5. Синтаксис наукового мовлення.

Він характеризується книжністю, сполучниковим зв'язком, складними конструкціями і водночас «виразно виявляє національний спосіб формування і висловлення думки» (В. Куха-рева). Двоскладні речення зазвичай мають простий дієслівний присудок, виражений дієсловом активного стану у формі 3-ї особи однини або множини теперішнього, минулого чи майбутнього часу: Науковий співробітник розробляє планову тему...; Аспірант урахував зауваження...; Спеціалізована рада розгляне дисертацію... Однак більш уживані речення зі складеним іменним присудком, складниками якого слугують дієслова-зв'язки бути, є, називатися, становитися, робитися, здаватися, мати, залишатися, володіти, визнаватися, відрізнятися, розпізнаватися, характеризуватися, складатися, слугувати, міститися, полягати, перебу­вати, визначатися, уявлятися, становити собою, вважатися тощо.

Уживають у наукових текстах різні види односкладних речень. Обмежено використовують лише називні речення (це назви розділів, підрозділів і пунктів, підписи під рисунками, діаграмами, ілюстраціями). Означено-особові й узагальнено-особові речення активізують увагу читача і спонукають до спільних дій: Проведемо дослід; Пропонуємо використовувати таку формулу; З'ясуємо це питання більш детально. Неозначено-особові конструкції зосереджують увагу на дії; описують закономірності, загальноприйняті факти та явища певної науки: У кінці речення ставлять крапку; Велику літеру пишуть у таких випадках....

Найчастіше вживають у наукових текстах безособові речення, що позначають дію взагалі, спрямовують увагу читача на об'єкт чи дію і відображають об'єктивний характер наукового викладу: 3 цим висновком важко погодитися; Прилади можна використовувати; Важливо наголосити, що... .

Особливу роль у наукових текстах відіграють безособові речення із присудком, вираженим дієслівною формою на -но, -то, та об'єктом — прямим додатком у формі іменника у знахідному (родовому) відмінку без прийменника: застосовано (що?) метод; прочитано (що?) курс лекцій. У таких реченнях увагу сконцентровано на події, яка відбулася або відбудеться.

Поширеною стилістичною помилкою наукових текстів є впровадження в речення діяча у формі іменника чи займенника в орудному відмінку: Курсову роботу було виконано студенткою Іриною Тимченко; Доповідь виголошено професором Струганець. Орудний відмінок діяча у такому випадку не доречний, адже дієслівні форми на -но, -то незмінні і не потребують особи-виконавця. Отже, правильно буде: Курсову роботу виконала студентка Ірина Тимченко; Доповідь виголосила професор Струганець.

Потреба дотримуватися логічної послідовності, доказів, аргументувати висловлену думку, з'ясовувати причини і наслідки аналізованих явищ зумовлює використання простих ускладнених (однорідними членами, відокремленими, вставними) речень. Наприклад: Особистість українського вченого, а особливо педагога-філоло-га має відзначатися українською елітарністю. ...живе в народі, серед її інтелігенції досить стійке уявлення про еліту як освічених, духовно й культурно просвітлених особистостей з високими ідеалами і благородними діяннями на користь суспільно-громадських інтересів українського народу (Л. Мацько).

Серед складних речень у науковому мовленні переважають складносурядні і складнопідрядні із чітко вираженим синтаксичним зв'язком між частинами. Складносурядні речення трапляються рідше, їх частини можна легко переставляти. Більш поширені складнопідрядні речення, тому частовживаними є підрядні сполучники (що, оскільки, внаслідок того, що, у зв'язку з тим, що; незважаючи на те що, бо, тоді як та ін.). Наприклад: Мовне коментування незрозумілих слів і висловів є супровідним до цілісного аналізу тексту, оскільки ці лінгвоодиниці сприяють створенню образів у тексті, зокрема образу автора загалом (Т. Єщенко).

Наявні випадки інформативної несамостійності головної частини складнопідрядного речення, що слугує стереотипною формою логічного зв'язку частин міркування: Відомо, що...; Слід вказати на те, що...; Необхідно наголосити, що... .

Отже, усне і писемне наукове мовлення характеризується певними особливостями. Ознаками усного наукового мовлення є незворотність, часто непідготовленість, більш яскраво виражена модальність. Враження на слухачів справляють інтонація і мелодика мови дослідника, тому важливо дотримуватися орфоепічних норм, якнайширше користуватися засобами милозвучності, стежити за логічністю і зв'язністю мовлення.

Писемне мовлення орієнтоване на сприйняття органами зору. У його основі — побудова викладу у формі опису ознак, міркувань і доказів, тому, готуючи науковий текст, варто враховувати особливості лексичних, фразеологічних, морфологічних, синтаксичних норм літературної мови.