35. Охарактеризувати боротьбу більшовиків за владу Рад в Україні у 1919-1920 рр. Причини перемоги радянської влади

Захопивши 5 лютого 1919 р. Київ, більшовики до кінця травня встановили Радянську владу на більшій частині території України. Новий український радянський уряд отримав назву Ради Народних Комісарів Української Соціалістичної Радянської Республіки (Раднарком УСРР). У березні відбулися III з'їзд КП(б)У і III Всеукраїнський з'їзд Рад. З'їзд Рад прийняв першу Конституцію УСРР, в якій підкреслювалося: «Українська Соціалістична Радянська Республіка заявляє про свою повну солідарність з нині існуючими вже радянськими республіками і про своє рішення вступити з ними в найтісніше політичне об'єднання для спільної боротьби за перемогу світової комуністичної революції…». З'їзд обрав Всеукраїнський ЦВК, головою президії якої став Г. Петровський. На Україні була введена надто непопулярна політика «воєнного комунізму», що включала в себе встановлення державної монополії на заготівлю хліба та інших продуктів, продразверстку (вилучення у селян усіх надлишків сільхозпродуктів), націоналізацію крупної промисловості, загальну трудову повинність, надання безкоштовних комунальних і транспортних послуг та ін. Українське селянство відповіло на політику «воєнного комунізму» масовими повстаннями.

Влітку 1919 р. білогвардійцям вдалося вибити більшовиків з території України і встановити тут воєнну диктатуру генерала Денікіна. Проте восени того ж року провал походу Добровольчої армії генерала Денікіна на Москву призвів до чергової зміни військово-політичної ситуації. Червона Армія, перейшовши у контрнаступ, почала відтісняти білогвардійців на південь. У грудні 1919 р. радянські війська знову вступили на територію України і протягом січня - лютого 1920 р. оволоділи більшою частиною Лівобережжя і Правобережжя. Денікін склав з себе верховне командування і виїхав за кордон; його наступник барон Врангель засів із залишками білої армії в Криму.

22 квітня 1920 р. голова Директорії С. Петлюра підписав Варшавський договір з польським урядом, за яким визнав права Польщі на Західну Україну; в обмін голова Польської держави Ю. Пілсудський обіцяв йому військову допомогу в боротьбі з більшовиками. 25 квітня розпочався наступ польсько-петлюрівських військ (65 тис. поляків і 15 тис. українців) проти Радянської України. 6 травня вони захопили Київ. Однак очікуваної підтримки з боку широких верств українського селянства вони не одержали. Тим часом більшовики оголосили партійну мобілізацію. Наприкінці травня на Південно-Західний фронт були перекинуті Перша Кінна армія під командуванням С. М. Будьонного, 25-а Чапаївська дивізія, Башкирська кавалерійська бригада та інші частини. На фронті оперувала і Восьма кавалерійська дивізія Червоного козацтва. 12 червня радянські війська знову зайняли Київ, після чого швидко очистили від поляків і петлюрівців Правобережну Україну. У серпні над Польщею нависла загроза більшовицької окупації. У цій критичній ситуації поляки мобілізували усі свої резерви, зупинили просування Червоної Армії в напрямку Варшави і перейшли в контрнаступ. До осені їм удалося зайняти західні райони України й Білорусі.

Виснаживши свої ресурси, ворогуючі сторони (крім петлюрівців) вирішили сісти за стіл переговорів. 12 жовтня 1920 р. у Ризі між Радянською Росією, Радянською Україною і Радянською Білоруссю, з одного боку, і Польщею — з іншого, було підписано договір про перемир'я і попередній мир. За цим договором землі Західної України і Західної Білорусі залишилися під владою Польщі.

Закінчення радянсько-польської війни дало більшовикам можливість зосередити всі сили для боротьби з бароном Врангелем. У листопаду 1920 р. війська Південного фронту під командуванням М. Фрунзе й при підтримці повстанських загонів Н. Махна штурмом узяли Перекоп і протягом тижня очистили Крим від білогвардійців. Одночасно війська Чотирнадцятої армії під командуванням І. Уборевича розгромили 35-тисячну армію Директорії УНР між Дністром і Збручем.

Таким чином революція і громадянська війна на Україні завершилася перемогою більшовиків.

У той час як українські націонал-патріоти марно сподівалися на національну самосвідомість народу і військову допомогу іноземних держав, більшовики зробили ставку на «класову самосвідомість» найбідніших верств російського, українського та інших народів колишньої царської Росії. Не випадково Ленін стверджував: «Причина наших перемог: безпосереднє звертання нашої партії і Радянської влади до трудящих мас…». Керуючись принципом інтернаціональної солідарності трудящих, російські більшовики надавали всіляку військову підтримку більшовикам України, Білорусії, Закавказзя і Середньої Азії. Діючи рішуче, не зупиняючись перед застосуванням масового терору по відношенню до своїх супротивників, вони змогли відбити іноземну інтервенцію і здобути перемогу в громадянській війні. Оцінюючи успіх більшовиків на українських землях, голова Раднаркому України Х. Раковський ще у 1919 р. заявив: «…і дитині зрозуміло, що без торжества Радянської Росії не було б і Радянської влади на Україні». Л. Троцький наприкінці 1920 р. також відверто визнавав, що «Радянська влада протрималася на Україні дотепер (і протрималася нелегко) в основному зусиллями Москви, великоруських комуністів і Червоної армії».