13. Проаналізувати причини і джерела виникнення українського козацтва. Запорозька Січ – козацька республіка

Термін «козак» – тюркського походження, уперше зафіксований у «Таємній історії монголів» (1240 р.) у значенні людини самотньої, не зв'язаної ні з будинком, ні з родиною. У словнику половецької мови (1303 р.) це слово трактувалося як «страж», «конвоїр».

Основна причина виникнення козацтва коренилася в тих економічних і соціально-політичних умовах, що складалися на українських землях у другій половині XV-XVI ст. Причини появи козацтва зумовлені такими взаємопов’язаними факторами: 1) посиленням соціально-економічного і національного гноблення населення України з боку польської шляхти і католицької церкви; 2) наявністю великої незаселеної території на півдні України; 3) необхідністю захисту від татаро-турецької агресії.

Територія розселення козацтва – степи і низов'я Дніпра. Слободи і хутори виникали у верхів'ях Південного Бугу, у районі Канева і Черкас; у середньому плині Дніпра на його лівому березі по ріках Псел, Сула, Трубеж. У середині XVI ст. центром козацтва стало Запоріжжя.

Соціальний склад козацтва: селяни, міщани, дрібна шляхта, духівництво.

Етнічний склад: основна маса козаків поповнювалася за рахунок українців, були серед них і білоруси, росіяни, молдавани. Зустрічалися поляки, татари, серби, німці, волохи, турки, французи, іспанці, представники інших етносів, однак їх було небагато.

Велику роль у консолідації українського козацтва, у формуванні його самосвідомості і утвердження організаційної структури зіграла Запорізька Січ. Поява першої великої Січі зв'язана з ім'ям Дмитра Вишневецького (Байда), що, ставши канівським і черкаським старостою, в 1552-1556 рр. на острові Мала Хортиця побудував фортецю для захисту від нападу Кримського ханства. Після Хортиці Січ знаходилася на острові Томаковці (60-і рр. XVI ст. – 1593 р.), річці Базавлук (1652-1709 рр.), у Микитиному Розі (1709-1711 рр.), в Олешках (1711-1734 рр.), на річці Підпільній (1734-1775 рр.). Кожна Січ мала могутні укріплення – високі і міцні вали з дерев’яним частоколом, вежі з бійницями для гармат. Усередині розташовувалися курені (великі житлові приміщення), канцелярія, церква, склади, арсенал, майстерні, торгові ряди, приміщення для старшини і приїжджих купців. У центрі знаходився майдан, на якому відбувалися ради.

Запорізька Січ стала зародком нової української державності, що базувалася на традиціях Київської Русі, Галицько-Волинського князівства і Литовсько-Руської держави. Структура органів влади була проста. Вищим законодавчим органом влади була Козацька рада (Військова рада), у якій брали участь усі козаки. На раді вирішували головні питання внутрішньої і зовнішньої політики, проводили розподіл земель, судили злочинців, її рішення буде обов'язковими для усіх. Виконавчим органом влади був кіш, на чолі його стояв кошовий отаман, що зосередив у своїх руках військові, адміністративні, судові і духовні справи, він командував військом, здійснював відносини з іноземними державами. У мирний час кошовий отаман не міг приймати важливих рішень без згоди Козацької ради, проте під час військових походів його влада була необмеженою. У кіш також входила військова старшина: суддя, осавул, писар. Усі посади були виборні. Рангом нижче знаходилися органи місцевої влади - паланкова чи полкова старшина. На нижній сходинці ієрархічної градації стояли курінні отамани, що були посередниками між вищою старшиною і рядовими козаками, здійснювали керівництво куренями, члени яких їх і вибирали. Велику роль грала кругова порука членів куреня. При необхідності для вирішення важливих питань кошовий отаман скликав старшинську раду, куди входили: військова старшина, курінні отамани, авторитетні козаки, що виконували раніше старшинські обов'язки.

Крім власних органів державного управління, у Січі функціонувало також власне козацьке право, яке не було писаним законом, а «стародавнім звичаєм, словесним правом і здоровим глуздом». Козацьке право фіксувало ті відносини, що склались у Січі: утверджувало військово-адміністративну організацію, зумовлювало правила військових дій, діяльність адміністративних та судових органів, визначало види злочинів та покарань.

Запоріжжя мало свою територію, яка називалася «землями Війська Запорозького». Розташовуючись на території Дніпропетровської, Запорізької, частково Херсонської, Кіровоградської, Донецької, Луганської та Харківської областей, Запорозька Січ у XVIII ст. за розмірами площі була близькою острівній Англії. Територія Запорожжя постійно змінювалася, кордони переносилися.

Складні відносини створилися в козаків з офіційною владою. Усі спроби литовських і польських офіційних осіб зупинити процес росту козацтва, посилення його політично-соціальної ролі до успіху не призвели. У 1572 р. король Сигізмунд Август створив загін з 300 реєстрових козаків на чолі з польським шляхтичем Бадовським. У 1578 р. король Стефан Баторій заніс до реєстру 600 козаків, а в 1589 р. їх було близько 3 тисяч. Реєстрове козацтво складали осілі, сімейні, багаті козаки, що одержали ряд привілеїв, включаючи звільнення від податків, підпорядкування тільки власній владі і власному суду, право вільного розпорядження майном. Їхні відносини з нереєстровими козаками часто досягали напруження: по-перше, польський уряд часто використовував реєстрових козаків для придушення виступу нереєстрових і, по-друге, нереєстрові козаки, засуджуючи перших, самі прагнули потрапити до реєстру, боролися за збільшення реєстру.

Таким чином, до початку XVII ст. сформувалися три категорії козацького стану: 1) заможні реєстрові козаки, завербовані на службу королю. 2) нереєстрові козаки – основна частина козацтва, що жили в містах прикордоння, вони вели козацький спосіб життя, але не мали офіційно визнаного статусу, 3) запорожці (низові козаки), що жили поза офіційними межами Речі Посполитій, за порогами Дніпра, де утворили війсково-політичну організацію – Запорізька Січ.

До кінця XVI ст. козацтво перетворилося у впливову суспільно-політичну силу, що стала виразником інтересів українського народу. Саме козацтво очолило народні повстання к. XVI – поч. XVII ст.