20.4. Методи і принципи державного регулювання діяльності підприємства

Ринкова економіка не в змозі автоматично регулювати всі економі-чні та соціальні процеси в інтересах усього суспільства і кожного гро-мадянина. Вона не забезпечує соціально справедливого розподілу до-ходу, не гарантує права на працю, не сприяє охороні довкілля, не підтримує соціально незахищених верств населення.

Приватний бізнес не зацікавлений вкладати кошти в ті галузі й ті проекти, які не забезпечують достатньо високого прибутку, але для су-спільства і держави вони життєво необхідні. Ринкова економіка не ви-рішує й багатьох інших актуальних проблем. І про все це повинна пік-луватися держава. Вона, по-перше, створює правову основу для ринкової економіки, по-друге, впливає на розподіл ресурсів з метою підвищення ефективності виробництва.

На державу покладені такі основні функції:

1. Створення правової основи. За допомогою правової основи дер-жава забезпечує законні «правила гри», які регулюють відносини між суб’єктами підприємницької діяльності.

2. Забезпечення належного правопорядку в державі і національної безпеки. Якщо держава належним чином не виконує цих функцій, то в державі створюються умови для розвитку кримінальної ситуації: кри-мінальної злочинності, мафії, корупції, хабарництва та інших негатив-них явищ, що пагубно впливають на економіку держави.

3. Стабілізація економіки, тобто сталий розвиток економіки, коли досягаються і підтримуються на оптимальному рівні основні макро-економічні показники: обсяг валового національного продукту, націо-нальний дохід, рівень інфляції та безробіття, дефіцит бюджету і т. ін. Для забезпечення стабілізації економіки держава зобов’язана викорис-товувати всі наявні важелі і методи за допомогою проведення відпові-дної фіскальної, фінансово-кредитної, науково-технічної та інвести-ційної політики.

4. Забезпечення соціального захисту і соціальних гарантій. Держа-ва зобов’язана провадити активну соціальну політику, сутність якої в гарантованому забезпеченні всіх працюючих мінімумом заробітної плати, пенсіями за віком та інвалідністю, допомогою по безробіттю; в забезпеченні різних видів допомоги малозабезпеченим; у проведенні індексації фіксованих доходів у зв’язку з інфляцією і т. п. Проводячи цю політику, держава тим самим забезпечує мінімальний прожитковий рівень для всіх своїх громадян і не допускає соціальної напруги в сус-пільстві.

5. Захист конкуренції. В ринковій економіці конкуренція — один з головних регулювальних інструментів. Конкуренція — основа прогре-су в усіх сферах економіки, вона підштовхує виробників товарів і по-

501

слуг впроваджувати все нове й передове, покращувати якість продукції і знижувати витрати на її виробництво. Тому одна з функцій держа-ви — це захист конкуренції. При конкуренції покупці — це господарі, ринок — їхній агент, а підприємство — їхня слуга. При монополії си-туація різко змінюється і покупець з господаря перетворюється на слугу.

Так, для України проблема створення конкурентної сфери і її за-хист особливо важливі на сучасному етапі, оскільки середовище для справжньої конкуренції в країні ще не створено і економіка в значному ступені монополізована. Щоб виконати ці і ряд інших функцій, держа-ва повинна використовувати всі наявні важелі і засоби.

Тільки при наявності певних умов і передумов держава повинна втручатися в економіку. Умови можуть бути позитивні й негативні.

Негативні умови — це всякого роду негативні явища та тенденції в різних сферах діяльності людства, які можуть шкідливо впливати на підприємницьку діяльність і економіку держави в цілому.

Такими умовами для втручання держави можуть бути: вимоги на-ціональної безпеки, соціальна напруженість у суспільстві, негативні явища в економіці (спад виробництва, інфляція, високий рівень безро-біття, структурна незбалансованість, дефіцит бюджету, неконкуренто-спроможність вітчизняної продукції на світовому ринку, інвестицій-ний спад і т. ін.), погіршення довкілля.

Під позитивними умовами розуміють різні позитивні явища і про-цеси в різних галузях діяльності людства, які добре впливають на під-приємницьку діяльність і економіку країни в цілому. Роль держави в цьому випадку зводиться до своєчасного їх виявлення і прийняття пе-вних мір щодо їх підтримки.

Знання умов і передумов ще не достатньо для втручання держави, держава повинна знати їхні критерії, тобто ознаки, на основі яких мо-жна було б оцінити їх кількісне співвідношення. Наприклад, до нега-тивних явищ відносяться: інфляція, безробіття, спад промислового ви-робництва, дефіцит бюджету, спад інвестиційної діяльності і т. ін. Для державного втручання необхідно знати їхні критерії, щоб можна було вибрати адекватні міри впливу щодо їх усунення.

Безробіття — це невід’ємний елемент ринкової економіки. Певний її рівень — 4—6 % від чисельності робочої сили — вважається норма-льним, або виправданим, і називається природним рівнем.

Тому держава повинна регулювати безробіття лише в тому випад-ку, коли воно перевищує природний рівень (4—6 %), тобто коли почи-нається циклічне безробіття, яке пов’язане зі спадом виробництва. Та-ким чином, критерієм для безробіття є його рівень, скоригований на рівень природного безробіття.

Основними елементами ринкового механізму регулювання є: ціна, попит і пропозиція, за допомогою яких підтримується прямий і зворо-тний зв’язок між виробниками і споживачами. Ринкові відносини по-

502

роджують своєрідну демократію, при якій покупці в Україні голосу-ють своїми грошима.

За допомогою конкуренції ринок стимулює зниження витрат виро-бництва, технічні нововведення, підвищення продуктивності праці, а також виштовхує зі своєї сфери неефективних виробників, неконку-рентоспроможні підприємства.

Методи державного економічного регулювання діяльності окремих суб’єктів господарювання здійснюються шляхом проведення політики цін, державних замовлень і контрактів, системи маркетингу, політики доходів, розвитку інформаційних систем.

В основі діяльності виробників, які працюють на основі принципів маркетингу, лежить девіз: виробляти лише те, що потрібно ринку, по-купцеві. Вихідним моментом, який лежить в основі маркетингу, вису-вається ідея потреб людини і її запитів. Тому сутність маркетингу по-лягає в такому: необхідно виробляти лише те, що обов’язково знайде збут, а не робити спробу нав’язати покупцеві не узгоджену попередньо з ринком продукцію.

Із суті маркетингу випливають основні принципи:

1. Націленість на досягнення кінцевого практичного результату ви-робничо-збутової діяльності.

2. Концентрацію дослідницьких, виробничих і збутових зусиль на вирішальних напрямках маркетингової діяльності.

3. Спрямованість підприємства на досягнення не тимчасового, а довгострокового результату маркетингової роботи.

4. Застосування у єдності і взаємозв’язку стратегії і тактики актив-ного пристосування до вимог потенційних покупців з одночасним ці-леспрямованим впливом на них.

Одним із факторів державного регулювання діяльності окремих суб’єктів господарювання є державне замовлення. Держзамовлення видається державними органами і фінансується з коштів державного бюджету. Держзамовлення — це замовлення на виробництво продук-ції, випуск товарів, проведення робіт, в яких зацікавлена держава. Таке замовлення може виконуватися не тільки державними, а й іншими під-приємствами. Замовлення звичайно видається на конкурентній основі. Основне функціональне призначення держзамовлень полягає в тому, щоб виконувати роль гаранта дотримання загальнодержавних інтере-сів. Держзамовлення — один із найважливіших інструментів впливу на ринок, який дає змогу державі задавати рівень цін, коригувати стро-ки укладання угод. Більше того, держзамовлення — це гарантований збут продукції, звідси й економічні блага підприємства. Держзамов-лення є також засобом авансування товаровиробників.

Разом з тим необхідно відмітити, що обсяги держзамовлення в на-родному господарстві України поступово знижуються, що обумовлено загальним зниженням ролі бюджетної сфери в економіці. Нині держ-

503

замовлення суттєво залишилося лише у вигляді закупівель продуктів харчування з метою забезпечення спецпотреб (тюрми, колонії і т. п.), а також до державного резерву.

Крім держзамовлення, держава може здійснювати фінансову під-тримку деяких суб’єктів господарювання.

Під час спаду виробництва з метою збільшення сукупного попиту держава збільшує свої витрати на організацію громадських робіт (бу-дівництво доріг, мостів та інших об’єктів) і на реалізацію різноманіт-них державних програм, тим самим реанімуючи деякі галузі і фірми. На підйом економіки держава може впливати, зменшуючи свої доходи, тобто зменшуючи податки з населення і підприємств. У населення збі-льшується попит на споживчі товари, а в підприємств з’являється бі-льше можливостей щодо інвестування, що врешті решт повинно при-вести до пожвавлення економіки. Державна система оподаткування суттєво впливає на економіку підприємств. Адже податковий тиск мо-же бути таким, що навіть у добре працюючого підприємства не буде залишатися достатньо коштів не тільки для розширеного, а й для прос-того відтворення. Вона повинна передбачати певні пільги щодо подат-ків для підприємств, які функціонують у пріоритетних для держави сферах економіки; для стимулювання малого бізнесу; для підприємств, які значну частину своїх доходів спрямовують на реконструкцію, тех-нічне переозброєння та розширення діючого виробництва. Податкова політика держави повинна стимулювати підприємницьку діяльність у напрямі підвищення випуску продукції і надання послуг.

Зниження державних витрат у певних випадках призводить до зниження дефіциту державного бюджету, отже, до уповільнення ін-фляційних процесів.

Однак макрорегулювання не обмежується тільки безпосередніми діями держави в особі його органів управління, тому що держава може запізнюватися в своїх діях.

У ринковій економіці існують певні механізми самоорганізації і саморегулювання, які вступають у дію негайно, як тільки виявляються негативні процеси в економіці. В економічній літературі їх називають вбудованими стабілізаторами. Вони дозволяють автоматично здійсню-вати зміни податкових надходжень, виплати соціальних допомог та ін. Таким стабілізатором може бути прогресивна система оподаткування, що визначає податок залежно від доходів. З підвищенням доходу про-гресивно зростають податкові ставки, які затверджені урядом заздале-гідь.

Однак, здійснюючи лише згладжування економічних коливань, держава не може виконувати своїх функцій без відповідної кредитно-грошової політики.

Кредитно-грошова політика — це цілеспрямоване управління дер-жавою банківським процентом, грошовою масою і кредитами. На від-

504

міну від бюджетної, кредитно-грошова політика дозволяє боротися зі спадом виробництва й інфля-цією. Сутність цієї політики полягає в тому, що держава впливає на грошову масу і відсоткову ставку, а вони, в свою чергу — на споживчий та інвестиційний попит.

Головну роль у реалізації кредитно-грошової політики відіграє На-ціональний банк України. Регулюючи відсоткову ставку залежно від економічної ситуації, яка склалася, він тим самим розширює чи звужує можливості видачі кредитів комерційними банками.

Держава може суттєво впливати на економічне зростання й інфля-цію скупкою чи продажем своїх цінних паперів. При скупці цінних па-перів у їхніх утримувачів з’являються власні грошові кошти, які мо-жуть стимулювати економічне зростання. Якщо держава бореться з інфляцією, то вона продає свої цінні папери, тим самим зменшуючи в обігу грошову масу. Бюджетна і кредитно-грошова політика впрова-джуються державою спільно і збалансовано.

До інших форм регулювання державою підприємницької діяльності суб’єктів господарювання відносяться: державна підтримка конкурен-ції і підприємництва, проведення науково-технічної, амортизаційної й інвестиційної політики. Суть цих форм державного регулювання ви-кладена в окремих главах і параграфах цього підручника.

Питання для закріплення матеріалу і самостійної роботи

1. Основні фактори рентабельності діяльності підприємств в умовах ри-нкової економіки.

2. Розробка прогнозу і формування портфеля замовлень в умовах ринку.

3. Методологічні підходи до прогнозування.

4. Ціль прогнозування на підприємствах.

5. Значення внутрішньофірмового планування.

6. Порядок установлення загальних цілей.

7. Особливості довгострокового планування.

8. Поняття завдань та змісту стратегічного планування у перехідний пе-ріод до ринкової економіки в Україні.

9. Поняття економічної стратегії підприємства.

10. Проблеми вдосконалення внутрішньофірмового планування в умовах ри-нкової системи господарювання.

505

ТЕМА

₂₁

ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА ПІДПРИЄМСТВА

Питання для теоретичної підготовки

1. Виробнича програма, її сутність та основні поняття.

2. Основні показники виробничої програми.

3. Планування виробничої програми.

4. Виробнича потужність, її місце і роль у виробничій програмі підпри-ємства.

Ключові терміни і поняття

• Виробнича програма • Оптимальна виробнича програма

• Номенклатура • Виробнича потужність одинично-

• Централізована номенклатура го або дрібносерійного виробництва

• Децентралізована номенклатура • Виробнича потужність серійного

• Асортимент виробництва

• Показники виробничої програми • Виробнича потужність масового

• Натуральні показники виробництва

• Вартісні показники • Вихідна потужність підприємства

• Обсяг виробництва продукції • Вхідна потужність підприємства

• Незавершене виробництво • Баланс виробничої потужності

• Валовий оборот підприємства • Товарна продукція

• Державний контракт і державне • Валова продукція замовлення • Умовно-чиста продукція

• Внутрішньозаводський оборот • Нормативна вартість оброблення

• Виробнича потужність

• Чиста продукція