Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
MINISTERSTVO_OSVITI_I_NAUKI_UKRAYiNI.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
315.82 Кб
Скачать

29. Охарактеризувати сутність та наслідки столипінської аграрної реформи для українських земель

Російська буржуазно-демократична революція 1905-1907 рр. створила умови для прискореного розвитку економіки. Головним питанням російської революції була ліквідація залишків кріпацької системи, тобто аграрне питання. В 1907р. російський уряд спробував вдруге вирішити цю проблему. Нова земельна реформа отримала назву Столипінська на ім’я міністра внутрішніх справ П. А. Столипіна.

В основі реформи лежали три головні ідеї: руйнування селянської общини, дозвіл селянам мати приватну земельну власність та переселення селян у малозаселені райони Сибіру, Середньої Азії та Північного Кавказу.

Ці заходи мали знищити феодальні залишки в сільському господарстві, насамперед поміщицьке землеволодіння і створити умови для приватновласницьких селянських господарств.

Селяни отримали право виходу з сільської общини з своїм земельним наділом та право отримати його у приватну власність, право продажу його або купівлі іншого земельного наділу. Це створювало умови повільного розвитку приватновласницьких сільських господарств, які орієнтувались на ринок. Заможні селяни об’єднували належні їм землі в різних місцях в одне місце, яке називалось відрубом, або зовсім виселялись за межі села і створювали своє господарство в окремому хуторі. У Селянському банку, який спеціально для цього був створений, власники «відрубів» і «хуторяни» отримували грошові кредити для господарського облаштування.

Найбільший успіх реформи Столипіна мали в Україні. Це пояснюється особливостями української ментальності, сильнішим, ніж у росіян, потягом до індивідуального господарювання, порівняно меншою поширеністю на території України селянських общин. Аграрна реформа сприяла капіталізації сільського господарства України. Внаслідок реформи майже вся земля, якою користувались селяни, перейшла до них у приватну власність. Власне землеволодіння було переважаючім в Чернігівській, Херсонській, Катеринославській та Харківській губерніях. Воно охоплювало біля 50% всіх дворів. Вихід із общини складав 42%. На Лівобережжі з общини вийшли тільки 16,5% селянських дворів. Всього з 1907-1911рр. на відруб і хутора на Україні виселилися 226,5 тисяч селянських господарств, які володіли більш 1 млн. десятин землі. Ці показники були значно вищими, ніж у європейської Росії, де виділилось 24% селянських господарств, а переселились на хутори 10,3%.

Однак повністю зруйнувати селянську общину не вдалось, також залишилось поміщицьке землеволодіння. Наступ реакції 1907 рр., смерть реформатора П.Столипіна гальмували подальше аграрне реформування.

В цілому реформа сприяла розвитку ринкових відносин на селі, широкому застосуванню машин і добрив, що зумовлювало зростання товарності сільського господарства.

С 1910-1913р. висівна площа в українських губерніях зросла на 900 тис. десятин і загалом встановила 29,9 млн. десятин. У 1913р. тут було досягнуто найбільшого валового збору зернових: 1200 млн. пудів. Третина всієї продукції продавалась на внутрішньому і зовнішньому ринках. Зросла ефективність сільськогосподарського виробництва.

Незважаючи на певні успіхи і можливості подальшого розвитку товарного господарювання, розвитку капіталізації в сільському господарстві, реформи викликали невдоволення з обох боків. Поміщики не хотіли руйнації традиційного укладу, а селяни бажали знищення поміщицьких господарств.

Виявились і негативні наслідки реформи. Значна частина селянства розорювалась внаслідок аграрної реформи. Бідні селяни, які не мали скота, реманенту, грошей не могла утримувати виділені наділи й за безцінь продавала їх заможним селянам.

Внаслідок розорення селян збільшився масовий потік до міст робочої сили, еміграція українців на Далекий Схід, у Сибір. Згідно з реформою Столипіна уряд проводив переселенську політику й українці прийняли участь в ній. Але вона зазнала краху. На нові землі протягом 1906-1912 рр. виїхало з України майже 1 млн. осіб, а повернулись додому лише в 1911 р. 68,5 % переселенців.

Ці недоліки не змогли зупинити процес капіталістичного розвитку економіки, зростання темпів переходу українського села на індустріальну основу. Внаслідок руйнації сільської общини зріс ринок робочих рук, що вело до під’йому промисловості.

В промисловості тривав процес концентрації виробництва, виникали монополії, промисловий капітал зливався з банківським. В Донбасі виникли монополістичні об’єднання – металургійний синдикат “Продамет”, інші “Трубопродаж”, “Продвагон”, “Продвугілля”. Банківські капітали контролювали більше половини видобутку вугілля та виробництва металу. Розвиток монополістичного капіталізму на Півдні і Сході сучасної України вплинув на темпи зростання виробництва, які у передвоєнний період були вищим, ніж в провідних західноєвропейських державах.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]