1.2.2. Перший закон логіки – закон тотожності

Усякий предмет є те, що він є, тобто А є А.

Або ж у процесі одного й того самого міркування слід говорити про один і той самий предмет.

З дією цього закону пов’язана така корінна властивість правильного мислення, як визначеність. Об’єктивна основа цього закону – якісна визначеність усіх предметів навколишньої дійсності. Адже лише вві сні можна сісти в машину, опинитися при цьому в підводному човні, а зійти – з трапу літака. У реальності ж, якщо людина сіла в автобус, то через певну кількість зупинок вона з цього самого автобуса й вийде. На цій властивості реальності й грунтується закон тотожності.

Закон тотожності діє перш за все у сфері понять. Кожне поняття тотожне самому собі, інакше, якщо б вони кожного разу невловимо міняли зміст та обсяг, ми їх не змогли б застосовувати і взагалі не змогли б зрозуміти один одного. Закон тотожності знаходить відображення, наприклад, у таких висловлюваннях: “Захід є Захід, Схід є Схід” (Р. Кіплінг), “Закон є закон”, або навіть у таких прислів’ях: “Чи в камінь головою, чи каменем у голову”, “Як був дурнем, так дурнем і залишився”.

Помилка при порушенні цього закону логіки називається підміною поняття. Це той самий випадок, коли сперечалися-сперечалися, і раптом виявилося, що сперечатися було ні про що, оскільки говорили про різні речі. Але іноді підміна понять допускається свідомо в якості основи дотепності, наприклад: “Ішов дощ і два студенти”.

1.2.3. Другий закон логіки – закон суперечності

Якщо закон тотожності зумовлює таку рису правильного мислення, як визначеність, то дія закону суперечності забезпечує послідовність, несуперечливість мислення.

У чому ж об’єктивна основа закону суперечності та його сутність? Згідно із законом тотожності, будь-який предмет має якісну визначеність. Але це означає, що він не може в один і той самий час існувати й не існувати, мати якусь властивість і не мати її. Виходячи із цього, закон суперечності формулюється так:

А не може бути в один і той самий час В чи не-В, або з двох суджень, одне з яких стверджує те, що друге заперечує, одне повинне бути хибним; або з двох протилежних суджень одне хибне.

Схематично цей закон зображується таким чином (рис. 1.1):

Рис. 1.1. Схематичне зображення закону суперечності

“Цей папір білий” – “Цей папір чорний”. Перед нами два протилежних судження. Одне з них буде обов’язково хибним. Але можуть бути обидва хибними. Папір може бути, наприклад, синім. До речі, лозунг, під яким заставляли жити радянських людей довгі роки: “Хто не з нами, той проти нас” – грубе порушення другого закону логіки й, отже, закону життя. “Не з нами” ще не означає, що проти нас. Може бути, проти, а може бути, не проти, а просто не з нами. І зараз, хоча радянські часи давно пройшли, але така свідомість, на жаль, залишилася. Наприклад, у молодіжному середовищі в певних компаніях, де всі повинні пити алкоголь або курити “травку”.

Тобто це той самий закон “Хто не з нами, той проти нас”. Але все одно, тому, хто не згодний із цим, краще лишитися собою, бо якщо він вистоїть, то стане особистістю. А в компаніях, побудованих за принципом “усі як усі”, розвиток особистості якраз блокується.

На другому законі логіки основане положення про презумпцію невинності. Звинувачуваний не повинен виправдовуватися, доводити, що він не міг скоїти злочин. Якщо навіть він і міг, то це ще не значить “зробив”. Справа обвинувача знайти факти, що вказують на причетність звинувачуваного до злочину.

На жаль, у буденному житті це правило часто порушується. “Доведи, що ти мені не зраджувала”, – вимагає ревнивий чоловік. Незнання другого закону логіки породжує плітки, тривогу, страхи. “Професор зробив зауваження на лекції – тепер буде душити на екзаменах”. “Начальник накричав – тепер не побачити мені підвищення”. “Він і вона йшли разом вулицею й сміялися – значить, у них роман”. У всіх таких міркуваннях ігнорується середня частина кола, зображеного на рис. 1.1.

Звідси витікає практичне значення другого закону логіки в нашому житті – ніколи не слід виправдовуватися при необґрунтованих звинуваченнях, інакше ми підігруємо у ту й саму гру, тільки зі своєї позиції: “Я не чорний, я білий”. Краще за все підходить така відповідь: “Може, я це й зробив, якщо ви так уважаєте, але, очевидно, я знаходився в стані відключеної свідомості, тому що нічого про це не пам’ятаю”. Спокійні нестандартні відповіді немовби виводять ситуацію у серединну зону кола й опонент усвідомлює, що йому ще треба довести вашу вину.

Про другий закон логіки треба пам’ятати, якщо доведеться когось переконувати про вигоду співробітництва з вами. До тих пір, поки партнер наводить контрдокази, продовжуйте бесіду, але як тільки почуєте фразу: “Переконайте мене в тому, що ви праві”, то краще цю розмову припинити й більше до цієї людини не повертатися.

Помилки при порушенні другого закону логіки називаються логічними суперечностями. Це не означає, що людина комусь суперечить. Якщо вона це постійно робить, то це говорить лише про те, що в неї прихований комплекс неповноцінності. А це значить, що вона суперечить сама собі. Я вже наводив приклад про жінку в окулярах. І іноді на цьому можна здорово спійматися, як колись Ходжа Насреддін спіймав свого багатого й скупого сусіда.

Насреддін позичив у нього казана і коли повертав його, він віддав сусідові й каструльку, сказавши, що цю каструльку народив казан. Наступного разу він позичив казана й не повернув, сказавши при цьому, що казан помер. Коли сусід обурився: “Хіба казан може померти?”, Насреддін спокійно відповів: “Чого ж казан не може померти, якщо він може народити каструльку?”

Але люди дуже часто суперечать самі собі в буденному житті й логічна суперечність – дуже поширена помилка.