16. Показати процес формування української держави в ході визвольної війни (сер. Хvіі ст.)

У результаті Визвольної війни було ліквідовано польсько-шляхетське панування і створена Українська козацька держава. Вперше в українській історії було чітко сформульовано фундаментальні основи національної державної ідеї: право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання; незалежність і соборність Української держави; генетичний зв’язок козацької державності з Київською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культури княжої доби. Ці положення і лягли в основу державотворчої діяльності Б. Хмельницького, еволюція світогляду якого була надто складною – від ідеї козацького автономізму до створення суверенної незалежної держави.

Слід відмітити, що до 1648 р. козацтво, яке стало авангардом національно-визвольної боротьби, спромоглося виробити в узагальненій формі лише ідею обмеженої автономії. В козацьких поглядах все ще переважали соціальні і релігійні інтереси над національно-політичними.

Надалі Б. Хмельницький, переосмислюючи військові події 1648 p., по-новому підходить до визначення мети боротьби. У 1649 р. він вперше в історії української суспільно-політичної думки формулює національну державну ідею: створення незалежної держави. Під час українсько-польських переговорів у Переяславі (лютий 1649 р.) Б. Хмельницький кілька разів наполягав на своєму намірі звільнити «з лядської неволі ... народ всієї Русі», «відірвати від ляхів всю Русь і Україну». Причому до складу держави мали ввійти всі етнічно українські землі «по Львів і Галич».

Аналізуючи процес формування української держави в ході Визвольної війни, потрібно з'ясувати зміст і суть Зборівського договору (серпень 1649 p.). Він був певним компромісом між Польщею та Україною та юридично підтвердив існування козацької автономії в межах Речі Посполитої.

Основні положення Зборівського договору: Україна отримувала автономію в складі Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств; на території цих трьох воєводств влада належала гетьманові (з резиденцією у м. Чигирині) і козацькій старшині. Коронне польське військо не мало права тут стояти; чисельність козацького реєстрового війська збільшувалась до 40 тис; усім учасникам повстання, зокрема шляхтичам, оголошувалася амністія; митрополит Київський мав отримати місце в Сенаті; питання про ліквідацію церковної унії і повернення православній церкві захопленого в неї майна мало бути вирішене на наступному сеймі; водночас на козацькій території зберігався шляхетський режим (шляхта могла повертатись до своїх маєтків), з тією лише різницею, що на всі адміністративні посади, до воєвод включно, король мав призначати лише православних шляхтичів; селяни і міщани зобов'язані були виконувати довоєнні повинності.

Зборівська угода була затверджена на початку 1650 р. польським сеймом. І хоч окремі статті Зборівського договору не раз порушувались поляками, Б. Хмельницький активно розпочав державне будівництво. Розпочався інтенсивний процес ліквідації органів влади та адміністративно-територіального устрою Польщі і творення, натомість, українсь­ких державних інституцій, центральних і місцевих органів влади, закріплення територій, судових установ, армії, нової соціальної структури.

На визволених землях – від р. Случі на заході до російського кордону на сході і від басейну Прип'яті на півночі до степової смуги на півдні (близько 200 тис. кв. км) – почала складатися нова військово-адміністративна і політична система, формувалась українська національна держава. У 1649 р. територію трьох підвладних гетьманові воєводств було поділено на 16 (а у 1650 р. – на 20) полків, що складалися із сотень. Їх очолювали відповідно полковники й сотники. У руках гетьмана зосереджувалася військова, політична, судова, адміністративна і фінансова влада. Допомагала йому генеральна старшина – генеральний писар, обозний, два осавули, двоє суддів, підскарбій, хорунжий та бунчужний. Генеральний писар (за часів Б. Хмельницького цю посаду незмінно обіймав І. Виговський) керував гетьманською канцелярією і займався зовнішньою політикою. Осавули були помічниками отамана у військових справах, в охороні порядку; обозний відповідав за артилерію і постачання армії; підскарбій відав фінансами. Бунчужний охороняв гетьманський бунчук, а хорунжий – прапор. В разі необхідності Б. Хмельницький скликав старшинську раду для обговорення найважливіших воєнних або державних питань.

Своєрідною була й правова система в Україні, де залишилися чинними Литовський статут і магдебурзьке право. До них додалися нові правові акти – гетьманські універсали. Важливу роль відігравало козацьке звичаєве право. Його окремі норми діяли на Лівобережжі протягом XVIII – першої половини XIX століття.

З ліквідацією внаслідок народного повстання великого й середнього феодального землеволодіння більша частина земель перейшла до скарбу Війська Запорозького, а решту захопили селяни (так звана займанщина). Вони платили податки державі й були вільними. Тобто, в Україні щезло кріпацтво.

Б. Хмельницький провадив незалежну зовнішню політику. До Чигирина, тодішньої гетьманської столиці, прибули посли з Москви, Туреччини, Угорщини, Польщі, Венеції, Швеції. Він підтримував дипломатичні стосунки з багатьма відомими в світі державними діячами, зокрема О. Кромвелем (зберігся уривок із заголовка його листа до Б. Хмельницького). 

Треба визнати, що незважаючи на політичні наслідки Зборівського договору, які засвідчили невдачу намірів Б. Хмельницького домогтися створення незалежної Української держави, все ж таки, він заклав підвалини для формування української державності.

Тяжкого удару українській державності завдали поразка козацького війська під Берестечком і Білоцерківський договір 1651 p., за яким козацький реєстр скорочувався до 20 тис. чоловік, а територія мала обмежуватися Київським воєводством. Польська шляхта мала право вільно повертатися до своїх маєтків. Хоч гетьманською резиденцією залишався Чигирин, Б. Хмельницькому заборонялося підтримувати дипломатичні стосунки з іноземними державами. Він повинен був розірвати союз з кримським ханом. Проте Б. Хмельницький продовжував розбудову української державності. До того ж, після невдалих воєнних дій польського війська під Жванцем 1653 р. Ян Казимир II погодився на скасування Білоцерківського договору й відновлення чинності Зборівського трактату 1649 р.

Отже, можна зробити висновок, що в процесі національно-визвольних змагань у світогляді козацької еліти відбулася певна еволюція від ідеї козацької автономії до створення суверенної незалежної держави. В основу державотворчого процесу було покладено модель військового територіального поділу та систему організації публічної влади Запорозької Січі.