36. Структура та значення оцінного фрейму у процесуальному документі

Елементи фрейму: 1) об'єкт оцінки; 2) суб’єкт оцінки; 3) предмет оцінки; 4) характер оцінки; 5) підстава оцінки (або аспект оцінки); 6) зміст оцінної процедури; 7) результат оцінки.

Об’єкт оцінки - позначення об'єкту дослідження - речового доказу, сліду, ознак та властивостей, а також факту, обставини, події, дії, уявлення; суб’єкт оцінки - представники сторін, суд; предмет оцінки - певні ціннісні характеристики об'єкту процесуального дослідження, які встановлюються шляхом його оцінювання; характер оцінки показує, чи кваліфікує оцінка об’єкт як такий, що відповідає еталону (нормам, знанням, переконанню, уявленню, почуттям), чи не відповідає йому; підстава (аспект) оцінки - це позиція сторони судового провадження, яку представляє процесуальний суб’єкт; зміст оцінної процедури - співставлення ознак об'єкта з еталонами (нормами, знаннями, переконаннями, уявленнями, почуттями), яке може відбуватися або шляхом логічної процедури аналізу, синтезу, порівняння, або на основі власних почуттів суб’єкта оцінки, або комбінованим способом: результат оцінки - розміщення об'єкта на відповідній зоні аксіологічної шкали.

Значення – забезпечення порозуміння між процесуальними партнерами.

37. Поняття та значення контекстного аспекту аргументації

Розглянемо аспекти аргументації: контекстний, оцінний, модальності, ілюстративний.

Контекстний аспект аргументації. Взаємодія процесуальних суб’єктів завжди відбувається в контексті конкретної справи, що розслідується чи розглядається в суді.

Відстоювання своєї позиції процесуальними партнерами можна розглядати як систему висловлювань або мовленнєвих актів, які містять обґрунтування висновків, відомості про доказову базу, підстави до оцінки доказів тощо. Мовленнєвий акт займає місце основної одиниці комунікації.

Значення мовленнєвого акту завжди контекстно зумовлене. Звичайна функція контексту полягає в тому, що він дозволяє уточнити смисл висловлення, відновити пропущені частини і тим самим зробити його зрозумілим для адресата. У такий спосіб він, виступаючи як утворення з менших одиниць, виявляє себе системним феноменом.

Види контекстів: 1) мовний (висловлювання; зміст процесуальних документів, а саме його наповненість мовленнєвими актами); 2) екстралінгвістичний (реквізити документів, ілюстративність, оформлення тексту за відповідними стандартами та правилами. Тобто це вплив зовнішнього вигляду документів на загальну атмосферу судочинства).

38. Види маніпулювання учасниками судового процесу та особливості їх використання в умовах змагальності

39. Сутність та значення використання прийому маніпулювання «розмивання смислового значення»

40. Сутність та значення використання прийому маніпулювання «синтаксичне перетворення»

41. Поняття про маніпулювання в практиці взаємодії учасників судового процесу

42. Використання прийомів маніпулювання та їх значення

43. Тактичні прийоми маніпулювання у взаємодії процесуальних суб’єктів

Маніпулювання в судовому провадженні - це вид взаємодії між його учасниками, коли один із них (адресант) свідомо намагається проконтролювати поведінку й дії адресата (іншого учасника процесуальної взаємодії), спонукає його поводитися так, як вигідно адресанту. При цьому маніпулятивні прийому застосовуються так, щоб адресат не почував себе об’єктом маніпулювання.

При маніпулюванні можуть застосовуватися коректні (хитрощі) та некоректні засоби (віроломність, сила, погроза).

Види маніпулювання: мовне маніпулювання, софізми в суперечках, прийоми психологічного маніпулювання, прийомі невербального маніпулювання, маніпулювання в області тактики суперечки.

МОВНЕ МАНІПУЛЮВАННЯ - здійснюється шляхом свідомого і цілеспрямованого використання тих чи інших особливостей побудови і застосування мовних висловів. Процесуальний суб’єкт із множини можливих мовних описів деякого становища справ обирає саме ті способи опису, які мають необхідні їй відтінки значення, що представляють ситуацію у вигідному для неї світлі, викликають потрібний відгук у адресата.

Прийом «плавна зміна смислового значення висловлення» — полягає в тому, що об’єкт процесуального дослідження (особа, матеріали справи, речовий доказ, слід, ознака, факт, обставина показання) може бути представлений за допомогою мовних висловів, які мають різне смислове значення. Так, застосовують як пом’якшені, так і жорсткі висловлення. Евфемізм - означає використання «пом'якшеного», більш «прийнятного» висловлення для позначення об'єкта процесуального дослідження. Як антонім евфемізму використовують пейоративне висловлення - містить негативний смисл для позначення того ж самого об’єкта.

Прийом «розмивання смислового значення» - полягає у застосуванні висловлювань, що не містять точного смислового значення. У різних ситуаціях учасники процесуальної взаємодії намагаються тлумачити їх по-своєму. При цьому застосовують так звані «лозунгові слова» і «пусті формули». «Лозунгові слова» відіграють певну роль у створенні переконливості висловлення, їх функція передусім полягає у впливі не на розум людини, а на її почуття. Як приклад можна навести такі поняття: «конституційні права та свободи громадян», «справедливість», «істина», «внутрішнє переконання», «громадське благо», «цінність для суспільства» тощо. Усі вони в системі цінностей процесуальних суб’єктів займають позитивне місце, тому висловлення, які їх містять, також будуть сприйматися позитивно.

«Пусті формули» відрізняються від «лозунгових слів» тим, що слова, які їм відповідають, не займають центрального місця в системі цінностей процесуальних суб’єктів, бо не несуть яскраво вираженої позитивної оцінки. Однак вони близькі до символічних слів тим, що застосовуються у контекстах, немовби маючи чітке смислове значення, хоча насправді такого немає. Це, наприклад, такі вислови, як «загальнолюдські цінності», «імідж судової влади», «якість розслідування», «розумні строки» тощо.

Прийом «синтаксичне перетворення» - полягає у виборі порядку слів у висловах, що застосовуються в процесі аргументації/критики як аргументи або теза. Синтаксичний ефект граматичної форми є особливо по­мітним при порівнянні активної або пасивної форми подан­ня інформації. P.M. Блакар наводить для прикладу такі два речення:

1.  «Поліція захопи­ла демонстрантів»;

2.   «Демон­странти були захоплені поліцією».

Тут граматичні форми неявно, але прямо вказують на різні контексти. У прикладі (1) поліція діє більш-менш ак­тивно (поліція проводила акцію, вона діяла). У прикладі (2), навпаки, здається, що саме демонстранти поводилися активно і поліція вимушена була діяти проти них. Ще помітнішною ця різниця буде у таких висловах:

1. «Поліція вжила заходів»;

2. «Поліцію змусили вжитизаходів».

Прийом «маніпулювання з агентом дії» - застосування у перебігу процесуальної взаємодії висловлень, які не містять агента дії, наприклад: «Говорять, що...», «Вважають, що...», «Існує думка щодо...» тощо. Рекомендований прийом протидії маніпулюванню з агентом дії такий - запропонувати процесуальному партнеру конкретизувати висловлену позицію: «Хто говорить?», «Хто вважає?» і «Хто висловив думку?».

Прийом «емоційний вплив» - ґрунтується на застосуванні іллокутивної сили (емоційного навантаження) висловлення. Емоційна складова висловлення може бути як позитивною, так і негативною.

СОФІЗМИ В СУПЕРЕЧКАХ - логічні помилки в аргументації. Аргументи, які застосовано у взаємодії процесуальних суб’єктів, можна поділити на групи: І) аргументи, що стосуються предмета взаємодії, тобто теза, яка захищається або критикується. Такі аргументи називають аргументами до справи, до суті справи, і їх кваліфікують як коректні; 2) аргументи другої групи не стосуються суті справи, вони не спрямовані на обґрунтування або критику тези, їх застосовують лише з однією метою - одержати перемогу в спорі. Такі доводи отримали назву аргументів до людини. Вони спрямовані на процесуального партнера, його переконання, дії, поведінку тощо. Аргументи цієї групи вважаються некоректними, їх застосування свідчить про те, що взаємодія заради досягнення об’єктивної істини у судовому провадженні перетворюється на взаємодіїю заради перемоги в юридичному спорі.

Прийом «адвокатський аргумент». Суб’єкт процесуальної взаємодії вважає своїм аргументом помилку протилежної сторони. Наприклад, прокурор неправильно кваліфікує правопорушення (воно повинно бути кваліфіковане за статтею, яка вимагає суворішого покарання), а захисник з ним погоджується і видає думку прокурора за свою.

Прийом «аргумент до особи»: суб’єкту взаємодії приписують такі недоліки, реальні або уявні, які зображають його у негативному вигляді, або критикують його розумові здібності, підривають довіру до його міркувань. Таким чином адресант відволікає увагу від змісту предмету взаємодії. Цей прийом визнають некоректним.

Прийом «аргумент до авторитету». Суб’єкт з метою підтримки власної позиції посилається на ідеї, імена і погляди людей, які є авторитетами для учасників судового провадження. Цей аргумент застосовують з огляду на те, що представник протилежної сторони не буде сперечатися з ним. Аргумент до авторитету має багато різноманітних форм. Так, апелюють до авторитету суспільної думки: «Вважається загальновизнаним, що...», «Ніхто не сумнівається в тому, що...». У таких випадках можна рекомендувати опоненту запитувати, чому особа, яка наводить такий аргумент, вважає його загальновизнаним.

Апелюють також до авторитету аудиторії: «Присутні погодяться з тим, що...», до авторитету установи: «А в інституті держави і права НАПрН України вважають, що...», до авторитету посади: «Я не можу помилятися, бо я ж все-таки професор...», до авторитету досвіду: «Коли ви пропрацюєте прокурором стільки років, як я...», до власного авторитету: «Ну, знаєте, такого я взагалі не розумію...», до авторитету опонента: «Але ж ви самі говорили, що...» тощо.

Прийом «вимога надмірного уточнення тези» полягає у вимозі пояснення цілком очевидних речей і понять. Таке уточнення може призвести до нескінченної низки запитань та відповідей. Мета застосування цього прийому у судовому провадженні - затягування час.

Прийом «необґрунтоване звинувачення в неясності». Суть такого «звинувачення» полягає у тому, шо з тези висмикуються окремі терміни, фрази, значення яких поза контекстом стає неясним; на підставі нього висувають звинувачення в неясності та заплутаності всієї тези опонента.

Прийом «нечітке формулювання тези». У цьому випадку процесуальний суб’єкт навмисно формулює тезу нечітко, використовуючи, наприклад, вислови, які не належать до розуміння іншими учасниками судового провадження.