22. Охарактеризувати особливості розвитку українських земель під владою Польщі у XVIII ст. Повстанський рух (гайдамаки, Коліївщина)

Згідно з умовами Бахчисарайського договору 1681 р. територія між Дністром і Бугом 20 років мусила залишатися нейтральною і незаселеною. Проте, спочатку Туреччина, а згодом Польща порушують ухвалу і розпочинають процес активного заселення пустуючи земель правобережжя. У 1714 р. за польсько-турецьким договором Правобережна Україна опинилася знову під владою Польщі. Почалася нова колонізація українських земель польськими магнатами. До середині XVIII ст. близько 40 магнатських родин, вигнаних у 1648 р., заволоділи 80% території Правобережжя. Землі регіону знову були поділені на Брацлавське, Волинське, Київське та Подільське воєводства. На цих землях встановлювали шляхетські порядки. Селяни змушені були відбувати важку панщину, виконувати інші численні повинності. У феодальну залежність від вельмож потрапляла дрібна шляхта. Під владу магнатів переходили міста, що втрачали рештки самоврядування. Було відновлено тяжкі утиски православної віри.

З початку XVIII ст. на правобережних землях розгортається народна боротьба проти соціального і національного гноблення. Вона набувала різних форм: від подання скарг і відмови виконувати панщину до розгрому панських маєтків та вбивства членів панської родини. Основним виявом антифеодальної та національно-визвольної боротьби став гайдамацький рух. Гайдамаки ( від гайде – гнати, нападати) діяли невеликими, але дуже рухливими загонами, які поповнювалися селянами, козаками, міською біднотою. Гайдамаччина у своєму розвитку пройшла три хвилі піднесення: 1734 – 1738 рр., 1750 р., 1768 р. (Коліївщина).

Перше велике гайдамацьке повстання відбулося в 1734 р. Його каталізатором став вступ на територію Правобережжя російських військ разом з гетьманськими полками, які мали на меті допомогти синові короля Августа II вступити на польський престол. Серед місцевого населення поширилися чутки, що війська прийшли на допомогу українським селянам, а російська цариця Анна Іоанівна видала грамоту, у якій закликала до боротьби проти польської шляхти. Стихійний народний виступ швидко охопив Київщину, Поділля та Волинь. Повстання очолив сотник Верлан, проголошений полковником. Гайдамаки нападали на шляхетські маєтки, руйнували їх, спалювали документи королівських судів, воєводських і повітових канцелярій. Селяни масово записувалися у козаки та заводили козацький устрій. Повстанцям вдалося захопити Жванець, Броди, Збараж, Вінницю та інші міста. Лише наприкінці 1738 р. російські та польські збройні формування за допомогою зрадника С. Чалого отримали перемогу над повстанцями. Частина гайдамацьких загонів відійшла у Молдавію, а решта тимчасово припинила збройний опір.

Нова хвиля національно-визвольного руху почалася навесні 1750 р. У гайдамацький рух влилися поповнення із запорізьких козаків. Найвідомішими ватажками повстанських загонів ставали переважно вихідці із Запоріжжя: М. Тесля-Мочула, О. Письменний, І. Подоляка та багато інших. Гайдамацькі загони здійснювали успішні напади навіть на добре укріплені міста, брали в облогу великі замки. Вони захопили Умань, Вінницю, Чигирин, Фастів, Радомишль. Проте і цього разу повстання було розгромлене силами шляхетської Польщі й царської Росії.

Своєрідним піком гайдамацького руху стало селянсько - козацьке повстання 1768 р., відоме під назвою Коліївщина 9від слів «кіл», «колоти», «колій»). Цей народний виступ був зумовлений взаємодією низки причин: економічних, соціальних, національних, релігійних.

Приводом до розгортання конфлікту став активний наступ уніатів на права православних на півдні Київщини. Уніатство намагалося за допомогою польських військ перетворити православних на уніатів. Катерина II пообіцяла православним Польщі підтримку та заступництво. У 1768 р. польський король під тиском Росії підписав трактат про формальне зрівняння у правах з католиками віруючих православної та протестантської церков. Польська шляхта негативно поставилася до цього і перейшла до активних дій : створила збройні союзи – конфедерації, за допомогою яких розпочала «хрестовий похід» проти православних. Конфедерати руйнували православні церкви, монастирі, убивали священиків.

За проханням польського уряду для боротьби з конфедератами на Правобережжя вступає російське військо. Місцеве українське населення сприйняло появу російських військ як допомогу проти офіційної польської влади. Набула поширення чутка про те, що нібито Катерина II видала «Золоту грамоту», у якій закликала селян до боротьби з польською шляхтою. Всі ці обставини сприяли розгортанню селянсько-козацького виступу на Правобережжі.

Повстання почалося навесні 1768 р. Його очолив запорізький козак Максим Залізняк. Основною силою Коліївщини було селянство і козацтво. На бік повсталих перейшов уманський сотник Іван Гонта зі своїми козаками. Повстанці взяли міцну фортецю поляків – Умань. У другій половині травня – на початку червня 1768 р. повстанці визволили з-під польсько-шляхетської влади Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Канів та інші населені пункти. Повстання, охопивши Київщину, перекинулося на Поділля і Волинь. У червні – липні діяло близько 30 повстанських загонів. Вони контролювали значну територію, створюючи органи самоуправління. Російський уряд непокоїло поширення гайдамацького руху не тільки на власне польські землі, а також і на Лівобережжя. Росія виступила на боці Польщі. Об’єднаними силами польської шляхти і російського царизму Коліївщина була розгромлена, а з учасниками повстання жорстоко розправилися.

Історичне значення гайдамацького руху. Гайдамацький рух став яскравою сторінкою національно – визвольної боротьби українського народу. Він послаблював позиції польської влади на українських землях і мав народну підтримку.

Таким чином, встановлення контролю Польщі за Правобережжям у XVIIIст. відновило польсько-шляхетські порядки, посилило релігійний гніт, спричинило зростання соціального напруження та виникнення гайдамацького руху.