Тема 4. Мистецтво античної Греції.
План.
Архітектура і пластика епохи класики.
Загальна характеристика
Афінський Акрополь. Архітектура.
Афінський Акрополь. Скульптура.
Архітектура і пластика пізньої класики.
Архітектура і пластика епохи класики.
Після так званої епохи «темних століть», яка простяглась від заходу Мікенського світу аж до 8 ст. до н.е., почалось потужне, могутнє відродження культури. Це був час «грецького Відродження», що створив ґрунт для подальшого розвитку мистецтв. Про деякі з періодів ми вже згадували у попередній лекції.
Отже, на шляху свого розвитку мистецтво Стародавньої Греції мало кілька основних фаз (стилів):
геометрика (або гомерівський стиль)– ІХ – УІІІ ст.. до н.е.
2. архаїка – УІІ – УІ ст.. до н.е.
класика:
рання – 490-450 рр. до н.е.
висока – 450-400 рр. до н.е.
пізня – 400-323 рр. до н.е.
еллінізм – ІІІ –І ст.. до н.е., час після смерті Олександра Македонського (323 р. до н.е.), коли завдяки завойовницькій політиці був вперше об’єднаний строкатий і різнорідний світ – від Греції через Персію і Середню Азію до Індії.
1) Загальна характеристика.
З самого початку свого становлення грецьке суспільство виходить з ідеї існування гармонійної рівноваги між людством і природою. В реальній дійсності, на думку греків, немає нічого такого, що не знаходило б відбиття в людській свідомості. Так, Аристотель стверджував, що першою сходинкою «політики» є сім’я, другою – село, третьою – місто. Самі закони, що лежали в основі державності, беруть свій початок в законах природи, «природне» лежить в основі логіки й науки, релігії й моралі. Але це не значить, що життя являє собою застиглу, статичну рівновагу. Навпаки, воно є постійним прагненням до ідеального, до досконалої «природної» свободи.
За цей ідеал Греція буде вести довгу війну проти персидської імперії – останнього до того часу оплоту похмурого азійського деспотизму. І ця історична боротьба буде лише продовженням легендарної боротьби за звільнення свідомості від пережитків давнього і найдавнішого періодів розвитку людства, за подолання страху перед могутністю надприродних сил. В цій постійній легендарній й історичній боротьбі за звільнення свідомості і глибоке проникнення в дійсність образотворче мистецтво грає не тільки роль показника, але й основного фактору успіху: оскільки мистецтво є найбільш ясним і досконалим серед усіх проявів природи, воно розкриває в чистоті своїх форм її ідеальну форму, що має, по суті, загальний характер, незалежний від будь-яких випадковостей і перемін. В цьому сенсі давньогрецьке мистецтво відрізняється активністю, адже є супутником філософської думки і поетичного генія в пошуках істини, що знаходиться ні поза речами, а всередині їх, яка досягається шляхом набуття досвіду та його поглибленням. Тому в класичному мистецтві Греції показовим є підсилена увага до єдиного об’єкту – людського тіла. Насправді, серед всіх природних форм саме людське тіло вважається наближеним до ідеалу і більш за все вільне від випадковостей і відхилень. На прикладі людського тіла можемо відстежити, як давньогрецька цивілізація, шляхом трактування глибокої мудрості природи, приходить до ідеалізації її форм.
Вищої точки економічного, політичного і культурного підйому Греція досягла у середині V ст. до н.е. Класичний період став часом найвищого піднесення і розквіту давньогрецької культури. В цю добу повністю розкриває всі свої можливості античний поліс. Він стає однією з найвищих цінностей для еллінів. Найвищого розквіту досягає також демократія, чим вона зобов’язана перед усім Периклу—видатному політичному діячу Афін, які перетворились на духовний центр Еллади. В класичний період Греція переживає бурхливий економічний розвиток, який ще більше посилюється після перемоги над персами.
Афіни зайняли провідне місце в цьому союзі, Афінам же належала і роль головного культурного центру, котрий вони зберегли надовго. Суспільний устрій Афін у V ст. до н.е. – взірець грецької демократії для обраних. Все чоловіче населення Афін, за винятком рабів (що складали приблизно половину населення) являло колектив рівноправних громадян, “спільноту рівних”. Всі вони користувались виборчим правом і могли бути обраними на будь-яку державну посаду. Раби не користувались ніякими громадянськими правами. Жінки були усунені від громадських справ, але незаміжні жінки – гетери, що вели вільний спосіб життя, -- мали немалий вплив і на політику, і на мистецтво. Поряд з працею рабів був розповсюджена вільна праця ремісників і хліборобів. Серед професій, що утримувались державою, були теслі, скульптори, мідники, муляри, золотих справ майстри, живописці, карбувальники, мореплавці, керманичі, ті, що займались перевезеннями, каретники, кожум’яки, ткачі, шляхові робітники, шахтарі тощо. Як бачимо, значне місце належало художнім професіям. Їхні представники користувались пошаною як вправні майстри своєї справи.
Афінське суспільство відрізнялось демократичною простотою смаків і уподобань. Перикл, що правив в цей час Афінами, казав: “Ми любимо красу без примхливості і мудрість без розніженості”. А ще раніше реформатор Солон так визначив життєвий принцип еллінів “нічого зайвого”.
