Тема V: Основи кримінального права. Зміст програми

1. Поняття, предмет регулювання, метод та джерела кримінального права.

Кримінально-правові відносини.

2. Кримінальний злочин: поняття, види, склад, ознаки. Стадії вчинення злочинів, Співучасть та її види.

3. Кримінальна відповідальність: поняття та види.

Література

[4] c.192-218.

[14] Загальна частина.

Кримінальне право – це одна з профілюючих галузей права України норми якої визначають які діяння є злочинам і яка відповідальність передбачена за їх скоєння.

• його норми встановлюються лише вищим органом державної законодавчої влади;

• воно проявляється тільки в законах;

• специфічний метод реалізації закону – покарання особи за порушення нею кримінальної норми.

Предметом регулювання кримінального права є кримінально-правові відносини, які характеризуються:

• виникають з моменту споєння злочину (суспільно небезпечного діяння);

• учасниками цих відносин може бути тільки фізична особа, яка скоїла злочин та держава;

• на відміну від адміністративних відносин породжують окремий правовий статус особи – судимість;

• кримінально-правові відносини вирішуються тільки у судовому порядку.

України, який вступив в дію з 1 вересня 2001 року.

Загальна частина:

• передбачає норми загального характеру, в яких відображається завдання КК України;

• підстави кримінальної відповідальності;

• чинність закону в часі та просторі;

• поняття, ознаки та склад злочину.

Особлива частини:

• встановлюють відповідальність за окремі види злочинів;

• містять опис основних складів злочинів.

Структура:

• 20 розділів;

• 447 статей.

Структура кримінально-правової норми

• Гіпотеза – частина правової норми, яка містить її назву та умову застосування.

• Диспозиція – містить опис складу злочину, за який передбачено покарання:

• Санкція – частина норми, яка визначає вид і розмір покарання за склад діяння, що зазначений у диспозиції.

Поняття, ознаки та склад злочину.

Відповідно статті 11 КК України злочин – це суспільно небезпечне діяння вчинене суб’єктом злочину, яке передбачене цим кодексом.

Суспільна небезпека – оцінна категорія, що характеризується певними діями чи бездіяльністю.

Відповідно статті 12 КК України залежно від ступеня суспільної небезпеки розрізняють:

• злочини невеликої тяжкості – це злочини за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 2 років;

• злочини середньої тяжкості – не більше 5 років;

• тяжкі злочини – не більше 10 років;

• особливо тяжкі злочини – більше 10 років, довічне позбавлення волі.

Ознаки злочину

• винність - діяння вважається злочином, якщо воно здійснене умисно чи з необережності.

• протиправність – тобто лише діяння, прямо передбачене кримінальним законом як злочин може вважатись злочином.

Склад злочину

• об’єкт злочину – сукупність ознак, які відображають те, на що здійснене посягання, або заподіюється певна шкода. Об’єктом злочину можуть виступати певні суспільні відносини, які охороняються кримінальним законодавством.

• суб’єкт злочину – це фізична особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно кримінального законодавства наступає кримінальна відповідальність;

• об’єктивна сторона злочину - це зовнішня ознака злочину, щ виражається у дії чи бездіяльності, якою заподіюється чи створюється загроза заподіяння шкоди об’єкту злочину. Ознаками об’єктивної сторони є діяння, суспільно небезпечні наслідки та причинний зв’язок між діянням та суспільно небезпечними наслідками. До об’єктивної сторони відносять такі поняття як час, місце, обставини та спосіб споєння злочину.

• Суб’єктивна сторона злочину – це внутрішня ознака злочину. Ознаками суб’єктивної сторони є вина, мотив і мета скоєння злочину.

Стадії вчинення злочину

• готування до злочину – підшукання або пристосування засобів чи знарядь вчинення злочину. Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.

• замах на злочин - вчинення особою з прямим умислом діяння безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, щ не залежали від її волі.

• Закінчений злочин.

Співучасть у злочині

Характерними ознаками співучасті в злочині є:

• участь двох або більше осіб;

• співучасть завжди є умисною;

• співучасть кваліфікується як обтяжуюча обставина при визначенні покарання;

• відповідальність кожного співучасника визначається судом.

• проста співучасть. Злочин вчинений групою осіб без попередньої змови, коли всі співучасники були одночасно виконавцями.

• співучасть за попередньою змовою. Злочин, який вчинили двоє та більше осіб і попередньо домовились про його вчинення.

• злочинами, вчиненими організованою групою є злочини, якщо в його готуванні та вчиненні брали декілька осіб, які попередньо організувались у стійке об’єднання з чітким розподілом ролей учасників організованої групи.

• злочином, вчиненим злочинною організацією є злочин вчинений стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (три і більше) члени якого організувались для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, або керівництва та координації злочинною діяльністю інших осіб.

Співучасники:

• виконавець - особа, яка безпосередньо вчинила злочин передбачений ККУ і відповідно до закону підлягає кримінальній відповідальності;

• організатор – особа, яка організувала, керувала, або займалась підготовкою вчинення злочину. Організатором є також особа, яка створила організовану групу чи злочинну організацію, яка забезпечувала фінансування чи організувала приховання злочинів;

• підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину;

• пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховувати злочинця , знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом;

Кримінальній відповідальності підлягає лише особа, винна у вчинені злочину, або така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння:

• це особливий елемент у механізмі кримінально-правового регулювання, в межах якого здійснюється реагування держави на вчинений особою злочин;

• офіційна оцінка поведінки особи як злочину, а її самої як злочинця може здійснюватись лише судом в обвинувальному вироку;

• кримінальна відповідальність тягне несприятливі наслідки для злочинця, іноді вони зводяться лише до визнання судом особи винною у вчинені злочину і тим самим її осуду з боку держави, але у більшості таких випадків такий осуд поєднується із застосування конкретного заходу кримінально-правового впливу, передбаченому кримінальним законом.

Відповідно статті 22 кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилось 16 років, Особи, що вчинили злочин у віці від 14 до 16 років несуть відповідальність лише:

• умисне вбивство;

• посягання на життя державного чи громадського діяча;

• умисне тяжке тілесне ушкодження;

• умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження;

• диверсія;

• бандитизм;

• захоплення заручників;

• зґвалтування;

• насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом;

• вимагання;

• умисне знищення або пошкодження майна;

• угон або захоплення залізничного морського або річкового транспорту;

• незаконне заволодіння транспортним засобом;

• хуліганство

Обставини, що виключають кримінальну відповідальність

• необхідної оборони. Необхідна оборона – дія вчинена з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного діяння шляхом заподіяння тому, хто нападає шкоди, необхідної та достатньої для відвернення ч припинення посягання якщо при цьому не було перевищення меж необхідної оборони;

• уявна оборона – дія пов’язана з заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного діяння не було, і особа , неправильно оцінюючи дії потерпілого припускала наявність такого посягання. Також уявна оборона може мети місце, коли в обстановці, що склалась особа не могла усвідомлювати реальної загрози;

• затримання особи, щ вчинила злочин – дія потерпілого спрямована на затримання особи, яка вчинила злочин;

• крайня необхідність – заподіяння шкоди з метою усунення шкоди, що загрожує охоронюваним законом прав та інтересів, якщо дану шкоду не можна було усунути іншим способом;

• фізичний або психічний примус;

• виконання наказу чи розпорядження;

• виконання спеціального завдання з попередження або розкриття злочинів;

• діяння, пов’язане з ризиком (виправданий ризик).

Кримінальна відповідальність неповнолітніх.

• неповнолітні несуть кримінальну відповідальність лише з 16 років, а за окремі види злочинів з 14 років;

• до неповнолітнього можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру;

• у разі застосування кримінальних покарань статус неповнолітнього є пом’якшуючою обставиною.

Кримінальне покарання та його ознаки. Види кримінальних покарань.

• воно є формою державного примусу, застосування якого стримує особу від вчинення протиправного посягання;

• кримінальне покарання здійснює виховну та попереджувальну функцію;

• кримінальне покарання може бути застосоване тільки в судовому порядку;

• кримінальне покарання повинно бути прямо пропорційним посяганню в межах санкції статті, яка передбачена за певний вид злочину;

• кримінальне покарання носить суто індивідуальний характер, тобто не поширюється на рідних та близьких злочинця.

Основні покарання – це ті покарання, що призначаються у вироку лише як самостійні покарання і не можуть бути приєднанні до інших покарань. До основних покарань відносять:

• громадські роботи (ст. 56 ККУ) – встановлюються на строк від 60 до 240 годин і відбуваються не більше як 4 години на день;

• виправні роботи (ст.57 ККУ) призначаються на строк від 6 місяців до 2 років й супроводжуються відрахуванням на користь держави 10-20% заробітку;

• службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 ККУ) – встановлюються на строк від 6 місяців до 2 років з відрахуванням грошового доходу 10-20 відсотків;

• арешт (ст. 60 ККУ) – встановлюється на строк від 1 до 6 місяців. Арешт не застосовують до вагітних жінок, неповнолітніх віком до 16 років та жінок, які мають на вихованні дітей віком до 7 років;

• тримання у дисциплінарному батальйоні (ст.. 62 ККУ) – застосовується до військовослужбовців строкової служби на строк від 6 місяців до 2 років;

• позбавлення волі (ст. 63 ККУ) – застосовується на строк від 1 до 15 років

• обмеження волі (ст. 61 ККУ) – передбачає поміщення винної особи у виправно-трудові установи відкритого типу на строк від 1 до 5 років;

• довічне позбавлення волі (ст.. 64 ККУ) – застосовується на вчинення особливо тяжких злочинів. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб віком до 18 років та осіб віком понад 65 років. Довічне позбавлення волі актом помилування може бути замінене позбавленням волі на строк до 25 років.

Додаткові покарання – це покарання, що призначаються разом з основними і не можуть використовуватись як самостійні. До додаткових покарань відносять:

• позбавлення військового чи спеціального звання, рангу, чину чи класу (ст. 54 ККУ) призначається лише за вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів. Це покарання є безстроковим;

• конфіскація майна (ст. 59 ККУ) – встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі злочини

До покарань, які можуть застосовуватись як основні і як додаткові належать:

• штраф (ст.. 53 ККУ) – встановлюється у межах від 30 до 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян;

• позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю (ст. 55 ККУ) – призначається на строк від 2 до 5 років як основне покарання і від 1 до 3 років як додаткове покарання.