1. За призначенням:

1.1.Пасивні (або казуальні) – кимось створені і діють під впливом творців.

1.2.Активні (цілеспрямовані) – цілеспрямовані системи задовольняють власні потреби і шукають шляхи власного розвитку. Інформаційні зв’язки набагато активніші.

2. За взаємодією із зовнішнім середовищем:

2.1. Відкриті.

2.2. Закриті.

Закриті системи не взаємодіють із зовнішнім середовищем. Система, що з часом досягає стану рівноваги, в якому не взаємодіє із зовнішнім середовищем будуть в такому стані замкнені.

Відкриті системи теж за певних умов можуть досягати врівноважених станів, тобто станів динамічної рівноваги за умови неперервної взаємодії із системами зовнішнього середовища.

Доведення: замкнених систем не існує. Якщо замкнену систему S^/ включити у відкриту систему S, то S^/ неможливо буде вивчати, досліджуючи призначення S. Крім того S^/ не буде ні на що впливати на S. Отже, замкнені системи не можуть бути підсистемами будь-якої системи, тобто всі підсистеми можуть бути лише відкритими, таким чином закритих систем не існує.

3. За походженням:

   1. Створені природою, які поділяються на живі і неживі.

   2. Створені людиною: формальні(символічні); неформальні, які поділяються на психічні і за участю людини.

4. За видом елементів:

   1. Фізичні.

   2. Абстрактні.

5. За способом організації:

   1. Ієрархічні.

   2. Неієрархічні.

6. За типом та характером зв’язків:

   1. Прості.

   2. Складні.

Прості – системи, що можуть розглядатися як сукупність підсистем.

Складність системи можна розглядати в декількох аспектах:

1.Статистична складність.

2.Динамічна складність.

3.Внутрішня складність.

4.Складність керування системою.

Складність системи може бути вирахувана на основі різних концепцій:

1. Статистична – вивчає поведінку системи.

2. Теоретико-інформаційна – досліджує складність зв’язків у системі.

3. Теоретико-множинна – ототожнює складність системи з числом її елементів.

3. За способом керування:

   1. Керовані ззовні.

   2. Самокеровані.

   3. З комбінованим керуванням.

За цією ознакою необхідно враховувати: обсяг системи та ресурси керування; стан свободи системи; характер впливу керування.

Основні властивості складних систем:

1.Загальність та абстрактність (все можна розглядати як систему).

2. Множинність – тобто одна і та ж сама сукупність елементів є множиною системи, кожна з яких є визначеною конкретних системо утворюючих відношень та властивостей.

3. Відносність та конкретність.

4. Цілісність.

5. Емерджентність – у складній системі наявні властивості, що не можуть бути виведені із відомих властивостей елементів, які входять до її складу. Ця властивість відображає той факт, що стан системи це функція як станів її елементів, так і відношень між ними. Властивості системи набуті за рахунок відношень, що не виводяться із станів системи називаються емерджентними.

6. Еквіпотенційність – систему розглядають як підсистему системи вищого рівня і навпаки.

7. Синергізм – ефективна сумісність функціонування елементів системи вища ніж сумарна ефективність ізольованого функціонування цих елементів.

Основні властивості відкритих систем:

1.Адентивність – кожна із змінних системи може розглядатися незалежно від інших, і відхилення системи від норми є фізичною сумою відхилень її елементів.

2.Диференціація – різні складові в системі виконують функції, що не є взаємозамінними.

3.Поступове відокремлення – взаємозв’язок між елементами може знижуватися і елемент може змінюватися.

4.Централізація – одна із складових системи може стати домінуючою і зміна в цій складовій спричинять зміни в багатьох інших, але обережно не буває.

5.Інформаційні перетворення і фільтри – вхідні інформаційні потоки в системі використовуються для корегування відхилень та перетворюються у вихідні потоки.

6.Завершальне призначення:

- статична – однакова реакція системи, незалежно від зовнішнього стимулу;

- динамічна – скерованість процесу поведінки скеровано досягає остаточного стану, структурна скерованість – структура системи визначає процес таким чином, щоб досягався певний результат, еквіфінальність – скерованість згідно до мети, тобто система досягає одного і того ж фінального стану, незалежно від головних умов різним шляхами.

7.Атракція – ціле направленість системи, спрямованість на певний центр.

Т.2. п.4

4. Моделі теорії відкритих систем (ТВС)

Модель – заміщувач об’єкта дослідження, що знаходиться з ним у такій відповідності, яка дозволяє отримати нове знання про цей об’єкт.

У ТВС вволиться поняття «модель двох родів»:

1. над завдання, ідеал-система, яка включає нові цінності шляхом використання інтелектуальних ресурсів як внутрішнього так і міжсередовишнього інформаційного простору

2. модель, яка буде реалізована, тобто буде існувати реально.

Основними параметрами при побудові системи є:

• формат системи (простір, максимальний розмір простору, що забезпечує можливість здійснення процесів саморегуляції та самовідновлення сукупності складових системи та елементів і компонентів, які утворюють середовище)

• елементна база самої системи (частина с-ми, що є важливими для загального функціонування с-ми)

• проміжок часу на якому розгляд. цикл існування і функціонування с-ми

• всі види інф. впливів

Концепція моделі с-ми повинна враховувати поєднанні між собою потоки інформації на вході і на виході.

Масштаби впливу середовища на с-му на вході і на виході залежить від таких факторів: розмір системи; інтенсивність обміну; збалансованість процесів у середині с-ми.

Елементарні моделі ТВС:

1. модель пряме перетворення

Не містить замкнених контурів; V^І,V^ІІ – змінні стани с-ми

2. модель с-ми типу зворотній зв'язок

Модель с-ми з петлею зворотного зв’язку передбачає V вих^І, тобто інф. потік, який вливає на утв. компонентів та є зворотнім зв’язком. Зворотній зв'язок є позитивним, якщо він підсилює дію вхідного потоку, а негативним, якщо послаблює.

3. модель внутрішня петля зворотного зв’язку

ця модель відображає стан с-ми, який визн. не тільки зовнішньо-інформаційним впливом, але й здатністю с-ми генерувати власну інф., така с-ма має два типи вхідних інф. потоків: 1-ий Vвх. (зовн.), 2-ий Vзг. (внутрішній, вхідний).Vзг. залежить від стану с-ми тому залежність від Vзг. непряма, а побічна. Vзг. має на меті стабілізувати стан с-ми, якщо його дія протилежна дії Vвх.

Врахування і розрахування інф. потоків здійснюється за формулою:

, де

Vф. – інф. фон на вході с-ми

V вих. – реакція с-ми

– інф. не сприйнята с-мою

Vф.^І – інф. фон на виході с-ми

5.Ступінь відкритості с-м (ВС)

ВС в контексті ноосферної інф. парадигми є сукупністю суспільств, що складають усе світове співтовариство і сусп. свідомості кожної із суспільств незважаючи на їхні національно-етнічні, релігійні, політико-економічні та правові відносини, що співіснують у світовому просторі як с-ма сполучених посудин з’єднаних за допомогою інф. телекомунікацій.

Т.2. п.5

Осн. поняттями характеристиками ТВС є:

1. міжсередовищний інф. простір

2. джерела інф. і будь-які джерела, що генерують, транслюють і ретранслюють інф. потоки

3. обсяг інф. або пропускна здатність: частка інф. від наявної чи згенерованої джерелом інф., що надходить у міжсередовищний інф. простір, і як наслідок його формує

4. адресність передачі інф. (адреса – ціль, що переслідує джерело інф.)

• у міжсередовищному інф. просторі інф. направленість для всіх

• для конкретного одержувача довільного середовища

• швидкість, оперативність передачі інф. від джерела в міжсередовищному інф. просторі

• рівень доступності інф.: у випадку трансляції інф. на адресу 4а.

• рівень захищеності інф.: у випадку трансляції інф. на адресу 4б.

• час реакції: час, що проходить від моменту надходження інф. адресату в с-му до моменту передачі в середовище прийняття рішень

• креативність: потенціал інф.

Ступінь відкритості с-ми – здатність тієї чи іншої с-ми не тільки генерувати і поставляти власну інф. як у внутрішнє і зовнішнє середовище так і міжсередовищний інф. простір, але і сприймати і аналізувати інф., що надходить ззовні.

Вирах. за формулою:

G= (Vвих. / Vвх. + Vзг.) 100%

Т.3. п.1