Адміністративно – державне управління розглядають в широкому розумінні як те, що охоплює три гілки влади – законодавчу, виконавчу, судову. Ні одна гілка влади не може діяти без управлінського процесу. У сфері законодавчої діяльності сутність управління полягає в тому, щоб забезпечити послідовну, цілеспрямовану законотворчість, змістовну організацію роботи апарату законодавчого органу, механізм контролю виконавчої влади.

"Державний орган влади — це відносно самостійна і відокремлена частина єдиної системи органів державної влади, державного механізму, яка створена відповідно до конституції й чинного законодавства, офіційно виступає та діє від імені держави у межах своїх повноважень і встановленого законом порядку, має свій державно-правовий статус, виконує відповідні завдання, функції та політику держави у різних сферах державного та суспільного життя".

Сучасна держава має досить складну структуру, важливим елементом якої є система державних органів влади. Первинним компонентом державного механізму є окремий державний орган, через який держава здійснює свою політику, свої завдання і функції.

Система органів державної влади України має відповідні ознаки:

• система юридично оформлених державних органів, тобто таких, що наділені компетенцією (повноваженнями, предметом відання, юридичною відповідальністю) і займаються управлінням суспільством на професійній основі як носії влади;

• система державних органів, що становить собою налагоджену структурну організацію, засновану на загальних принципах, єдності кінцевої мети, взаємодії та орієнтовану на забезпечення реалізації функцій держави;

• система державних органів являє собою організаційну єдність, оскільки органи обираються або створюються іншими; одні керують іншими; одні підзвітні й підконтрольні іншим;

• усі державні органи в Україні діють на основі Конституції та законів України. Акти, прийняті вищими за належністю органами, є обов'язковими для нижчих. Так, Акти Кабінету Міністрів України є обов'язковими для виконання міністерствами, місцевими держадміністраціями тощо. Таким чином, між державними органами існує організаційно-правовий зв'язок;

• система органів, кожний із яких має матеріально-технічні засоби для здійснення цих функцій. Але у рамках системи державних органів діяльність державних службовців суворо відмежована від "власності", яка належить їм як суб'єктам;

• система органів влади не є незмінною. Вона модифікується під впливом політичних, історичних, економічних, соціальних та інших факторів. Ця система змінюється разом із розвитком держави. Приміром, конституційна реформа в сучасній Україні привела до зміни повноважень владних органів

Парламент зокрема впливає на управління суспільними процесами опосередкованого через участь разом із главою держави у формуванні органів виконавчої влади;

- створенні законодавчої бази для регулювання політичних ,

- соціально – економічних ,

- духовно – культурних відносин;

- визначення правового статусу органів державного управління;

- здійсненні парламентського контролю за адміністративно – виконавчими органами.

В реальній політико-правовій практиці має місце структурне відокремлення й функціональна спеціалізація окремих ланок державного механізму. Державна влада є цілісна, суверенна й неподільна. Здійснюється поділ функцій влади.

Законодавча влада

Законодавча влада — це делегована народом своїм представникам у парламенті (Верховній Раді) державна влада, що має виключне право приймати закони.;це відокремлена в умовах поділу влад гілка влади, головним призначенням якої є здійснення державної влади шляхом законотворення. Структурно є сукупністю повноважень щодо прийняття законів та інших нормативно-правових актів, а також сукупністю організаційних форм реалізації цих повноважень.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України.

Правові акти парламенту визначають всю систему поділу функцій влади та взаємодії владних інститутів. Верховна Рада є єдиним законодавчим органом, який дістає свої повноваження безпосередньо від народу й виражає його суверенну волю, а тому має право визначати компетенцію Президента України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, як й інших вищих органів державної влади.

Функції Верховної Ради України можна виділити за двома основними критеріями: за формами діяльності та за об'єктами державно-владного впливу. За об'єктами впливу — політичну, економічну, соціальну, культурну, екологічну, а за формами діяльності вирізняють законодавчу, установчу й контрольну функції парламенту.

1) законодавча функція. У загальних рисах вона полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін, визнанні їх такими, що втратили юридичну силу, скасуванні або у призупиненні їх дії;

2) установча (державотворча, організаційна). Пріоритетними напрямами діяльності парламенту у здійсненні цієї функції є формування або участь у формуванні органів виконавчої і судової влади, а також формування власних, парламентських структур та інші;

3) функція парламентського контролю. Контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України, парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина та їх захист, бюджетно-фінансовий контроль та інші.

Всі з цих функцій і відповідних повноважень Верховної Ради мають нормативно-правове закріплення, насамперед конституційне.

В Україні запроваджено однопалатний Парламент, що в цілому на сучасному етапі відповідає конституційній формі державного устрою України як унітарної держави.

Конституційний склад Верховної Ради України становить 450 народних депутатів, котрі обираються шляхом таємного голосування на чотири роки на основі загального, рівного і прямого виборчого права.

Керує Верховною Радою України Голова Верховної Ради України, який обирається народними депутатами таємним голосуванням. У Голови Верховної Ради України є два заступники, які обираються народними депутатами таємним голосуванням за пропозицією Голови. Роботу Голови Верховної Ради України і його заступників забезпечують відповідні секретаріати.

Верховна Рада у межах своїх повноважень може організовувати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань.

Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги на вірність Україні. Відмова скласти присягу призводить до втрати депутатського мандата.

До основних повноважень і завдань Верховної Ради України належить внесення змін до Конституції України, призначення всеукраїнського референдуму з визначеного кола питань, прийняття законів, затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, призначення виборів Президента України, надання згоди на призначення Президентом України Прем’єр-міністра України, оголошення за поданням Президента України стану війни і укладання миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України, затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля тощо.