
- •1.Філософія. Проблема предмету філософії. Специфіка філософських проблем.
- •Ортега-и-Гассет «Что такое философия»
- •2, Структура філософського знання.
- •3.Поняття світогляду та його історичні форми . Структура світогляду. Світогляд і філософія.
- •4.Міфологія як тип світогляду. Класичний та соціальний міф. Особливості міфологічного світогляду давніх слов’ян
- •5. Філософія і релігійний світогляд. Світові релігії. Прийняття християнства в Київській Русі та його вплив на розвиток культури України. Релігійне життя в сучасній Україні.
- •6. Філософія і наука. Методологічна роль філософії в науковому пізнанні.
- •7. Основні риси давньоіндійської філософії. Брахманізм, буддизм, індуїзм.
- •8. Філософія Давнього Китаю. Даосизм і конфуціанство.
- •9. Антична філософія. Схожість та відмінності від східної філософської традиції. Основні періоди розвитку. Діалектика Сократа.
- •10. Філософія Платона: теорія ідей вчення про суспіство та державу.
- •11.Філософія Арістотеля: основні ідеї та їх вплив на світову філософію. Характеристика праці Аристотеля "Політика"
- •12. Особливості культури та філософії доби середньовіччя. Роль Біблії в європейській культурі. Теоцентризм. Основні праці Августина, Абеляра, Фоми Аквінського, у. Оккама
- •13.Особливості культури та філософії доби європейського Відродження: гуманізм та антропоцентризм, натуралізм, пантеїзм
- •14. Особливості філософії Нового Часу. Емпіризм та раціоналізм. Проблема методу пізнання у ф.Бекона і р.Декарта.
- •15. Філософія французького просвітництва 18 ст.
- •16. Філософія і.Канта. Ідея активнотворчої діяльності людини. Основні положення теорії пізнання. Філософія Канта і класична наука. Категоричний імператив Канта.
- •17. Філософія Гегеля. Діалектика, принцип тотальності мислення та буття, “панлогізм”, розуміння історії.
- •18. Філософія л. Фейєрбаха. Ідеї філософської антропології.
- •19. Філософія Маркса: основні ідеї та їх вплив на світову філософію і соціальну практику.
- •20. Діалектика. Основні історичні форми діалектики і їх місце в історії філософії.
- •21. Розвиток філософії в Україні: характеристика основних етапів.
- •21. Особливості культури Київської Русі. Зародження філософських ідей. Значення Християнства у становленні української культури. Праця Іларіона Київського “Слово про закон і благодать”
- •22.Основні теми філософських пошуків г.Сковороди. Поняття "серця" та "сродної праці". Вплив філософії Сковороди на українську та російську філософію
- •23.Києво-Могилянська академія - як осередок української і слов'янської культури. Внесок професорів Академії в філософську культуру України
- •24. Російська релігійна філософія 19-20 ст.
- •25.Соціально-філософські мотиви в творчості т.Г.Шевченка та їх значення для розвитку національної самосвідомості.
- •26. І.Я.Франко. Соціально - політичні та філософські погляди. Праця Франка "Що таке поступ"
- •27. Релігійні філософські течії хіх-хх ст. Характеристика одного з спрямувань.
- •28. Антропологічний рнесанс у філософській думці хх ст.
- •29. Людське існування як фундаментальна проблема екзистенціальної філософії
- •30. Філософська герменевтика. Проблема інтерпретації та розуміння. "Герменевтичне коло"
- •31. Комунікативна філософія. Проблема субєкт - обєктної взаємодії. (Аппель, Хабермас, Ясперс, Бубер,
- •Комунікативна філософія. Юрген Хабермас.
- •32. Проблема буттяв історії філософії. Уявлення про структуру буття. Монізм, дуалізм, плюралізм.
- •33. Материальное битие. Эволюция представлений о битии. Атрибуты материи. Битие, субстанция, универсум.
- •34. Діяльність як універсальний спосіб людського буття. Діяльність і культура.
- •35. Понятие культуры. Культура как реализация творческих сил человека (гуманизма). Культура и цивилизация. Массовая культура.
- •36. Модерн й постмодерн.
- •37. Проблема свідомості (марксизм, фрейдизм, феноменологія, екзистенціалізм про свідомість). Свідоме, несвідоме, підсвідоме.
- •38. Сознание как общественный феномен. Колективное несознат (концепция архитипов Юнга).
- •39. Філософські категорії їх специфіка, функції, історичний характер.
- •40. Категорії рух і спокій, час і простір. Соціально-культурний та когнітивний/пізнавальний/ зміст і функції перелічених категорій.
- •41. Категорії “закон” і “хаос” в суспільній науці та культурі. Синергетика: основні філософські проблеми. Тотальність як динамічна цілісність.
- •42. Категорії сутність та явище, їх соціокультурний та когнітивний зміст та функції.
- •43. Принципи детермінізму й індетермінізму. Категорії детермінації. Сучасна наука та детермінізм і індетермінізм.
- •44. Категории формообразования: форма и содержание, стр. И элементы, система и функция. Структуруализм и постструктуруализм.
- •45. Поняття пізнання. Суб’єкт та об’єкт пізнання в класичній, некласичній та постнекласичній науці і методології.
- •Эволюционная эпистемология.
- •46.Соотношение абстракного и конкретного впознании (работа Гегеля «Кто мыслит абстрактно»),
- •47. Истина как гносеологическая и культурологическая категория.
- •48. Чуттєве та раціональне в пізнанні. Сенсуалізм та раціоналізм в науковому пізнанні. Емоції та наукова творчість. Проблема інтуїції
- •49. Поняття науки. Критерії науковості знання. Наука і псевдонаука. Соціокультурні функції науки.
- •50 Поняття наукового методу. Методологія, метод, методика. Філософія і науковий метод.
- •51. Основные формы научного познания: научный факт, проблема, гипотеза, концепция, теория.
- •53. Особенности технического познания. Наука, технология, культура: проблема гуманизации и социальной ответственности.
- •54. Класична, некласична і постнекласична наука (основні риси). Типи раціональності і ірраціональності.
- •55. Филос. Позитивизма. Постпозитивисткое толкование науки. (Кун "Структура научн. Революций")
- •56. Соціальне буття. Основні проблеми філософії соціального буття. Духовне і матеріальне в існуванні суспільства (теософські, марксистські та інші погляди).
- •57. Проблеми типологізації історії. Культура, цивілізація, епоха, формація як категорії соціальної філософії.
- •58. Поняття традиційного, індустріального та постіндустріального суспільства. Ідея інформаційного суспільства.
- •59. Суспільство і природа. Екологічні та демографічні проблеми.
- •60. Человек и общество.Проблема отчуждения (по).
- •61. Роль экономики в обществе. Истории, способы производства и закономерн. Их развития. Историцизм и критика его Поппером в труде "Откр. Общест. И его враги".
- •62. Наука и техника как причина общественного развития. Сциентистские и технократ, концепции...
- •63. Духовний фактор в історії. Суспільні ідеали (свобода, соц. Справедливість, солідарність та ін.), ідеології соціальні міфи та утопії в житті суспільства.
- •64. Духовно-практичні регулятиви суспільного життя. Мораль як соціокультурний феномен. Основні категорії моральної свідомості. Мораль та право.
- •65. Політики і Політична організація суспільства. Структура політичної організації. Демократія і тоталітаризм.
- •66. Право і правосвідомість. Ідея правової держави. Право і закон
- •67. Громадянське суспільство. Держава, право, людина в умовах існування громадянського суспільства. Проблеми громадянського суспільства в сучасній Україні та Конституція України
- •68. Социальн. Структура с соц. Отношения. Роль интеллигенции. Проблема формирования национальной элиты.
- •69. Исторические формы человеческих общностей. Этнос и нация. Особенности формирования украин. Нации. Национальная идея.
- •70. Проблема суб’єктів в історії: особа, народні маси, класи, нації. (Одна з праць на вибір. Маркс....)
- •72. Проблема сенсу та спрямованості історії. Фукуяма ф. “Кінець історії”.
- •73. Людина як суб’єкт власного життя. Життєвий шлях людини: поняття, проблеми, цінність. (Фром э. Душа человека.)
- •74. Феномен сучасної глобалізації. Концепція сталого розвитку
- •75. Наука в контексті формування нової моделі світу сучасної цивілізації. Інформаційний простір.
- •Техника и технология в системе культуры.
- •77. Тоффлер. Третья волна.
73. Людина як суб’єкт власного життя. Життєвий шлях людини: поняття, проблеми, цінність. (Фром э. Душа человека.)
Життєвий шлях людини –індивід. шлях, протягом якого формується особистість, її життєва історія, біографія. Згідно з досліженнями рад. психолога С.Л. Рубенштейна, в історію людини, яка мусить охарактеризувати її, включають насамперед те, що вона засвоїла з результатів попереднього істор. розивтку людства і що саме вона зробила для його дальшого руху вперед. Людина остільки є особистістю, оскільки має свою історію. В цій історії виникають “події” – вузлові моменти, тобто поворотні етапи Ж.ш.л., коли прийняття того авбо ін. рішення на певному відрізку Ж.ш.л. визначає його дальше становлення. Ж.ш.л. в кожній сусп. економ. формації притаманний свій зміст, він залежить також від класової наежності особи, від пануючої ідеології тощо. Ж.ш.л. був здавна предметом уваги філософів, учених, митців. Він визначався, тлуцмачився і оцінювався як такий, що, проходячи стадії виникнення, становлення, завершується небуттям (Конфуцій, Плутарх, Лукрецій Кар, Августін, Кардано та ін.) Ж.ш.л. визначається також через характер і послідовність змін, певну оцінку певну оцінку подій на ген. лінії цього життя. Плідні ідеї щодо Ж.ш.л. були сформульовані в епоху Відродження, в 17 ст. та Просвітництві. В найбільш завершеній формі вони знайшли відображення у “Феноменології” духу Гегеля. Інший значний аспект дослідження Ж.ш.л. виявився в розробці принципу його індивідуалізації, який досліджувався у напрямі становлення неповторної особистості (зокрема через її творчу діяльність). Вивчалася також типологія життєвого щляху особистості. Ідея Ж.ш.л. так чи інакше розроблялась багатьма течіями філософії і психології 19-20 ст.
Гол. напрями цієї розробки Ж.ш.л. 1) визначення ідеального завершеного циклу як критерію реальної оцінки шляху та засобів його оптимізації (теорія ортобіозу І.І.Мечникова); 2) визначення перспективного і ретраспективного компонентів його цілосності в єдності його реальних та ідеальних відтворень (пригадуваннгя і спогади, мрії та плани щодо майбутнього); 3) встановлення його етапів, зокрема на грунті зміни, вдосконалення життєвих і світоглядних установок: усвідомлдення життєвого призначення, боротьба за його здійсення, корекція життєвого жляху у зв’язку із засобами і формою усвідомлення особистістю його смислу (переживання буття, подвижницьке служіння людству, самопожертва, творчий ентузіазм тощо). Життєвий і творчий шлях людини виступають в єдності як зміст людського буття.
Життя –суттєва ознака біол. та сусп. форм руху матерії.
. Фромм. Душа человека.
В данной работе мы рассмотрим взгляды Э.Фромма на природу человека изложенные в его труде Душа человека. Ее способность к добру и злу.
Одни полагают, что люди — это овцы, другие считают их хищными волками. Обе стороны могут привести аргументы в пользу своей точки зрения. Тот, кто считает людей овцами, может указать хотя бы на то, что они с легкостью выполняют приказы других людей, даже в ущерб себе. Человек с сильными убеждениями, пренебрегающий воздействием толпы, скорее исключение, чем правило.
Однако Фромм тут же замечает, что если большинство людей — овцы, то почему они ведут жизнь, которая этому полностью противоречит? История человечества написана кровью. Тираны были не одиноки, они располагали тысячами других людей, которые умерщвляли и пытали, делая это не просто с желанием, но даже с удовольствием.
Фромм находит этому явлению объяснение, которое заключается в том, что меньшинство волков живет бок о бок с большинством овец. Волки хотят убивать, овцы хотят делать то, что им приказывают. Волки заставляют овец убивать и душить, а те поступают так не потому, что это доставляет им радость, а потому, что они хотят подчиняться. Кроме того, чтобы побудить большинство овец действовать, как волки, убийцы должны придумать истории о правоте своего дела, о защите свободы, которая якобы находится в опасности.
Этот ответ звучит убедительно, но и после него у Э.Фромма остается много сомнений, и он ставит следующий вопрос: Не означает ли он, что существуют как бы две человеческие расы — волки и овцы? И дальше: если это не свойственно их природе, то почему овцы с такой легкостью соблазняются поведением волков, когда насилие представлено в качестве их священной обязанности?
Развитие христианства шло иначе. По мере становления христианской веры появилась точка зрения, согласно которой неповиновение Адама было грехом, причем настолько тяжким, что он погубил природу самого Адама и всех его потомков. Теперь человек не мог больше собственными силами освободиться от этой порочности. Только акт божьей милости, появление Христа, умершего за людей, может уничтожить эту порочность и спасти тех, кто уверует в него.
Мыслители Ренессанса, а позднее Просвещения отважились на заметный шаг в противоположном направлении. Последние утверждали, что все зло в человеке является лишь следствием внешних обстоятельств, и потому в действительности у человека нет возможности выбора. Они полагали, что необходимо лишь изменить обстоятельства, из которых произрастает зло, тогда изначальное добро в человеке проявится почти автоматически. Эта точка зрения повлияла также на мышление Маркса и его последователей.
Моральное банкротство Запада, начавшееся с первой мировой войны и приведшее через Гитлера и Сталина, через Ковентри и Хиросиму к нынешней подготовке всеобщего уничтожения, наоборот, повлияло на то, что снова стала усиленно подчеркиваться склонность человека к дурному. По существу, это была здоровая реакция на недооценку врожденной склонности человека творить зло.
Фромм видит опасность в том, что чувство бессилия, охватывающее сегодня как интеллигента, так и среднего человека, может привести к тому, что они усвоят новую версию порочности и первородного греха и используют ее для рационализации взгляда, согласно которому война неизбежна как следствие деструктивности человеческой природы.
Не стоит, однако, думать, что Фромм, обладающий длительным опытом практикующего психоаналитика, может недооценивать деструктивных сил в человеке. Фромм делает следующий вывод: главной опасностью для человечества является не изверг или садист, а нормальный человек, наделенный необычайной властью.
В результате своих теоретических исследований, Фромм приходит к следующим выводам:
1. Зло — это специфический человеческий феномен. Во зле человек теряет сам себя при трагической попытке освободится от тяжести своего человеческого бытия.
2. Степени зла соответствует степень регрессии. Наибольшим злом являются те побуждения, которые направлены против жизни: любовь к мертвому; инцестуально-симбиозные устремления возвратиться в лоно матери, к земле, к неорганическому; нарциссическое самопожертвование, которое делает человека врагом жизни именно потому, что он не может покинуть тюрьму своего собственного «Я»
3. Зло также существует и в меньшей степени, что соответствует и меньшей регрессии. В таком случае речь идет о дефиците любви, разума, о недостатке интереса и нехватке мужества.
4. Человек склонен идти назад и вперед, иначе говоря, он склонен к добру и злу. Когда обе склонности еще находятся в равновесии, он свободен выбирать, если предположить, что он может осознать свою ситуацию и способен к серьезным усилиям. Однако если его сердце ожесточилось до такой степени, что его склонности больше не уравновешены, он больше не свободен в выборе.
5. Вплоть до точки, в которой у него больше нет свободы выбора, человек ответствен за свои действия. Но ответственность является только этическим постулатом, и часто речь идет лишь о рационализации желания авторитарных инстанций иметь возможность наказать человека.
Мы должны на деле достичь осознания самих себя, чтобы иметь возможность выбрать добро, но это самосознание не поможет нам, если мы потеряли способность быть до глубины души взволнованными бедой другого человеческого существа, дружеским взглядом, пением птиц и свежей зеленью травы. Если человек равнодушен к жизни, то больше нет надежды, что он выберет добро.