24. Охарактеризувати соціально-економічне та політичне становище українських земель в першій половині хіх ст. У складі Російської та Австрійської імперій

Особливістю політичного розвитку українських земель в ХІХ ст. у складі Російської імперії було формування в них російського адміністративно-управлінського апарату в губерніях, повітах і станах. Він був покликаний охороняти владу царизму. Поліцейсько-державні форми управління Російської імперії в національних регіонах прийняли вигляд генерал-губернаторств. На середину Х1Х ст. українські губернії входили до складу Малоросійського, Київського і Новоросійсько-Бессарабського генерал-губернаторств.

В економічному житті залишалось кріпацтво, феодальні відносини, які гальмували розвиток держави та її національних регіонів.

В першій половині ХІХ ст. характерними рисами розвитку була глибока криза економічних відносин. Етнічні українські землі в I пол. ХIХ ст. були, в основному, аграрними районами. 75% населення знаходились у феодальній залежності від поміщиків або держави.

Більшість поміщиків зменшувала селянські наділи та збільшувала панську запашку, вводила урочну систему, яка дозволяла землевласникам встановлювати норми роботи селян на день. Царська влада провела інвентарну реформу (1847р.), щоб зменшити селянські повинності. Але норму панщини мав визначати сам поміщик, тому кріпосницькі повинності залишались майже незмінними. Посилення експлуатації селян, занепад поміщицьких маєтків, панування екстенсивних методів господарювання стримувало розвиток капіталістичних відносин.

Формування капіталістичних відносин в економіці України було повільним. Основою життя населення України було сільське господарство, вирощування пшениці, яка була головною товарною культурою. Вирощувалися і технічні культури – буряк, лен, конопля, тютюн, картопля. Скотарство було розвинуто на півдні України. На початку 30-х рр. існували кінні заводи, вівчарство. Промисловість була розвинена слабо і орієнтована на обробку продукції сільського господарства. Це були мануфактури, фабрики, різні селянські промисли. Підприємства, засновані купцями, міщанами або багатими селянами, швидко розвивались, тому що в них працювали вільнонаймані. Поміщицькі та державні підприємства використовували кріпацьку працю, малопродуктивну і тому програвали купецьким підприємствам. До середини ХIХ ст. купці-промисловці були власниками майже 90% заводів. Таким чином, в I пол. ХIХ ст. йшов процес формування місцевої буржуазії, зародження капіталістичних відносин. Але поступовому розвитку капіталізму заважало кріпацтво.

В Австрійській імперії у першій пол.. ХІХ ст.. відбулась модернізація суспільно-економічного життя.

Нові зміни в суспільно-політичному житті українців відбулися внаслідок буржуазних революцій 1848 і 1860 років у Австрійській імперії і проведення буржуазних реформ «зверху» у 60-х роках ХІХ століття та буржуазно-демократичної революції 1905-1907 рр. у Російській імперії.

Важливим досягненням українців Галичини під час буржуазної революції в Австрії було відкриття імперського парламенту. Весною 1848 р. українці утворили власний представницький орган - Головну Руську Раду. Ця подія стала першим кроком українців Австрії до постановки українського національного питання, до визнання українців окремою нацією з рівними мовними правами і рівними можливостями. Але конституційний процес було перервано у грудні 1848 р. Новий імператор Франц Йосиф розпустив парламент.

Головною відмінністю реформування суспільно-економічного устрою у західноукраїнських землях були більш кардинальні зрушення політичної та економічної системи Австрійської імперії, ніж в Російській імперії у 60 –х роках Х1Х ст. Так, внаслідок реформ селяни Західної України, Буковини і Закарпаття перетворились на власників, отримали громадянські права, що сприяло формуванню в них політичної самосвідомості.

Буржуазно-демократична революція 1848-49 рр. в Австрійській імперії поклала край феодально-кріпосницькій системі. Буржуазне реформування в Австрії мало ряд спільних рис з аналогічним процесом в Російській імперії, а також мало ряд відмінностей. Спільними рисами було проведення реформ за рахунок селян, сплачування селянами поміщикам вартості кріпосних повинностей та загарбання поміщиками кращих земель. Внаслідок селянської реформи 1848 р. в Галичині українці отримали 70% ораних земель і 30% поміщицьких, за які поміщики отримали компенсацію. Але в сільському господарстві залишались деякі феодальні пережитки, що приводило до втрати селянами землі. Економічне положення західноукраїнських селян ускладнювалось великими податками та виплатами панам за користування пасовиськами, лісами та ін. Зростала частина бідних селян, малоземельних та безземельних. В пошуках долі вони емігрували у ХIХ- поч. ХХ ст.. в Канаду, Бразилію, Сполучені Штати Америки.

В 1860 році в Австрійській імперії була прийнята Федеративна Конституція, яка розподілила владу між імператором, рейхстагом та обласними центрами. Внаслідок загострення національних відносин в імперії, влада повинна була піти на створення дуалістичної держави – Австро-Угорщини. В грудні 1867 р. була прийнята нова Конституція, яка знаменувала перехід від централізму до федералізму. В ній декларувались ідеї рівності народів у державних установах, судах, школах. Виборча система була становою і спиралась на владні класи. Українське селянство згідно з куріальною системою знаходилось в невигідному стані. І хоч українці становили більшість населення в Галичині в місцевому сеймі вони займали всього 15% місць, а більшість місць займали польські буржуазно-поміщицькі кола.