Навчальний модуль 3. Тема: «Гендерна культура сім’ї та освітнього закладу». Розділ 3.1. «Гендерна культура сім’ї»

Зміст розділу:

Характеристика понять „ сім’я ”, „ гендерна культура”, сімейні легенди та романи”, ”сімейна пам’ять”, „ звичаї”, „ традиції”, „ генеалогія”, „ ген”. Розкрито гендерні стереотипи батьківського виховання та їх вплив на гендерну соціалізацію дитини. Вступ в генеалогію. Охарактеризовано роль гри у формуванні сімейних цінностей та стереотипів.

Ключові слова: сім’я, гендерна культура, сімейні легенди та романи, сімейна пам’ять, звичаї, традиції, генеалогія, ген, гра.

Цілі та завдання:

Успішне вивчення розділу дозволяє:

Мати уяву про гендерну культуру сім’ї .

Розуміти специфіку впливу гендерної культури сім’ї на виховання та гендерну соціалізацію дитини.

Володіти ключовими поняттями.

Методичні рекомендації з вивчення розділу:

При вивченні Розділу 3.1. важливо проаналізувати, законспектувати основні положення.

Навчальний матеріал.

Пункт 1.

1.Поняття сім’ї. Особливості виховання

Інструкції: прочитайте пункт 1, проаналізуйте, зробить висновки щодо прочитаного.

Родина для дитини — первинне соціальне мікросередовище, своєрідна система, створена батьками. За своєю виховною функцією родина є тим місцем, де навчаються і триматися в суспільстві, вона визначає положення, яке нам відводиться, початкові уявлення, на яких будується сприйняття соціального світу. Саме в родині люди вперше стикаються з соціальними почуттями, такими як кохання, ненависть, честолюбство, заздрість. Уявлення дитини про сімейні та соціальні коріння бувають непевними, поки в період свого розвитку (7-10 років) він не відкриє для себе існування соціальних відмінностей. Дитина виходить із родинного кола, відкриває соціальний світ і починає помічати, що поряд існують й інші родини, інші батьки, частина з яких можуть мати краще виховання, бути більш заможними та сильними. Таке відкриття може послабити батьківську позицію. Розглядаючи родину як форму організації гендерної культури, важливо зрозуміти, що може бути основою її формування. Поки Україна не сформувала для себе стратегію свого розвитку, досвід світової культури входить в неї поки механічно: зовнішнє визволення відбувається за західними зразками, а дефіцит внутрішньої свободи інтенсивно заповнюється елементами духовних практик. Менталітет людей при копіюванні культур роздвоюється: частина з них перетворюється на так званих бізнесменів, жорстких та прагматичних, а інша – на так званих екстрасенсів, магів, чаклунів, астрологів, які відриваються та відривають людей від розсудливості та реальності життя.

При механічному копіюванні культур батьки не знають, на розвиток яких якостей орієнтуватись при вихованні дітей, тому що «гарній людині» - чесній та гуманній в умовах перехідної кризи виживати складніше, а проти виховання жорстокого корисливого прагматика протестує нормальний батьківський інстинкт».

Інформація до роздумів

В світі відомі як мінімум два експерименти з вихованням дітей. Кілька століть тому священики сперечалися, якою мовою говорить Бог. Для цього вони відібрали декілька дітей і виховували їх так, щоб вони не чули людської мови і не бачили один одного. Їх годували, одягали, і тільки. Як ви думаєте, хто виріс з цих нещасних дітей? Це були дивні створіння, простіше сказати дебіли, які не те що не говорили, вони навіть не знали, як продовжити свій рід. Вони не знали, як займатися сексом. Подібний експеримент зробив один шах в Індії. За таким же принципом він наказав виростити в ізольованій від зовнішнього світу вежі кількох дітей. Результат був тим же. Ці експерименти точно показують, що не тільки генний набір, але й самовиховання грає дуже важливу роль в розвитку дітей3.

Родина XXI століття, яка вона? Чи існує відмінність від родини XX століття? Що про це думають діти та самі батьки4? На питання, звернене до молодят: «Чи хотіли б ви, щоб ваша тільки що створена родина була чимось подібна до родини, в якій ви виросли?», із 32 пар лише 8 відповіли стверджувально.

Тобто молодята не бажають повторювати культуру тієї родини, в якій вони виросли, їм цікаво створювати власну модель. Вся складність полягає в умінні конструювати та поєднувати компоненти різних культур (адже вони з різних сімей) і створювати свою, неповторну. А хто навчав бути батьками і володіти навичками створення сімейної культури? У нас цей процес відбувається за інтуїцією, шляхом спроб та помилок, часто як раз тих помилок, які робили наші батьки. Бути батьком – це справжнє мистецтво.

Один із дослідницьких напрямів в педагогіці: вивчення батьківства як явища феномену. Чому батьківство названо феноменом? Тому що це явище не відображає об’єктивної реальності, а є суб’єктивним змістом нашої уяви. Гендерна культура родини сприяє розумінню того, які «ідеальні батьки», і кожен розуміє це по-своєму? На питання «Яких батьків можна назвати ідеальними?» були отримані відповіді:

Ідеальні батьки – це такі дорослі, які:

• розуміють своїх дітей (190 учнів);

• люблять своїх дітей (210);

• допомагають вирішувати проблеми (180);

• не кричать на своїх дітей (219);

• готові до того, щоб завжди вислухати та підтримати своїх дітей (183);

• не читають нотації (210);

• не п’ють (118).

Це дослідження показало: те, що є значущим для дорослих у вихованні дітей, абсолютно не є значущим для самої дитини. «Дитина» - це поняття, яке конструюється дорослими, часто не дозволяє нам зрозуміти реальні переживання дитини, а виховання йде шляхом нав’язування стереотипів, в першу чергу, гендерних. Особливості функції батька та матері лише відображають нормативні уявлення та спосіб життя, існуючий в даному суспільстві.

Інститут батьківства – це в більшій мірі продукт соціального конструювання традицій суспільства або соціальної групи, а не тільки наслідок біологічної зумовленості. Кожна епоха характеризується своїми стилями виховання. Це залежить від того, на якому етапі свого розвитку знаходиться суспільство і в якому типі особистості воно зацікавлено. Л. до Моз8 в своїй праці «Еволюція дитинства» виділяє 6 етапів дитячо-батьківських відносин, пов’язаних з історичним розвитком суспільства.

Стилі виховання

Стиль дітовбивства (Античність, до IV ст. н. е.)

Стиль, що залишає (IV—VII ст. н. е.)

Амбівалентний (подвійність переживання до однієї і тієї людини: симпатія та антипатія) стиль (XIV—XVII ст.)

Нав’язуючий стиль (XVIII ст.)

Соціалізуючий стиль (XIX — середина XX ст.)

Допоміжний стиль (з середини XX в.)

Діти засвоюють соціальні норми поведінки і цінності в процесі наслідування та ототожнення себе з ними. Ці процеси особливо важливі, так як вони не усвідомлюються дітьми і контролюються батьками. Дитина орієнтується на приклад батьків, намагається стати такою, як вони, переймає особливості поведінки батька.

Початок двадцять першого століття… Зміна суспільства при переході до ринкових стосунків. На думку А. Менегетті9, діти починають являти відкриту небезпеку для дорослих. Можливо, саме це відбиває у молоді бажання обзаводитися нащадками. Колись кермо влади родини знаходилось в руках батьків, чиє слово було законом та викликало повагу. Сьогодні велика кількість потурає дітям. Безліч прикладів свідчить про те, що держава приймає закони виключно на користь дітей. Якщо у жінки немає дитини – вона вільна, але ставши матір’ю, вона опиняється під контролем і може піддаватися шантажу так званих захисників дитячих прав.

Процес засвоєння гендерної культури сприяє закріпленню або руйнуванню стереотипів. В процесі виховання дитина засвоює соціальні норми, різноманітні правила і, зрозуміло, починає розуміти, що означає бути хлопчиком та дівчинкою, чоловіком та жінкою. Досліджень, присвячених вивченню гендерної культури родини, дуже мало, тому в першу чергу важливо визначити компоненти, які складають основу гендерної культури родини. Аналіз відповідей (опитано 3 656 батьків) на питання «Як ви розумієте словосполучення «культура родини» і які фактори впливають на її створення?» показав: основу культури родини складають: гендерні стереотипи батьківської поведінки; сімейні легенди та романи; традиції та звичаї; сімейні заповіді та цінності, норми та правила. Гендерна культура сім’ї – це свого роду конструювання соціального середовища та створення його неповторності на основі існуючих в даній сім’ї стереотипів поведінки, сімейних легенд і традицій.

Пункт 2.