантажуючи до м’ясорубки м’ясо, хліб, цибулю, ми наприкінці отримуємо готовий фарш, а спалюючи дрова, отримуємо тепло. Економіка діє аналогічним чином: до неї подаються економічні ресурси, внаслідок перетворення яких виникає економічний продукт. Найбільш загальна схема дії виро-бничої економіки у спрощеній формі виглядає так, як показано на рис. 23.1.

Що ж таке економічні ресурси та економічний продукт?

565

До економічних ресурсів відносяться такі:

а) праця у вигляді усвідомленої діяльності осіб, яка спрямована на створення необхідного їм або іншим особам продукту;

б) природні ресурси: земля (у вигляді глини), вода, повітря, корисні копалини, рослинний та тваринний світ, природні енергетичні джере- ла, які застосовуються людством у господарському обігу;

в) засоби виробництва у вигляді основних і оборотних засобів, які використовуються в господарській діяльності;

г) кошти, на які і за допомогою яких купуються, залучаються мате- ріально-речові і трудові ресурси;

ґ) інформаційні ресурси у вигляді наукової, науково-технічної, проектно-конструкторської, технологічної, статистичної, управлінсь-кої інформації та інших видів духовно-інтелектуальних цінностей, які необхідні для створення економічного продукту і які використовують-ся в процесі його створення.

ресурси 1 (процесор) | продукт

-

Економічні J Перетворювач 1 Економічний

Рис. 23.1. Схема дії виробничо-економічної системи

У економічній практиці всі види матеріально-речових ресурсів, що використовуються в економіці, дуже часто називаються матеріальними ресурсами. Економічні ресурси поділяються на відтворені і невідтво-рені. Відтворені — це такі ресурси, які людина може відновити, а не-відтворені — це ті, які практично неможливо відтворити знову. До не-відтворених ресурсів відносять земельні угіддя, повітря, корисні копалини, фауну, час.

Матеріальні і грошові ресурси, які призначено для економічної дія-льності, мають назву капіталу. Під словом «капітал» розуміємо два ви-ди ресурсів: фізичний капітал (засоби виробництва) і виділений на йо-го придбання грошовий капітал. Деякі автори відносять до капіталу лише основні засоби виробництва, основний капітал. Однак і оборотні засоби називають в економіці оборотним капіталом.

Засоби, що вкладаються в економіку, економічні об’єкти та проек-ти, які призначені для забезпечення виробництва економічними ресур-сами в майбутньому, мають назву капіталовкладення або інвестиції. Таким чином, інвестиції — це економічні ресурси для майбутнього, грошові і матеріальні вкладення безпосередньо у виробництво, в неру-хомість, в цінні папери, які приносять результати в майбутньому.

Економічні ресурси інколи ототожнюють з факторами виробницт-ва. Інакше кажучи, таке ототожнення не повністю коректне. Ресур-си — це те, що надходить в економіку, живить її, а фактори — це те, що задіяне у виробничо-економічних процесах, використовується в

566

них. Відповідно до схеми (див. рис. 23.1), ресурси — це потік, який входить в економіку, тоді як фактори — це елементи, які знаходяться в перетворенні ресурсів, у процесорі. Фактори — це параметри, які ви-значають характер і результати протікання економічних процесів, що визначають кількість та якість створюваного, виробленого економіч-ного продукту. Фактори є не стільки виробничими ресурсами, скільки виробничим потенціалом економіки. Фактори можна розглядати як причини, а економічний продукт — як наслідок економічного вироб-ничого процесу.

Традиційно до факторів виробництва відносять тріаду: землю, труд і капітал. У західній економічній літературі до числа факторів вироб-ництва деякі автори включають підприємницьку здібність (активність). Недостатність цього фактора в українській економіці перехідного пе-ріоду — одна з причин її відставання від світового рівня.

Економічним продуктом будемо називати все те, що виробляється, створюється, використовується в економіці. Економічний продукт — це результат людської праці, господарської діяльності, представлений у матеріально-речовій формі (матеріальний продукт), у духовній, ін-формаційній формі (інтелектуальний продукт) або у вигляді виконаних робіт і послуг.

Економічний продукт можна класифікувати, тобто поділяти за гру-пами залежно від його загальних ознак.

Продукцією зазвичай називають продукт виробництва в речовій або інформаційній формах, найчастіше в предметному вигляді, який кількісно вимірюється в натуральному і грошовому виразі. Часто поді-ляють продукцію на продукцію виробничого призначення і продукцію особистого, родинного, суспільного споживання. Продукцією можна називати який завгодно результат, отриманий наприкінці його вигото-влення.

Товарами у вузькому значенні слова називають об’єкти купівлі та продажу, тобто економічний продукт, який після свого створення під-лягає продажу або призначений для продажу. Таким чином, товаром вважається який завгодно економічний продукт, що надходить після виготовлення до ринку. Однак у широкому значенні товар — це все те, що може задовольнити потребу і пропонується на ринку з метою при-вертання уваги, придбання, використання або споживання. Це може бути все, чим користуються люди, не уточнюючи при цьому, що ці предмети придбані або продані за кошти.

Роботами в економіці називають види діяльності, в яких сам про-цес виконання роботи вважається головним результатом діяльності і підлягає оплаті залежно від обсягу робіт, тривалості їх виконання (на-приклад, будівельні, монтажні, земляні, ремонтні роботи). Виконана робота — це своєрідний вид економічного продукту, результат вироб-ництва.

567

Послуги — це один з найбільш поширених видів робіт, економіч-ної діяльності, результатом якої є зміна якості вже існуючих виготов-лених речей. Іншими словами, послуги — це види діяльності, робіт, у процесі виконання яких не створюється новий матеріально-речовий продукт, котрий раніше не існував, але змінюється якість уже існуючо-го, створеного продукту. Це блага, які надаються не у вигляді речей, а у формі діяльності. Таким чином, саме надання послуг створює бажа-ний результат.

До послуг відносять побутове, комунальне, транспортне обслуго-вування, навчання, лікування, культурно-виховну роботу, догляд за ді-тьми і літніми людьми. Разом з тим, окремі види послуг, зокрема інфо-рмаційні, являють собою по суті вироблений, або переданий з рук користувача, або переданий йому специфічний економічний продукт у вигляді відомостей, даних, інформації про об’єкти та процеси, встано-влення контактів.

Усі вказані вище форми та види економічного продукту можна ро-поділити на два класи: проміжний продукт, який підлягає подальшим виробничим перетворенням та використовується як виробничий ре-сурс, і кінцевий продукт, який надходить до сфери свого кінцевого ви-користання, застосування за кінцевим призначенням. При всій важли-вості та розповсюдженості такого розподілу необхідно мати на увазі його певну умовність. Так, вирощені томати — це проміжний продукт для виготовлення томатної пасти і кінцевий — при безпосередньому споживанні у вигляді продукту харчування.

Головний зміст кінцевої стратегії підприємства зводиться до при-стосування свого виробництва до потреб покупців. Це означає, що по-трібно визначити номенклатуру продукції, яка виробляється, абсолют-но точно, оптимізувати її склад, співвідношення, обсяги з метою отримання максимального прибутку. Під номенклатурою продукції розуміємо систематизований перелік назв, матеріалів, товарів, які ви-робляються та продаються, і послуги. У постачально-збутовій діяльно-сті часто використовується термін «асортимент». Він означає склад, рі-зновиди, комплект видів продукції, товарів, послуг, які виготовля-ються на виробництві або які знаходяться у продажу. Наприклад, у ма-газині представлено широкий асортимент взуття або завод виготовляє широкий асортимент прокату. Тому договірні обов’язки щодо поста-чання кожне підприємство зобов’язане виконувати не в цілому (в шту-ках, тоннах, метрах чи гривнях), а в асортименті.

Для вимірювання рівнів, темпів та обсягів зростання виробництва в статистиці використовуються такі визначення: валова, товарна, чиста та реалізована продукція.

Валова продукція — це показник радянської статистики. Він хара-ктеризував обрахований у грошовому виразі сумарний обсяг продук-ції, яку було вироблено в промисловості певної галузі. Валова продук-

568

ція охоплює як кінцеву, тобто завершену, так і проміжну, тобто неза-вершену продукцію, яка включає комплектуючі вироби, напівфабрика-ти, продукцію, виробництво якої лише розпочато.

В результаті при обчисленні валової продукції у масштабі галузі виникає «повторний рахунок» (подвійний рахунок), тому що проміжна продукція обраховується і самостійно, і в складі тієї продукції, до якої вона входить як самостійна частина. Наприклад, колеса для автомобіля обраховуються як валова продукція заводу з виготовлення коліс, але входять також і до валової продукції автомобільного заводу.

Сума валового продукту відображає економічний обіг у народному господарстві, і на практиці вона використовується в ролі вартості су-купного суспільного продукту. Але за своєю сутністю вона не може її виражати тому, що вона включає суму повторного рахунку, яка стано-вить майже 40 %.

Другим вимірником обсягу виробництва є товарна продукція. Во-на являє собою обсяг усієї виробленої підприємством за певний про-міжок часу (як правило, за рік) кінцевої продукції у грошовому виразі.

Третім вимірником кількості виробленої продукції є чиста проду-кція. Це показник обсягу виробництва підприємства у грошовому ви-разі за певний період часу, який характеризує вартість знов створеного продукту. Чиста продукція визначається або як валова продукція за мінусом матеріальних витрат і амортизаційних відрахувань, або як су-ма заробітної плати, яка витрачена на створення продукції, та прибут-ку підприємства від продажу вироблених товарів. Інакше кажучи, це аналог національного доходу на рівні підприємства.

Четвертим вимірником кількості проданого підприємством товару є реалізована продукція. Вона визначає обсяг продукції, яка продана підприємством за певний період і за яку сплачено покупцем, у грошо-вому еквіваленті.

В умовах ринку товарна продукція застосовується для розрахунку, а валова, зважаючи на непопулярність слова, як правило, не згадується зовсім.

Тому необхідно відзначити, що валова, товарна і реалізована про-дукція — це рідні сестри різного віку. Між ними немає принципових відмінностей: вони включають до свого складу не тільки живу працю, але й працю в минулому, а також суму повторного рахунку. Зрозуміло, що поки існують товарно-грошові відносини, ці показники не тільки необхідні, а й незамінні для відповідних цілей. Але за своєю сутністю вони непридатні для вимірювання економічного зростання та оцінки роботи підприємства. Вони не відображають реальних результатів дія-льності підприємства, не стимулюють виробничі колективи до еконо-мії матеріальних ресурсів.

З метою об’єктивного вимірювання внеску підприємства щодо створення національного доходу держави, динаміки продуктивності

569

праці та формування фонду заробітної плати, а також щодо підвищен-ня зацікавленості трудових колективів в економії матеріальних ресур-сів відбувся перехід з 1989 року до обраховування чистої продукції як на рівні підприємств, так і їхніх об’єднань. Перехід до використання показника чистої продукції спричинив істотні зміни у системі ціноут-ворення, бухгалтерського та статистичного обліку.

Застосування показника чистої продукції дає змогу більш правиль-но відобразити внесок окремих галузей до загальних результатів робо-ти промисловості. При оцінюванні за цим показником галузева струк-тура промисловості суттєво видозмінюється, тому показник «чиста продукція» використовується в галузях хімічно-лісового комплексу, машинобудування, промисловості, будівельних матеріалів тощо.

При вирішенні питання щодо використання показника чистої про-дукції необхідно враховувати специфіку окремих галузей. Зокрема, у видобувних галузях з метою вимірювання продуктивності праці не ва-рто використовувати чисту продукцію. У цих галузях низька частка і незначний повторний рахунок матеріальних витрат, тому тут варто ви-користовувати натуральні одиниці виміру продукції, на базі яких мож-на побудувати ефективну систему стимулювання праці.