26.Охарактеризувати причини, хід та особливості промислового перевороту в Україні в другій половині хіх ст.

Внаслідок буржуазного реформування в економіці в Російській імперії були створені умови для переходу до інтенсивного розвитку капіталізму, руйнації феодалізму та формуванню ринкової економіки в українських землях.

Буржуазні реформи 60-х рр. ХIХ ст. в Росії створили умови для модернізації господарства України. Складовою частиною цього процесу був промисловий переворот, тобто перехід від ручної праці до машинної, від мануфактури до фабрики, від дрібного товарного виробництва до широкомасштабного. Центром індустріалізації стали саме нові південні землі Російської імперії - Новоросія. Це були південно-східні регіони сучасної України - Донбас, Криворіжжя, Харківщина, нові міста - Одеса, Херсон, Миколаїв, Катеринослав, Запоріжжя, Луганськ, Кривий Ріг, Юзівка, Маріуполь та ін.

Модернізація економіки Росії залежала від прискорення темпів об’єднання всеросійського ринку, будівництва і розвитку залізниць, промислових підприємств. Для забезпечення російської армії пушками, ядрами, рушницями необхідним було підвищення видобутку вугілля, виробництва заліза, металу. Багаті рудою та вугіллям нові південно-східні російські землі мали забезпечити потреби держави у виробах важкої промисловості.

Хід промислового перевороту в Україні мав спільні з Росією риси – слабкість внутрішнього ринку, відсутність власного капіталу, високі темпи розвитку.

Першим на Україні розвинулось залізничне будівництво. У 1866-1871 рр. між Одесою та Балтою були прокладені перші колії. У 70-х рр. залізниці об'єднали українські міста з Москвою.

Характерною рисою індустріалізації було переважання важкої, добувної промисловості над легкою. Будувались металургійні та машинобудівні заводи в Донбасі, Катеринославі, Харкові, Києві. До середини 90-х рр. в південно-східних районах сучасної України працювало вже 109 машинобудівних заводів. Це складало 32% всіх заводів цієї галузі Росії. З середини 80-х рр. почалась великомасштабна здобич залізної руди в Криворіжжі. До 1990 р. вона збільшилась у 158 разів, в той час як уральські заводи Росії збільшили здобич у 4 рази.

У 60-80-х рр. ХIХ ст. на південному сході сучасної України в цілому завершився промисловий переворот від мануфактури до машинної індустрії. У виробництві застосувались парові двигуни і системи машин та верстатів, досягнення науки і техніки.

Розвиток капіталізму мав деякі особливості, які впливали на формування економічної, суспільної та соціально-культурної системи в цих регіонах. По-перше, центром формування промислової бази у кордонах сучасної України стали південно-східні регіони. По-друге, індустріалізація мала надмірно високі темпи розвитку. За 40 років виникли нові галузі промисловості, які раніш зовсім не існували, деякі були модернізовані. Ця територія перетворилась на нову вугільно-металургійну й машинобудівну базу Росії. З часу реформи 1861 р. видобуток кам'яного вугілля тут зріс більш як у 115 разів і у 1900 р. становив 691,5 млн. пудів (майже 70% усього видобутку держави). Початок промисловому засвоєнню Донбасу поклав англійський підприємець Джон Джеймс Х’юз, який в1869 році почав будування металургійного заводу. У 90 –х роках Х1Х ст.. Донецький басейн охопила металургійна лихоманка. Всього за сім років з 1894 до 1900 були збудовані Дружківський, Петровський (Єнакієве), Краматорський, Кадіївський, Макіївський, Донецько-Юр’євський, Маріупольський та інші металургійні заводи. За останні два десятиріччя у Новоросії виникли 17 великих металургійних заводів.

Третьою, і найбільш важливою особливістю розвитку капіталізму, була переважаюча присутність в економіці іноземного капіталу. Більшість заводів будувалась на кошти іноземців: завод Джона Х’юза з робітничим селищем Юзівка (тепер Донецьк), Дніпропетровський завод у селищі Кам'янському та ін. Французький, бельгійський, англійський і німецький капітали зайняли ключові позиції в кам'яновугільній, залізорудній і металургійній промисловості. Капіталістам-іноземцям належало близько 90% акціонерного капіталу монополістичних об'єднань вугільної галузі, переважна більшість прибутків яких спливала за кордон.

Четверта особливість полягала в тому, що індустріалізація ще більше інтернаціоналізувала населення на нових російських землях, які пізніше ввійшли до складу Української РСР. Внаслідок цього тут переважала російська людність – в містах, промислових центрах, адміністративному апараті, в складі буржуазії середньої та дрібної, інтелігенції та робітничого класу. Крім росіян та українців серед купецтва було багато греків, євреїв. Українське сільське населення майже не прийняло участі у модернізації економіки Сходу та Півдня сучасної України. Традиційна сільськогосподарська праця, панщина не сприяли відходництву, як у російських селян. Тому на заводах, рудниках, шахтах росіяни становили біля 70% серед робітників.

У п’ятих, такий хід промислового перевороту створив розподіл в економіці, оскільки в Лівобережній та Правобережній Україні зберігалися сільськогосподарські та переробні промисли. Розвивалась цукрова, винокурна, борошняна, шкіряна промисловість. В цих галузях провідні позиції утримувала українська буржуазія. Основними джерелами її формування були купці, чумаки, скіпщики, сільські лихварі, кустарі, заможне селянство, які в пореформений період зуміли накопичити капітали, пристосуватися до буржуазних умов. Поступово сформувалась українська торговельно-промислова еліта, представники якої - Терещенко, Харитоненко, Яхненко, Семиренко, Алчевські та ін. за розмірами своїх капіталів належали до найбагатших людей України.

Однобічний характер індустріалізації, хижацькі темпи розробки корисних копалин, жорстока експлуатація робітників, їх незахищеність законодавством складали умови для росту робітничої боротьби за соціальні права.

Наслідком промислового перевороту в Україні у II пол. ХIХ – поч. ХХ ст. в Україні було утворення розвинутої промислової бази. Україна в її сучасних кордонах мала індустріально-аграрне господарство.