20.3. Тактичне і оперативне планування діяльності підприємства

Тактичне планування — короткочасна економічна поведінка, лі-нія економічних дій, яка розрахована на відносно короткочасний пері-од, виходячи з поточної ситуації. Розробка середніх і короткостроко-вих планів відноситься до тактичного планування будь-якого підпри-ємства.

Оперативне планування діяльності підприємства — це поточне виробничо-фінансове і виконавче планування на короткий період часу, орієнтоване на доповнення, деталізацію, внесення коректив до накрес-лених раніше планів і графіків робіт.

Відмінність тактичного планування від стратегічного вписується в три аспекти.

Перший — тимчасовий: чим більш віддалені наслідки має план, тим складніше від нього відмовитися, тим він є більш стратегічним. Це значить, що стратегічне планування пов’язане з рішеннями, наслідки яких даватимуть про себе знати протягом тривалого періоду часу і які складно виправити. Тактичні ж плани коригують і доповнюють його.

Другий — в охопленні сфер впливу: стратегічне планування шир-ше і глибоко впливає на діяльність підприємства, а тактичне є вузько спрямованим.

Третій — істотно-змістовний: якщо стратегічні плани окреслюють місію та підпорядковані їй цілі діяльності підприємства, а також прин-ципово важливі способи їх досягнення, то тактичні мають визначити всю сукупність практичних способів, необхідних для здійснення намі-чених цілей.

Визначаючи зміст планів, слід обґрунтувати логіку розділів та склад показників, через які виражаються планові завдання. Показники характеризують зміст планів, умови їх виконання; вони є також осно-вою для оцінювання діяльності підприємства.

496

Уся система показників планів може бути розподілена за певними ознаками на групи. Найбільш суттєвою із цих ознак є економічний зміст, призначення та спосіб характеристики предмета.

За економічним змістом показники поділяються на натуральні та вартісні. Натуральні показники необхідні для матеріально-речовин-ного виразу та обґрунтування плану: кількість продукції, що виробля-ється, необхідні матеріали за їх видами, устаткування і т. ін. Вартісні показники використовуються для характеристики загальних обсягів виробництва, темпів його розвитку, розмірів витрат, доходів та ін. Між натуральними та вартісними показниками існує тісний зв’язок та взає-мозалежність. Вартісні показники розраховуються на основі натураль-них, але в той же час за допомогою узагальненої вартісної оцінки ви-трат та результатів стимулюють використання ресурсів, зростання ефективності виробництва.

За економічним призначенням показники поділяються на кількісні та якісні. Перші характеризують абсолютні обсяги виробництва та ре-сурсів, що споживаються: обсяг продукції, матеріалів, виробничі фон-ди, кількість працюючих тощо. Другі показують ефективність викори-стання виробничих ресурсів і всього процесу виробництва. Це такі показники, як продуктивність праці, матеріалоємність, фондовіддача, собівартість продукції тощо.

Дещо подібні результати класифікації планових показників дає їх розподіл за способом характеристики предмета. За цією ознакою виді-ляють абсолютні та відносні показники. Перші характеризують те чи інше явище абсолютно, без порівняння з іншими показниками. Прове-сти таке порівняння дають змогу відносні величини. Наприклад, кіль-кість працюючих, як абсолютна величина, дає інформацію про розмір використання фактора живої праці, але, якщо цей показник співвіднес-ти до обсягу виробництва чи порівняти обсяг виробництва з кількістю працюючих, то ми отримаємо відносний показник трудомісткості оди-ниці продукції або продуктивності праці одного працюючого.

Вибір системи планових показників діяльності підприємства є од-нією з найголовніших проблем методології планування. І ця проблема стає ще більш важливою при зміні місця, ролі і характеру планування в господарському механізмі при переході до ринкових принципів.

Оперативне планування є, з одного боку, завершальною ланкою в системі планування діяльності підприємства, а з іншого — виступає як засіб виконання довго-, середньо-, та короткострокових планів — один із важелів поточного управління виробництвом. Вимоги до оператив-ного планування в динамічних умовах ринкового середовища суттєвим чином зростають.

У процесі оперативного планування виконується детальна розробка планів підприємства та його підрозділів — окремих виробництв, цехів, виробничих дільниць, бригад, навіть робочих місць, на короткі промі-

497

жки часу — місяць, декаду, виробничий тиждень, добу, зміну. При цьому розробка планів органічно поєднується з вирішенням питань ор-ганізації їх виконання та поточного регулювання. Таким чином, опера-тивне планування являє собою важливий важіль повсякденного керів-ництва виробничою діяльністю підприємства.

Оперативне планування поєднує в собі два напрями роботи. Пер-ший напрям, у рамках якого розробляються оперативні плани та графі-ки виготовлення та випуску продукції, називається календарним пла-нуванням. Другий напрям включає в себе роботи, які необхідні для безперечного оперативного обліку, контролю та регулювання вико-нання оперативних планів та ходу виробництва. Цей напрям дістав на-зву диспетчеризації.

При оперативному плануванні мають вирішуватися такі основні за-вдання:

• забезпечення виконання плану виробничої діяльності з випуску планової продукції в заплановані строки при рівномірній роботі всіх підрозділів підприємства;

• встановлення режиму роботи підприємства, що сприяє найбільш ефективному та повному використанню устаткування та робітників;

• максимальне скорочення тривалості виробничого циклу та обся-гів незавершеного виробництва.

Оперативне планування здійснюється в масштабі всього підприєм-ства по цехах (міжцехове) та окремих цехах — по дільницях і робочих місцях (внутрішньоцехове).

Міжцехове оперативне планування має за мету забезпечити скоор-диновану діяльність та необхідні виробничі пропорції між цехами під-приємства відповідно до послідовності технологічних процесів (заготі-вельних, обігових, складських) та з урахуванням їхніх функцій — основні, допоміжні, обслуговувальні та побічні цехи. Але головним за-вданням міжцехового оперативного планування має бути погодження номенклатури заготовок, деталей, вузлів та строків їх пересування між цехами (виробництвами).

Внутрішньоцехове оперативне планування включає в себе розроб-ку календарних планів виробництва для дільниць та контроль за їх ви-конанням, розподіл робіт по дільницях, доведення до робочих місць, оперативне регулювання виробничих процесів.

Основними елементами оперативного планування є: планово-облікові одиниці виміру продукції; планово-облікові періоди, на які розробляються оперативні плани; нормативи просування виробництва (партії запуску-випуску деталей, необхідні запаси незавершеного ви-робництва та тривалість випереджень).

У практиці господарювання розрізняють три основні системи опе-ративного планування: подетальну, комплектну та на замовлення. Ви-бір застосування кожної системи оперативно-виробничого планування

498

визначають типом виробництва, складом і особливостями продукції тощо. При цьому перевага віддається тій системі, яка дозволяє най-більш ефективно вирішувати завдання оперативного планування.

Подетальна система за планово-облікову одиницю використовує деталь певного найменування. Залежно від особливостей інших елеме-нтів та організації самого процесу оперативного регулювання най-більш поширеними різновидами подетальної системи є:

а) складська система, за якої рівень завантаження та рівномірність випуску продукції визначаються необхідністю підтримання складсь- ких запасів певних розмірів. Ця система має сенс при значній кількості застосовуваних при виготовленні продукції стандартних (уніфікова- них) вузлів та деталей;

б) система планування за нормами технологічних запасів, яка пе- редбачає встановлення насиченості всіх стадій виробничого процесу необхідними запасами напівфабрикатів (деталей, вузлів) і суворе дотри- мання розрахункового рівня цих запасів для кожного цеху. Ця система застосовується в умовах серійного та крупносерійного виробництва;

в) система планування за строками подачі, в основі якої знаходять- ся встановлені строки запуску та випуску партій деталей з урахуван- ням їхніх технологічних запасів та строків міжцехових подач. В умо- вах серійного та багатосерійного виробництва строки можуть переглядатися кожного разу при розробці оперативних планів.

У масовому виробництві встановлюються стандартні строки; сис-тема планування за тактом потоку грунтується на синхронізації діяль-ності всіх виробничих підрозділів і встановленні єдиного такту випус-ку готової продукції. Така система застосовується в масовому виро-бництві з широким використанням поточних методів організації виро-бничих процесів.

Комплектна система. За своєю суттю відрізняється від інших тим, що в ній за планово-облікову одиницю обирається об’єднаний за пев-ними ознаками комплект деталей (вузлів). Найбільш поширеними її підсистемами є комплектно-вузлова, комплектно-групова, машиноко-мплектна.

Комплектно-вузлова підсистема за планово-облікову одиницю має вузловий комплект, до якого входять деталі одного складального вуз-ла. Ця система характерна для виробництва складної продукції з три-валим виробничим циклом.

Комплектно-групова підсистема може застосовуватися в тих випа-дках, коли виготовляються деталі (вузли), що мають загальний техно-логічний процес, однакову періодичність запуску-випуску та строки подачі до наступної стадії.

Машинокомплектна підсистема — найпростіша, тому що її плано-во-обліковою одиницею є машинокомплект, тобто повний комплект деталей, що виробляється тим чи іншим цехом для певного виробу

499

(машини). Ця система може застосовуватись при виробництві нескла-дних виробів з невеликою кількістю деталей.

Система оперативного планування на замовлення характеризується встановленням конкретних строків запуску-випуску виробів по кож-ному замовленню. Замовлення і є планово-обліковою одиницею для підприємства в цілому, а для окремих цехів — комплекти деталей, ву-злів для певних замовлень. Застосовується ця система в одиничному та дрібносерійному виробництвах, де практикуються дрібні й різноманіт-ні замовлення. Її особливість полягає в тому, що охоплюється весь процес виконання замовлення — від підготовки виробництва до випу-ску готового виробу.

Розробку та реалізацію оперативного плану здійснює диспетчерська служба (виробничо-диспетчерський відділ) підприємства. На неї (нього) покладені завдання: забезпечення виконання графіків виробництва в усіх підрозділах; контроль за ритмічним і достатнім завантаженням усіх робочих місць; своєчасне виявлення та швидке усунення, а по можливо-сті, запобігання простоїв, перерв у роботі; використання технологічних та страхових запасів у випадку виникнення перебоїв у виробництві.

Проблеми вдосконалення внутрішньофірмового планування в умо-вах ринкової системи господарювання зводяться до наступного:

1. Багато малих і середніх приватних підприємств в Україні не ма-ють офіційно прийнятих планів. Їх керівники стверджують, що вони до цих пір обходилися без формального планування і тому сьогодні не бажають витрачати час на підготовку плану в письмовому вигляді. Во-ни підкреслюють, що ситуація на ринку змінюється занадто швидко, тому від плану не буде ніякої користі. Саме з цих та інших причин бі-льшість підприємств не застосовують у себе формального планування. До того ж гнітюча більшість малих і середніх підприємств не має мож-ливості здійснювати планування самотужки. Їх плани є похідними від планів крупних корпорацій.

2. В умовах ринкової економіки внутрішньофірмове планування засновується лише на можливостях даної фірми передбачити події на стихійному ринку, протистояти йому і нав’язати свою волю конкурен-там, постачальникам, покупцям. Підприємства прагнуть до оптимізації своєї діяльності, як правило, за рахунок своїх конкурентів, що створює диспропорції і протиріччя в процесі відтворення товарів.

3. Хаотичність ринкової економіки, розвиток якої періодично пере-ривається дефіцитом окремих видів товарів і оборотних засобів, кри-зами неплатежів і перевиробництва, хронічними застійними тенденці-ями в окремих ведучих галузях — усе це знижує ефективність плану-вання, накладає на нього відбиток обмеженості і суперечливості.

Щоб усунути названі проблеми внутрішньофірмового планування, розглянемо методи і принципи державного регулювання економіки країни в умовах ринку.

500