Зміст

• Зміст ……………………………………………………………………….. 1

• Вступ ………………………………………………………………………. 2

• Огляд літератури…………………………………………………………... 5

3.1 Стан вивченості АРАНЕОФАУНИ Днiпропетровської області….…… 6

• Об'єкти та методи досліджень……………………………………………..10

• Об'єкти досліджень……………………………………………………..10

• Систематичні ознаки, за якими визначаються

види та роди Thomisidae………………………………………………..12

• Методика збирання матеріалу…………………………………………12

• Результати досліджень та їх обговорення………………………………...15

• види павуків Thomisidae зібрані під час дослідження……………….15

• аналіз даних по окремих виборках…………………………………….17

• балка Пугачева…………………………………………………………..18

• балка по руслу річки Сухий Чортомлик………………………………20

• долина річки Кам'янка…………………………………………………..22

• зведені дані………………………………………………………………24

• Висновки…………………………………………………………………….27

• Література……………………………………………………………………29

ВСТУП

У зв'язку з потужним антропогенним впливом на навколишнє середовищє, навіть ті ділянки природного середовища де немає прямого впливу господарської діяльності людини, тим не менш знаходяться під впливом такого процесу. Якщо не цілковите знищення природної екосистеми, то регулярне випалювання, випас худоби, витоптування, загазованість, шумовий фактор та інші чинники призводять до певних дестабілізуючих процесів в цих екосистемах.

Особливо потужним цей вплив відчувається в маленьких екосистемах, площа який досягає лише декількох гектар, які мають невелику ширину, та знаходяться серед антропогенно змінених територій. Тут процеси коливання чисельності та біорізноманіття досить високої амплітуди, відрізняються великою швидкістю та нестабільністю. Тому такі об'єкти досить цікаві для вивчення та на основі їх динаміки можна скласти певну картину, яка відбувається в великих екосистемах за більш значний проміжок часу. Хоча звісно між ними є і певні відмінності.

Тим паче такий підхід є актуальним для Нікопольського району, бо значна його частина знаходиться під сільсько-господарськими угіддями, а залишки природних екосистем, більшість з яких вже не можна назвати первинними, збереглися лише в балках та долинах річок (б. Пугачеіва, б. Борисівська, б.Камишувата, долини річок Базавлук, Кам'янка, Солона та деякі інші).

Тепер інший фактор. Повномасштабні моніторингові дослідження дуже ємкий процес, тому було б зручно визначати певний стан екосистеми за якоюсь невеликою групою тварин, кількісний та якісний стан якої корілює з такими екосистеми. Логічно вибір пав на групи хижих тварин, при чому тих тварин, які не вирізняються великою рухомістю та невеликою чисельністю. Такі хижаки мають бути приурочені до певних умов та територій, їх має бути легко знаходити та зберігати, вони будуть мешканцями травостою, а багато з них прив'язані до певних об'єктів флори.

Тому ідеальними в цьому сенсі ми визначили представників ряду Aranei. В основу нашої роботи ми поклали тезу, що екологічні особливості павуків дозволяють розглядати цю групу в числі значимих біоіндикаторів стану середовища (Patric et al., 1999). Але в межах цієї групи також зустрічаються бродячі види та види збір яких пов'язаний з певними незручностями та складностями. Це стосується наприклад представників родини Lycosidae. Павуки заселяють усі яруси рослинності: травостій, гілки дерев та чагарників, живуть під корою та у дуплах дерев. На ґрунті, у норах (ссавців, рийних комах, а також виритих самостійно), у моху, у підстилці, на скелях і під камінням, у печерах, у житлі людини тощо. У травостої мешкають численні колопряди: Neoscona adianta, Argiope bruennichi, Mangora acalypha. Взагалі ловчі сітки павуків-колопрядів (родини Araneidae, Tetragnathidae, Uloboridae) є, можливо, найпомітнішими павутинними конструкціями.

Колопряди плетуть велику колесоподібну ловчу сітку, яка складається з багатокутної рами й розбіжних від центра радіальних ниток (радіусів). Їх кількість різна у різних видів (від 14–20 в Metellina merianae до 50–60 в Zilla diodia і Mangora acalypha). У сітці Araneus diadematus нитками з’єднані понад тисячу точок. Деякі види влаштовують із листя своєрідні притулки осторонь ловчої стіки, пов’язані з нею сигнальними нитками (або одним із радіусів), інші сидять у її центрі та лігвища не мають. Хазяї сітки з лігвищем удень звичайно в ньому ховаються, а вночі виходять на центр для полювання (наприклад, так поводиться Larinioides ixobolus).

Під корою дерев живуть Coryarachne depressa (Thomisidae) і Nuctenea umbratica (Araneidae), тіло яких сильно сплощене. В лісових ценозах трапляються представники Gnaphosidae, Theridiidae, Salticidae, Agelenidae (часто самки з коконами). Для поверхні стовбурів дерев характерні Drapetisca socialis, дрібні Theridiidae, Micryphantinae та ін. Зафарблення Philodromus fuscomarginatus і Ph. collinus, що живуть тільки на стовбурах сосен, дозволяє повністю зливатися із субстратом.

На листі деревних порід живуть численні Thomisidae, Clubionidae, Theridiidae, Salticidae, Anyphaenidae (єдиний у нашому регіоні вид цієї родини – Anyphaena accentuata).

У лісовій підстилці мешкають маленькі (1,5–2,5 мм) темні павучки – так звані павуки-пігмеї (підродина Micryphantinae). Більшість їх веде бродячий спосіб життя в підстилці, харчуючись дрібними членистоногими – колемболами, кліщами й т. п. Частина видів роблять маленькі покривні ловчі сітки в поглибленнях ґрунту, у підстилці, у вузьких просторах між камінням і під ними.

Під корою, що впала на ґрунт, або камінням часто виявляються безладні крибелятні сітки Titanoecidae. У сезон розмноження самка й самець можуть перебувати в одному гнізді, де міститься кокон, оболонка якого замаскована рослинними залишками, надкрилами з’їдених жуків.

Загальновідомо, що павуки є сухопутними тваринами. Єдиний виняток становить водяний павук сріблянка – Argyroneta aquatica, який вдруге пристосувався до життя в прісній воді. Argyroneta дихає запасом атмосферного повітря, який переноситься на тілі з поверхні води до підводного павутиного дзвона, що і служить основною адаптацією до водного способу життя цього виду. У дзвоні (споруджується приблизно протягом одного дня) відбуваються всі основні етапи життєдіяльності: поїдання здобичі, парування, відкладення яєць (для линяння й зимівлі виготовляється замкнуте павутинне лігвище, також під водою). Нарешті у дзвоні міститься кокон, і відбуваються розвиток ембріонів і луплення молоді. Ювенільні особини, здійснивши у дзвоні кілька линянь, починають потім вести самостійний водний спосіб життя.

На навколоводних рослинах розміщують колесоподібні ловчі сітки Larinioides folium, Singa, Tetragnatha. У згорнутих і заплетених листках рогозу часто трапляються різні види Clubionidae (особливо Clubiona phragmitis). Навіть серед загалом ксерофільних стрибунців Salticidae є види, що мешкають у навколоводних біотопах (наприклад, Sitticus floricola).

Існує досить численна група синантропних видів. Будівлі як місцеперебування, створені людиною, безсумнівно, являють собою зовсім особливі й почасти нові для тварин екологічні ніші. Для заселення тваринами внутрішніх приміщень важлива насамперед наявність там специфічних джерел харчування, а також температурний режим і вологість. Крім того, строкатість життєвих умов, що формуються у будівлях унаслідок сусідства опалюваних у холодну пору року квартир, неопалюваних горищ, підвалів тощо, їх різнорідна зовнішня поверхня розширює спектр синантропних видів.

До основних біологічних особливостей, що дозволяють павукам успішно адаптуватися до синантропних місцеперебувань, можна віднести: потайливий спосіб життя (побудова ловчих тенет у важкодоступних місцях усередині приміщень, використання різних укриттів); можливість частого перезаселення будівель (як шляхом місцевих міграцій, так і на значні відстані по повітрю); здатність до тривалого голодування (наприклад самки Stealoda bipunctata можуть жити без їжі 1,5 року). «Кімнатні» павуки, принаймні в теплу пору року, частково залежать, у трофічному аспекті, від комах, які випадково потрапили через вікна. Крім того, вони здатні харчуватися синантропними комахами: кліщами, мухами, комарами, постільними клопами, тарганами.

Особливістю життєвого циклу синантропних павуків (тих, що постійно живуть саме усередині жител) є те, що вони розвиваються цілий рік. Статевозрілі самки (і з коконами також) і самці Pholcus phalangioides і Ph. ponticus зустрічаються протягом усієї зими. А самки Steatoda bipunctata з коконами – у лютому.

За ступенем віддання переваги будівлям людини тварини поділяються у такий спосіб: еусинантропи трапляються винятково в житлах і господарських будівлях; гемісинантропи живуть як у природі, так і в будинках; ксенантропи живуть звичайно у природі, але іноді трапляються в будинках як прибульці із природних ценозів. Кількість видів гемісинантропних павуків порівняно з еусинантропними завжди більша. У регіоні гемісинантропами ми вважаємо 15 видів. Решта є випадковими гостями жител – ксенантропами.

У публікаціях, присвячених аранеофауні різних областей України, згадується понад 80 видів павуків, зустрінутих у житлових приміщеннях і господарських будівлях. А на південному сході їх налічується близько 30. Причому еусинантропами є всього три з них: Pholcus ponticus, Ph. phalangioides і Scytodesthoracica.

На зовнішніх частинах будинків мешкає великий колопряд Larinioides ixobolus. Він плете колесоподібну сітку між поперечинами ґрат, напроти вікон, а іноді навіть між віконними рамами. Особливо полюбляє ділянки, багаті на здобич (наприклад, простір навколо лампочок, світло яких приваблює нічних комах). Багато видів Salticidae постійно трапляються на освітлених сонцем стінах будинків, стовпах і парканах (Salticus scenicus, Sitticus pubescens), які є місцями посадки й відпочинку багатьох видів комах, насамперед двокрилих – важливого джерела харчування павуків. Крім стін і парканів, ці «скельні мисливці» живуть на кам’янистих схилах, ділянках вапнякового степу, гранітних та крейдових оголеннях. У щілинах цегельної кладки й зовнішніх деталей вікон і дверей часто можна знайти тенета Steatoda castanea (Theridiidae). У складі їх жертв переважають мурахи, жорсткокрилі (Carabidae, Curculionidae) і щипавки.

Особливо численні типові синантропи серед Pholcidae. Якщо у верхніх кутках кімнат, на рамах вікон є неохайні сітки із сіруватими павуками на дуже довгих ногах, то це майже напевно Pholcus phalangioides. Він трапляється в житлах майже по всій земній кулі. Тенета складаються зі щільного дахоподібного сплетення із прикріпними нитками. Хазяїн сітки висить під нею дорзальною поверхнею вниз, а у випадку небезпеки починає сильно трясти всю конструкцію. Павук постійно додає нові нитки в сітку. Самці й самки живуть у тенетах разом, хоча часом відбуваються випадки канібалізму.

Усюди звичайна в кімнатах Tegenaria domestica (родина Agelenidae), що плете тенета-лійки в кутках «середнього» або «нижнього» рівнів. Практично над підлогою розташовуються тенета Steatoda grossa, S. castanea, S. triangulosa (родина Theridiidae).

А от дуже зручними для збору та визначення видів, та за особливостями життєдіяльності ми визнали представників родини Thomisidae. Саме ці павуки проводять своє життя на рослинах, які іноді ніколи не полишають, деякі види зустрічаються лише на певних рослинах. Саме ці павуки є найчисленнішими в нашому степовому регіоні.

Таким чином, за сумою вище перелічених причин ми поклали за мету перевірити, як чисельність павуків родини Thomisidae за кількісним складом особин пов'язана з населеням комах та щільністю трав'янистого покрову на прикладі трьох біоценозів розташованих в трьох значно відставлених один від одного природних об'єктах: Пугачевська балка, балка в долині річки Кам'янка та балка по руслу річки Сухий Чортомлик. Ці об'єкти находяться на відстани 30 – 40 кілометрів один від одного і будучи подібними тим не менш відображають різні рівні деградації природних екосистем.

Зроблена нами робота може слугувати як початок такого циклу робот, вона лише визначає напрямок, на якому можливо вирішити задачі біомониторинга екосистем, їх кількісних та якісних характеристик, та до початку великих робот визначити передумови.

Огляд літератури

На сучасний момент описано 40024 види (3681 рід, 108 родин) ряду Aranei (Platnick, 2009), тоді як загальна кількість видів павуків оцінюється між 60 000 і 170 000. Це один із найрізноманітніших рядів членистоногих тварин. Найбагатшими на павуків є біотопи із щільним рослинним покривом (різнотравний степ, заплавні луки, узлісся лісів). Високим видовим різноманіттям та чисельністю характеризуються угруповання павуків природних та антропогенних біогеоценозів. Відомо, що павуки становлять одну з найзначиміших груп хижаків у складі мезофауни наземних (Specht, Dondale, 1960; Tischler, 1965; Van Hook, 1971; Moulder, Reichle, 1972; Schaefer, 1974; Edwards et al., 1976; Lyoussoufi et al., 1990). Незважаючи на винятково хижий спосіб харчування, вони не є однорідною функціональною групою та демонструють значну розмаїтість типів стратегії полювання, способів пересування та адаптивних здатностей протистояти негативним факторам середовища (Patric et al., 1999).

Павуки є потенційно найперспективнішими регуляторами чисельності комах-шкідників сільського та лісового господарств. Крім того, екологічні особливості дозволяють розглядати цю групу в числі значимих біоіндикаторів стану середовища.

Дніпропетровська область не належить до числа регіонів України із задовільним рівнем вивченості фауни павуків. Незважаючи на те, що на території області (переважно в околицях м. Дніпропетровськ та м. Нікополь) вивчення павуків проводилося ще з кінця XIX століття (Nordmann, 1863; Thorell, 1875 а, b; Рейнгард, 1896; Фрейберг, 1897), а відомий спеціаліст-арахнолог А. А. Зюзін (Зюзин, 1976, 1985; Зюзин, Тыщенко, 1978) є уродженцем регіону, можна говорити лише про початковий етап систематичного дослідження фауни та населення павуків регіону. Павукам Дніпровсько-Орільского заповідника присвячено роботу Н. Ю. Полчанінової (2003 р.). Більша частина інших сучасних арахнологічних публікацій (переважно систематичного плану) містить фрагментарні відомості про невелику кількість видів, зібраних в окремих локалітетах цього регіону (Овчаренко, 1982; Ovtsharenko, Platnick, Song, 1992; Esjunin et al., 1993; Esjunin et al., 1994; Penev et al., 1994; Logunov, Wesolowska, 1995; Gromov, 1997; Logunov, 1998, 1999; Tanasevitch, 1999; Logunov, Marusik, 1999; Azarkina, 2003; Kovblyuk, 2005). Таким чином, до початку наших досліджень фауна павуків Дніпропетровської області налічувала 176 видів (стосується опублікованих даних).

На сучасний момент в аранеофауні Дніпропетровської області відомо 322 види павуків, які належать до 145 родів та 28 родин. Не викликає сумніву недостатній рівень вивченості фауни павуків даного регіону навіть порівняно із двома сусідніми областями – Донецькою та Харківською. Навіть якщо врахувати відсутність у Дніпропетровській області приморських ландшафтів, які збагачують аранеофауну Донецької області, і розташування Харківської області на стику Степу та Лісостепу, що зумовлює, у свою чергу, також збагачення фауни, можна очікувати, що видовий список павуків Дніпропетровської області в майбутньому збагатиться, принаймні, на сотню видів (О. В. Прокопенко, О. М. Кунах, О. В. Жуков, О. Є. Пахомов, 2010).