1) Предмет і завдання філософії історії суспільства як особливого напряму філософських досліджень

Для людського орієнтування в світі важливе значення має розуміння суті  та  особливостей розвитку людської історії, оскільки людина живе і діє саме в історично визначеному суспільстві; але усвідомлення особливостей історії,  її  відмінності від процесів природи пройшло складний історичний шлях, що врешті вилився у виникнення філософи історії; остання намагається окреслити  та  прояснити цілу низку найзигальиіших питань історичного розвитку  та  буття людини.

ІСТОРІЯ - процеси дійсності, що виникають  та  розвиваються як частини космічних процесів,  те  частини особлива - пов'язана із свідомою діяльністю людини  та  із свідомими фіксаціями сукупності подій, що  її  супроводжують;

Філософія історії як особливий напрям філософського  пізнання  покликана здійснювати загальну орієнтацію людни в історичному процесі.

1. Чи має історичний процес власну якісну особливість?

1. історія — це частина загального природно-космічного процесу (антична філософія, філософія Середньовіччя, частково —Відродження);

2. історія має свою якісну специфіку і в певних аспектах докорінно відрізняється від природно-космічних процесів (епоха Нового часу, німецька класична філософія);

3. історія— це сфера виявлення людських якостей або можливостей людської природи (частково — філософія Відродження, Нового часу та  некласична філософія)

Історія постає реальністю лише за наявності в  ній : а) єдності перервного та неперервного; б) історичної пам'яті як свідомого зберігання лінії неперервного тривання процесів людської життєдіяльності; в) свідомої діяльності, яка передбачає можливість подальшої історії; г) моменту зустрічі наявного психологічного компоненту людської діяльності із новими ситуаціями та обставинами життя; д) людського виміру, що окреслюється через єдність реальності, норми та ідеалу.

по-перше, коли ми звертаємося до давніх історичних хронік чи-то літописів, виявляється, що їх автори досить часто описували події що відстояли від них у часі інколи на два-три століття, тому фактична точність таких описів досить сумнівна;

по-друге, як це не дивно, і сучасність, а не лише віддалене минуле, зовсім не просто подати через незаперечні факти.

Особливою можна вважати позицію, згідно якої події життя та історії є автономними і навіть атомарними, тобто непроникненими ззовні, що певна подія відбулася зовсім не тому, що їй передувала якась інша, а тому, що вона змогла відбутися у певній власній повноті та завершеності (Л.Вітгепштепн, М. Мамардашвілі).

2 ) Проблема розуміння історії. Схема історичного процесу

Основні підходи до розуміння сутності історії

1. історія- це сукупність подій та фактів, що відбулись у минулому

2. історія - це проекція сучасності па минуле;

3. історія - це визначення сучасного стану речей попередніми процесами людської життєдіяльності;

4. в історії колена подія с автономною і самодостатньою, тобто вона постає явищем онтології, а не результатом еволюційних змін.

Історія вимагає присутності свідомості, яка здатна утримувати в собі неперервну лінію процесів людського самоздійснення.

Реальність історії передбачає наявність двох векторів свого здійснення: 1) змін, мінливості та - 2) неперервного тривання певного процесу.

По суті в історії обов'язково повинні відбуватися зміни, але це повинні бути зміни у межах чогось якісно єдиного, тобто, умовно кажучи, зміни повинні рухатись вздовж: певної дистанції, яка не повинна ні зникати, ні припинятися.

Історія - це самовиявлення та самовимірюванпя людськості, тобто саме історія надає людині реальні масштаби. реальні внутрішні виміри для її діяльності.

Звідси випливас простий, проте важливий висновок: люди повинні не лише дбати про збереження історичної нам 'яті, але й про відкритість історії, прозорість історичних хронік, відомостей, інформації про події. Бо чим більше ми будемо себе обманювати на рахунок того, що справді діється, тим більше у нас шансів бути бе­порадними як в суспільній діяльпості, так і в особистих вчинках. Історія є лише там, де відкривається можливість продовжувати Історію.

Отже, історична свідомість забезпечує, неперервність того процесу, що називається реальною історією, а історичні дії виводять цю єдину лінію тривання па все нові і нові прояви та параметри перетікання.

В аспекті єдності в історії перервного та неперервного, тобто в аспекті часового руху в історії в ній можна виділити такі важливі її аспекти: минуле, як те, що вже відбулось і що змінити не можна, постає реальністю; сучасне, як жива дія, проте обмежена і зумовлена наявним станом речей, постає нормою; нарешті, майбутнє, як те, чого люди намагаються досягати, постає як ідеал. Отже, реальність, норма та ідеал є людськими вимірами руху історії. Історія постає реальністю лише за наявності в ній:

1. єдності перервного та неперервного;

2. історичної пам 'яті як свідомого зберігання лінії неперервного тривання процесів людської життєдіяльності;

3. свідомої діяльності, яка передбачає можливість подальшої історії;

4. моменту зустрічі наявного психологічного стану суспільства із новими ситуаціями та обставинами життя;

5. часового виміру, що окреслюється через єдністьреаіьності, норми та ідеаіу.