23. Охарактеризувати соціально-економічні, політичні, та адміністративні зміни на правобережних та південних українських землях у складі Росії в останній чверті хvііі ст.

В кінці ХVІІІ століття в житті українського народу відбулися серйозні зміни. Українське суспільство перебувало під владою двох імперій Російської та Австрійської (з 1860 року Австро-Угорської). Продовжувався процес збирання етнічних українських земель, почалось засвоєння нових земель – Півдня Російської імперії. Український народ остаточно втратив свою самостійність. Російська влада зруйнувала останні ознаки самостійності та самоврядування - козацьку полкову адміністративну систему. На місці автономно-самоврядних українських регіонів – Слобожанщини і Лівобережжя було засновано Харківську, Чернігівську і Полтавську губернії.

Позитивні зміни відбулися в геополітичному становищі України. В кінці ХVІІІ ст. давній ворог України – Польща була розділена між Росією, Пруссією та Австрією. Внаслідок розподілу Польщі – у 1772, 1793 та 1795 рр. у склад Росії увійшла Правобережна Україна. У 1793 році до Росії відійшли Київщина, Східна Волинь, Поділля, Брацлавщина, а у 1795 році – Західна Волинь. На Правобережжі російська влада утворила Київську, Подільську і Волинську губернії.

Об'єднання Лівобережжя та Правобережжя мало велике значення для українського народу, так як сприяло консолідації української нації. Однак Правобережжя з-під влади одного іноземного уряду потрапило під владу іншого, що не могло забезпечити повноцінний, динамічний розвиток краю. Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття увійшли до складу Австрійської імперії. Таким чином, більшість українських земель (90 %) були зосереджені у складі Російської імперії. Останні 10 відсотків знаходились під владою Австрії.

Але важливіші для українців події сталися на південних кордонах Російської імперії. Тривалі війни між Росією та Туреччиною скінчились остаточними перемогами Росії. Внаслідок цих перемог російської армії над Туреччиною в останній третині ХVІІІ ст. землі Кримського ханства (півострів Крим та чорноморське узбережжя) були приєднані до Російської імперії. Згідно умов російсько-турецького Кючук-Кайнарджийського миру 1774 року Туреччина зреклась сюзеренітету над Кримським ханством, а у 1783 – російський уряд оголосив про приєднання півострова до Росії.

Завоювання Росією Криму, північних чорноморських степів було епохальною подією не тільки для Росії, України, а і для всієї Східної Європи. Нові землі, названі Новоросією, нарешті стали придатними для сільського господарювання. З кінця ХVІІІ ст. почалася сільськогосподарська колонізація російського Півдня. Російський уряд роздавав землі козацькій старшині, дворянству, проводив активну переселенську політику на південні землі. Дворяни (переважно російські офіцери та цивільні службовці) отримували в дар по 40 тис. акрів за умови заселення кожного з них 25-ма селянськими господарствами. Щоб заохотити селян до переселення для них робилися деякі поступки. Це були - пільговий проїзд, надання позичок на обзаведення домашнього вжитку, звільнення на 2-3 роки від податків та від призову на військову службу.

Ця політика мала величезні успіхи – зростали міста, значно виросла продуктивність сільського господарства, зовнішньої торгівлі. Так, між 1778 і 1787 роками урожаї в Новоросії зросли на 500%, а обсяг зовнішньої торгівлі у причорноморських портах майже за 30 років з 1764 по 1793 рр. підстрибнув до 2200%.

Особливістю колонізації Півдня була участь в ній чужоземців. Щедрі наділи отримували православні серби, колонії яких дістали назву Нова Сербія та Слов’яносербія. Вони були розташовані на сучасній Донеччині. Також, землі отримували й німецькі поселенці. Крім організованих рухів відбувалось й стихійне заселення Півдня.

На початку ХІХ ст. на новоросійських землях уряд створив Катеринославську, Херсонську і Таврійську губернії. Внаслідок колонізації Півдня у ХVІІІ ст. в Новоросії йшов процес формування постійного населення. Особливою рисою цього процесу був багатонаціональний характер колоністів. Це були росіяни, українці, греки, вірмени, німці, хорвати та інші народності.

Складною була етносоціальна структура населення правобережних українських земель. Поляки, які складали 10% населення Правобережної України, серед панівних верств складали 60%. Значну роль в українських землях відігравали євреї, які зберегли ключові позиції в управлінні дворянськими помістями, в фінансових справах міст. Євреї становили 12, 5% населення Правобережної України. Польська шляхта, як і раніше заправляла соціально-економічним життям українських селян. Майже 40 магнатських родів контролювали 80% території Правобережжя. Це були - Браницькі, Потоцькі та інші магнати польського походження.

Повторне закріпачення селян, рутинний стан техніки та екстенсивний метод господарювання – ці риси визначали розвиток аграрного сектору регіону. Між тим, виникали прогресивні тенденції та процеси. Зростала товаризація сільського господарства, з поглибленням спеціалізації регіонів України Волинь спеціалізувалась на вирощуванні пшениці, Полісся – льону і коноплі. В правобережних землях розвивалась мануфактура, поступово розпочиналася механізація виробничих процесів. Централізовані мануфактури виникали у текстильній, насамперед, у суконній промисловості. Найбільшими були Путивльська, Ряшківська.

Характерною рисою розвитку економіки були товарно-грошові відносини. Місцем, де ці операції відбувались були ярмарки, торги, базари. На Правобережжі у кінці ХVІІІ ст.. їх було більше 50.