Тема 30. Європейські мистецькі стилі «галантної доби» (18 століття).

План.

1. Загальна характеристика епохи.

2. Рококо – стиль «галантної доби».

3. Мистецтво Франції початку-середини 18 ст.

1. Архітектура

2. Скульптура.

4. Живопис.

1. Ватто.

2. Буше.

3. Фрагонар.

4. Шарден.

5. Інші митці епохи.

1. Загальна характеристика епохи.

У 18 ст. розстановка сил у художньому житті Європи змінилась. Італія, яка довгий час була хоронителькою культурних традицій минулих віків, перетворилась на своєрідний музей великих пам’яток минулого. Проте у 18 ст. рівних їм вже не створювалось. Італійські держави біднішали, майстри не отримували великих замовлень і були вимушені шукати їх за кордоном. І все ж таки тут працювали видатні художники. В першій половині 18 ст. в Італії і країнах, що знаходились під її впливом (у Центральній Європі, Німеччині), настав новий розквіт мистецтва бароко.

У Франції, яка у ХУІІ ст. стала батьківщиною класицизму, бароко не отримало широкого розповсюдження. На початку 18 ст. тут з’явився новий стиль – рококо (від фр. rocaille – “раковина”). Назва розкриває найбільш характерну його рису – пристрасть до складних, вишуканих форм, вигадливих ліній, що нагадують силует раковини мушлі. Мистецтво рококо звернено до світу людських почуттів, невловимих, тонких відтінків настрою. Цей стиль проіснував недовго – приблизно до 40-х рр., але його вплив на європейську культуру відчувався до кінця століття.

Рококо (франц. rococo, від rocaille, рокайль – декоративний мотив у формі раковини), стильовий напрямок у європейському мистецтві 1-ї половини 18 ст. Для рококо характерні гедоністичні настрої, ухід в світ ілюзорної й ідилічної театральної гри, пристрасть до ідилічно-пасторальної й чуттєво-еротичної сюжетики.

Із середини 18 ст. європейське мистецтво знову звернулось до античності, що пояснюється кількома причинами. Одна з них – досягнення археології. Розкопки Помпей – стародавнього міста в Італії, який був засипаний попелом під час виверження Везувію у 79 р. н.е., що почалися у 40-х рр., – відкрили дивовижні за красою і багатством пам’ятки мистецтва і викликали величезний інтерес до античної культури. Проте більш важлива причина міститься у розповсюдженні ідей Просвітництва. Просвітителі, роздумуючи про удосконалення особистості і шляхах перебудови суспільства, приходили до пошуків ідеалу, якого вони бачили в історії і культурі Давніх Греції та Давнього Риму. Стиль, що склався на цій основі, отримав назву неокласицизм (тобто новий класицизм).

Далеко не у всіх країнах неокласицизм змінив стиль рококо. Так було у Франції, в Італії (де рококо співіснувало з бароко) і частково у Німеччині. У мистецтві інших країн, наприклад, в Росії, Україні, риси рококо і неокласицизму оригінально переплелись.

У 18 ст. різко зменшилась залежність художників від приватних замовлень. Головним цінителем мистецтва стала громадська думка. З’явилась художня критика, завдання якої містились в оцінці творів мистецтва з точки зору всього суспільства. Перші критики – видатні філософи Просвітництва Дені Дідро, Жан Жак Руссо та інші – писали про театр, музику і живопис.