39. Охарактеризувати запровадження колгоспного ладу в усрр. Пояснити причини та наслідки голоду 1932-1933 рр. В усрр

В листопаді 1929 р. зібрався пленум ЦК ВКП(б), присвячений “соціалістичним перетворенням ” у сільському господарстві. Пленум визнав недостатніми накреслені XV з’їздом партії темпи колективізації (до 20% селянських посівів по СРСР, до 24% – по Україні наприкінці п’ятирічки) і проголосив перехід до суцільної колективізації. Під керівництвом наркома Я.Яковлєва відразу почалося визначення практичних підходів до суцільної колективізації. Так з’явилася постанова ЦК ВКП(б) від 4 січня 1930 р. 24 лютого цього року Косіор підписав інструктивний лист ЦК КП(б)У до місцевих парторганізацій з лозунгом: “Степ треба цілком колективізувати за час весняної посівної кампанії, а всю Україну – до осені 1930 р. ”. Районні власті, що так бажали вислужитися перед начальством, іноді виявляли готовність до ще більшого скорочення строків.

Перша хвиля розкуркулювання тривала з другої половини січня до початку березня 1930 р. Вона проводилася в 309 районах України, в яких налічувалося 2524 тис. селянських господарств ( із загальної кількості 5054 тис. господарств у 581 районі). За станом на 10 березня було разкуркулено 61887 господарств, тобто 2,5%. Починаючи з лютого 1930 р., коли було опубліковано новий примірний статут сільгоспартілі “як перехідної до комуни форми колгоспу” (саме так ставилося питання в постанові ЦК ВКП(б) від 5 січня), колективізатори у масовому порядку почали забирати в селян корів, дрібну худобу і навіть птицю. Селяни стали на захист свого майна і почали чинити опір. Політична напруженість у сільській місцевості різко зросла.

Для обслуговування сільгосптехніки були створені машино - тракторні станції (МТС), мережа яких швидко зростала. Починаючи з жовтня 1930 р. і до кінця 1932 р. в Україні кожні два дні з’являлася нова машино - тракторна станція. Наприкінці 1932 р. діяли 592 МТС. Вони обслуговували половину колгоспів, переважно великих. У 1930 – 1931 рр. поставки колгоспної продукції державі перебували на рекордно високому рівні, але тільки тому, що з села висмоктували запаси. Багатьом у партії, які бачили грізне падіння продуктивності у сільському господарстві, ставало зрозумілим, що треба змінювати відносини між колгоспами і державою.

Сталін розраховував на те, що йому вдасться змусити селян працювати в колективних господарствах не під впливом матеріальної заінтересованості, а під загрозою суворих кар. 7 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР прийняли власноручно написану ним постанову “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності ”. Впродовж січня – листопада 1930 р. селянський сектор України здав державі 400 млн. пудів хліба, за відповідний період 1931 р. – 380 млн. пудів. На конференції Молотов повідомив, що РНК СРСР і ЦК ВКП(б) затвердили республіці хлібопоставку з урожаю 1932 р. в розмірі 356 млн. пудів.

Аналіз даних демографічної статистики 1930 – х рр. свідчить про те, що прямі втрати населення України від голоду 1932 р. становили близько 150 тис. чоловік. У 1933 р. голодною смертю загинуло від 3 до 3.5 млн. чоловік. Національний розріз статистики у співставленні з розрізом по містах і селах свідчить, що люди гинули залежно від місця проживання, а не від національності. Звідси можна зробити висновок: у межах України голод цілив своїм вістрям не в українців як таких, а в сільське населення.