31. Лютнева революція 1917 р. В Росії. Утворення та діяльність Української Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 р.)

На початку 1917 р. Росія опинилася на порозі революційного вибуху. Перша світова війна надзвичайно загострила соціально-економічну й політичну ситуацію в країні. 23 лютого 1917 р. в Петрограді відбулися страйки та демонстрації, які посилилися 24 і 25 лютого. Солдати Петроградського гарнізону відмовилися стріляти в народ і перейшли на бік революційних мас. 27-го числа утворилася Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів. Вранці 28 лютого імператор Микола II вирішив відректися від престолу. Відповідний маніфест був підписаний 2 березня 1917 р. Самодержавство впало. Росія стала демократичною республікою. Верховна влада перейшла до Тимчасового уряду. Одночасно з офіційними органами управління, що були підпорядковані цьому уряду, по всій країні почали виникати Ради робітничих і солдатських депутатів, що складалися переважно з представників поміркованих соціалістів.

У Києві про падіння самодержавства і утворення Тимчасового уряду дізналися 13 березня (за новим календарем), а 17-го Товариство українських поступовців (ТУП) ухвалило рішення про створення Об'єднувального центру. 20 березня 1917 р. у Києві пройшли збори делегатів від різних українських громадських організацій і партій, на яких було утворено Українську Центральну Раду. Головою УЦР обрали М. С. Грушевського.

23 червня 1917 р. Центральна Рада видала свій I Універсал, в якому урочисто проголосила право українського народу на автономію у складі Росії. Після видання I Універсала УЦР приступила до формування першого уряду Української автономної держави – Генерального секретаріату. Уряд очолив В. Винниченко.

Тимчасовий уряд не міг не відреагувати на появу I Універсала і Генерального секретаріату. Для переговорів з УЦР до Києва приїхали члени Тимчасового уряду. Російські міністри погодилися, що УЦР повинна підготувати статут автономії України, затверджувати який буде Всеросійські Установчі збори. Зі свого боку, УЦР зобов'язалася розширити свій склад за рахунок представників національних меншин – росіян, поляків і євреїв. Ці зміни затвердив II Універсал УЦР, прийнятий 16 липня 1917 р.

Тим часом в Україні поширювалися анархія та хаос. Ситуація загострилася в липні, коли невдача наступу на Південно-Західному і Румунському фронтах викликала масовий наплив на Україну деморалізованих солдатів-дезертирів, що грабували місцеве населення. Військова катастрофа доповнювалися занепадом господарського життя. Загальною кризою скористалися праві сили. У серпні вони провели в Москві Державну нараду, яка запропонувала генералу Л. Корнілову «навести лад» в країні. Корнілов організував заколот і повів свої війська на Петроград; він хотів розігнати Тимчасовий уряд і Ради, встановити військову диктатуру, а потім відновити монархію. Активну роль у придушенні корнілівського заколоту зіграли мобілізовані ЦВК Ради робітничих депутатів Петрограду та частини Петроградського гарнізону, а також більшовики. До зіткнень справа так і не дішла; війська Корнілова відмовилися підкорятися йому і стріляти в робітників, генерала заарештували.

Корніловський заколот вплинув на зміну політичної ситуації в країні. Авторитет Тимчасового уряду падав, а популярність більшовиків зростала. У вересні розпочався процес «більшовизації» Рад: робітники і солдати почали відкликати із Рад меншовиків та есерів, вибираючи на їхнє місце більшовиків. Якщо врахувати, що влітку 1917 р. VI з'їзд РСДРП (б) взяв курс на збройне захоплення влади, то легко здогадатися, до чого могло призвести зростання впливу більшовиків у Радах. 7-8 листопада 1917 р. (25-26 жовтня за старим стилем) в Петрограді відбулося збройне повстання. Тимчасовий уряд було повалено, влада перейшла до II Всеросійського з'їзду Рад. Цей з'їзд прийняв два важливих документи – «Декрет про мир» з пропозицією всім воюючим народам і урядам негайно розпочати мирні переговори, і «Декрет про землю», яким вся земля передавалася в загальнонародне надбання, приватна власність на неї скасовувалася, кожний громадянин повинен був обробляти її тільки своєю працею на основі зрівняльного землекористування. Було сформовано Тимчасовий робітничий і селянський уряд – Раду Народних Комісарів (РНК) на чолі з Леніним.

Події в Росії вплинули на політичну ситуацію на Україні. 8 листопада 1917 р. УЦР засудила насильницьке захоплення більшовиками влади в Росії. Ця резолюція загострила відносини між прихильниками Радянської влади і Центральною Радою. У Києві більшовики готувалися до того, щоб повторити петроградський досвід; їх головним противником був штаб Київського військового округу. 10 листопада загони революційних робітників і солдат почали збройне повстання проти військ штабу. УЦР спочатку зайняла вичікувальну позицію, а у вирішальний момент закликала 8 тис. своїх озброєних прихильників перейти на бік повсталих. Київський штаб відразу ж припинив опір, передавши управління в місті УЦР.

20 листопада 1917 р. Центральна Рада видала свій III Універсал, в якому проголосила утворення Української Народної Республіки (УНР). Універсал скасував право власності на поміщицькі та церковні землеволодіння, встановив 8-годинний робочий день і державний контроль над виробництвом, скасував смертну кару, проголосив амністію політичним в’язням, а також політичні права і свободи, признав права національних меншин. Проголошення III Універсалу було актом величезного історичного значення: уперше з часів Богдана Хмельницького український народ заявив про свій намір мати власну державу.

16 грудня Раднарком прислав з Петрограда в Київ свій Маніфест до українського народу з ультиматумом УЦР. Відповідь на цей ультиматум необхідно було дати протягом 48 годин. У разі його відхилення Росія розпочинала війну проти УНР.

21-25 грудня 1917 р. в Харкові було проведено I Всеукраїнський з'їзд Рад. На ньому більшовики 22 грудня проголосили Україну Радянською республікою. Нова республіка встановила дружні відносини з Радянською Росією, визнала себе федеративною частиною Російської Радянської Республіки й оголосила УЦР «націоналістичним контрреволюційним органом». З Росії до Харкова були відправлені радянські війська. У грудні-січні чисельність більшовицьких військ в Харкові досягла 32 тис. чоловік. У січні 1918 р. радянські війська почали захоплення Лівобережної України.

У цій критичній ситуації УЦР в ніч з 24 на 25 січня 1918 р. проголосила свій останній, IV Універсал (датований 22 січня). У цьому документі Центральна Рада звинуватила РНК Росії в розв'язанні агресії проти УНР і проголосила повну незалежність України від Росії. Проте, цей документ був прийнятий дуже пізно, коли кульмінація українського національного руху вже минула. 30 січня під тиском есерів уряд В. Винниченка подав у відставку. Наступного дня УЦР доручила есеру В. Голубовичу сформувати новий уряд і відправити делегацію в Брест для укладення миру з країнами німецького блоку. 9 лютого 1918 р., коли вісті про захоплення радянськими військами Києва досягли Бреста, українська делегація підписала сепаратний мирний договір з Центральними державами. Сутність Брестського миру зводилася до того, що Німеччина та Австро-Угорщина визнали незалежність УНР і зобов'язалися в обмін на постачання продовольства і сировини надати Центральній Раді військову допомогу в боротьбі з більшовиками. Через кілька днів після підписання договору Німеччина і Австро-Угорщина ввели на територію України 450-тисячну армію.

Коли Київ був зайнятий німецько-австрійськими військами, туди негайно повернулася й Центральна Рада; але це була «піррова перемога». За німецькими даними, військо УНР нараховувало лише «дві тисячі колишніх солдатів і офіцерів, безробітних і авантюристів» і не могло контролювати ситуацію на Україні. У країні було встановлено німецько-австрійський окупаційний режим. Політика Центральної Ради розчарувала майже всі верстви населення. Німецько-австрійські окупанти незабаром також розчарувалися в УЦР. З одного боку, їм не подобалася соціалістична орієнтація українських політиків; з іншого боку, вони пересвідчилися у повній нездатності молодих «соціалістів-утопістів» керувати країною. За умов відсутності налагодженого адміністративного апарату, уряд УНР не міг виконати своїх обіцянок за Брестським договором. Конфлікт між УЦР і окупаційною владою підштовхнув німців до таємних переговорів з генералом П. Скоропадським, який наприкінці квітня вирішив здійснити державний переворот. 28 квітня, коли УЦР була зайнята розробкою конституції УНР, в зал засідань увійшов німецький загін і розпустив збори. 29 квітня 1918 р. на з'їзді, скликаному у Києві Лігою землевласників, Скоропадського було урочисто проголошено гетьманом України.