1.4. Проблеми та шляхи вдосконалення ціноутворення в Україні
Ринкові перетворення в Україні, процеси роздержавлення, розподілу капіталів вочевидь довели неадекватність самопідтримки, самостимулювання, саморегулювання вільного ринку. Тому економічна роль держави у створенні інституційного поля, «правил гри» цивілізованого ринку виняткова. Однак, національний досвід також свідчить, що держава не тільки забезпечує інституційне поле економічної діяльності, але й сама виконує функції підприємця.
Аналіз досвіду розвинених країн показує, що саме держава з її можливостями мобілізації ресурсів активно підпорядковує виробництво суспільним потребам, корелює економічні інтереси суб’єктів ринку, забезпечує оптимальні умови господарської діяльності підприємницького сектора та базові умови життєдіяльності домашніх господарств. А рівень державного регулювання процесів ціноутворення, його форми й методи суттєво відмінні в різних країнах. Однак, цінове регулювання здійснюється передусім з метою запобігання інфляції в умовах товарного дефіциту, монополізму виробників, зростання цін на сировинні та енергетичні ресурси, розвитку сприятливого інвестиційного клімату.
Забезпечення ефективної політики ціноутворення державою здійснюється за допомогою регулювання цін, системи оподаткування, вилучаючи частину доходів у виробників та споживачів, підтримки виробників і споживачів, через системи дотації за допомогою прямих та непрямих методів.
Прямі методи регулювання переважають на етапі становлення ринку, недостатнього розвитку механізму його регулювання та в умовах економічної кризи. Це – встановлення на певний термін фіксованих (твердих) цін на товари та послуги першої необхідності, застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх підвищення, контроль граничних рівнів рентабельності виробничих, посередницько-збутових та торгівельних надбавок, дотування виробників деяких товарів (наприклад, сільськогосподарської продукції), укладання угод про ціни між підприємствами і державою (наприклад, з нафтотрейдерами щодо цін на паливно-мастильні матеріали) тощо.
Непрямі методи державного впливу на ціноутворення переважають в умовах стабільної економіки, коли потенціал ринкового механізму регулювання діє на повну силу. Непряме регулювання досягається передусім через диференціацію рівнів оподаткування та кредитування, митну, акцизну політику тощо.
Теоретично держава має достатньо дієвих важелів впливу на формування цін національної економіки. Однак, практика господарської діяльності підприємств і домашніх господарств в умовах сучасної економічної кризи свідчить про те, що реальний рівень цін товарів і послуг, на жаль, не забезпечує поставлених цілей національного ціноутворення, що зумовлює їх перманентне підвищення, знижує і ділову активність підприємств, і споживчий попит.
В Україні держава поступово відмовляється від встановлення цін. Результат можна побачити вже зараз. Раніше держава встановлювала всі ціни, а тепер – лише ціни на ті товари, що нею виробляються в особі її органів та підприємств. Відповідно до ст. 116. Конституції України, Кабінет Міністрів України «забезпечує проведення… цінової… політики», та й Господарський кодекс України одним з основних засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання визначає регулювання цін і тарифів (ст. 12).
Надзвичайно важливу роль у вивченні питання цін і ціноутворення відіграє категорія оцінки та оціночної діяльності, які в даній статті не розглядаються. Відзначимо лише те, що незалежна оцінка – це не лише встановлення ціни експертом, а і його відповідальність за надану оцінку. Що до оціночної діяльності, то вона достатньо врегульована в чинному законодавстві[12, c. 213-215].
Основні принципи встановлення і застосування цін і тарифів, а також організацію контролю за їх дотриманням на території України визначає закон «Про ціни і ціноутворення».
Тим не менше, складається враження, що в нашій країні відсутня єдина політика щодо цін і ціноутворення, навіть незважаючи на значну кількість законів, що їх регламентують. Це можна було б зрозуміти, якби ми мали чітку політику в напрямку забезпечення конкурентних умов розвитку, але або Антимонопольному комітету не вистачає «потужностей», або законодавча та виконавча гілки влади не надають цьому належної уваги. В результаті страждає і соціальна політика, яка має бути спрямована не лише на мінімізацію цін, а й на підвищення рівнів доходів населення. Стаття 10 Господарського кодексу України одним з основних напрямків економічної політики держави визначає цінову політику, політику, спрямовану на «регулювання державою відносин обміну між суб’єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових і роздрібних цін» та антимонопольно-конкурентну політику, спрямовану на «створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб’єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення». Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у сфері цін і ціноутворення – з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги
II. РОЗРАХУНКОВО-АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА
2.1 Визначимо вартість допоміжних матеріалів, %:
Вдоп.м. = 95*20% =19 (грн.)
2.1.2 Визначимо транспорто-заготівельні витрати, %:
Втр.зг. =(95+19+120)*5%=11,7 ( грн.)
2.1.3 Визначимо ЗП працівників за виріб:
Зп =6,83*4=27,32 (грн.)
2.1.4. Визначаємо % премії від ЗП:
Ппр=27,32*20% =5,46 (грн.)
2.1.5. Визначаємо відрахування ЄСВ від ЗП, %:
(27,32*40% =10,92 (грн.)
2.1.6. Визначаємо витрати на утримання обладнання, %:
(27,32 +5,46) * 37,2% =12,19 (грн.)
2.1.7. Визначаємо загально-виробничі витрати, %:
Взаг.в =27,32 *20% =5,46 (грн.)
2.1.8. Визначаємо виробничу собівартість:
(95+19+120+11,7+27,32+5,46+12,19+10,92+5,46)=187,05 (грн.)
2.1.9. Визначаємо адміністративні витрати
Вадс. =27,32*17%=4,64 (грн.)
2.2 Визначаємо витрати на збут, %:
Взбут =187,05*1% =1,87 (грн.)
2.2.1 Визначаємо повну собівартість:
Спов.=(187,05+4,64+1,87)=193,56 (грн.)
2.2.2 Визначаємо оптову ціну телефону,%:
(193,56*25%)=241,95 (грн.)
Визначаємо як зміниться оптова ціна телефону, якщо вартість покупних напівфабрикатів буде становити 124,5 (грн.).., а основна ЗП зменшиться на 20%.
2.2.3 Визначаємо транспортно- закупівельні витрати, %:
Втр.зг. =(95+19+124,5)* 5%=11,9 (грн.)
2.2.4 Визначаємо основну ЗП:
ЗП=(27,32*20%)=5,46 (грн.)
ЗП=(27,32-5,46)=21,86 (грн.)
2.2.5. Визначаємо % премії від ЗП:
Ппр=21,86*20%=4,37 (грн.)
2.2.6. Визначаємо відрахування ЄСВ від зп, %:
(21,86+4,37)*37,2%=9,75 (грн.)
2.2.7. Визначаємо витрати на утримання обладнання, %:
21,86*40%=8,74 (грн.)
2.2.8. Визначаємо загально-виробничі витрати, %:
Взаг.в=21,86*20%=4,37 (грн.)
2.2.9. Визначаємо виробничу собівартість
Свир.=(95+19+11,9+21,86+4,37+9,75+8,37+4,37)=175 (грн.)
2.3. Визначаємо адміністративні витрати, %:
Вадм. =21,86*17%=3,72 (грн.)
2.3.1Визначаємо витрати на збут, %:
Взбут=175*1%=1,75 ( грн.)
2.3.2 Визначаємо повну собівартість:
Спов.=(175+3,72+1,75)=180,47 (грн.)
2.3.4 Визначаємо оптову ціну телефону:
(180,47*25%)+180,47=225,59 (грн.)
2.3.5 Визначаємо оптову ціну телефону після зміни:
(241,95-225,59)=16,36
Висновок: На основі даних розрахунків можна побачити, що оптова ціна телефону при зміні суми покупних напівфабрикатів і зменшенні основної заробітної плати –зменшиться на 16,36(грн.).
Рис.2.1 Витрати, які входять в оптову ціну телефону до змін.
2.2 Витрати, які входять в оптову ціну телефону після змін.