69. Исторические формы человеческих общностей. Этнос и нация. Особенности формирования украин. Нации. Национальная идея.

Общность (О.), совокупность людей, объединяемая исторически сложившимися устойчивыми социальными связями и отношениями и обладающая рядом общих признаков, придающих ей неповторимое своеобразие.

О. возникает естеств.-исторически, т.е. независимо от воли и сознания людей под влиянием объективной необходимости в процессе общественного производства. На ранних ступенях истории слабое развитие производит, сил обусловливало существование численно небольших О. Такими О. были род, племя, семья, община. Они позволили человечеству не только сохраниться, но и заложить основы дальнейшего прогресса, развития цивилизации. Более развитое состояние производительных сил докапиталлистич. общественно-экономич. формаций вызвало к жизни новую историч. О. - народность. Народности обеспечивают более широкие возможности для развития как производительных сил, так и обществ, жизни в целом. В рамках народностей развивается общественное разделение труда, в т.ч. происходит отделение умственного труда от физического. При этом род и племя разлагаются, модифицируются община и семья.

Капиталистический способ производства порождает современную форму историч. О. людей - нацию. При этом все прежние формы О., за искл. семьи, разлагаются.

Род, группа кровных родственников, ведущих своё происхождение по одной линии и носящих общее родовое имя. Возниакет род из первобытного стада. В силу закона эгзогамии роды не могли существовать изолированно, а с самого начала объединялись в племена.

Племя, тип этнич. О. и социальной организации доклассового общества. Отличит, черта - кровнородственная связь, деление на роды и фратрии. Другие признаки: наличие племенной территории, племенной язык, племенное самосознание, племенная эндогамия, племенного самоуправления, состоящее из племенного совета, военн. и гражд. вождей. Существкют племенные культы и праздники.

Семья, основанная на браке или кровном родстве малая группа, члены которой связаны общностью быта, взаимной моральной ответственностью и взаимопомощью.

Община, первичная форма социальной организации, возникшая на основе природных, кровнородственных связей. Впоследствие трансформируется в соседскую организацию сельского населения.

Народность, исторически сложившаяся языковая, террриториальная, экономическая и культурная общность людей. Начало формирования относится к периоду консолидации племенных союзов.

Нация, историческая общность людей, складывающаяся в ходе формирования общности их территории, экономич. связей, литератур, языка, некоторых особенностей культуры и характера.

Иногда возникновение нации рассматривается как простое продолжение и усложнение родо-племенных связей, этатистские теории связывают нацию с государством. В некоторых идеалистических концепциях «национальный дух» представляется в качестве ведущего, а иногда и единственного признака нации, в других - нация рассматривается как психологическое понятие, бессознательная психологическая общность, в третьих - нация сводится к общности национального характера, сформировавшегося на почве общности судьбы, к coio?v одинаково мыслящих людей.

Фактически не существует однородных наций. Согласно теории Ленина, нация возникает как новое социально-историческое явление в период преодоления феодальной раздробленности общества и укрепления политической централизации на основе капиталлистических экономических связей.

Етнос – сталий колектив людей, що склався в результаті природного розвитку на основі специфічних стереотипів свідомості й поведінки. Характер поведінки й визначає етнічну належність, а тому всі люди причетні до етносфери. Тобто етнос – це явище глобальне, що має власні закономірності становлення, тобто появи, видозміни і зникнення (етногенезу).

Зміни у складі й способі життя певного етносу або навколо нього і зв’язку з ним, які зумовлюють сутнісні зрушення в його бутті, як суб’єкта людської діяльності та політичних відносин називається етнічними процесами. Розрізняють етно-еволюційні процеси (зумовлені соціально-економічними і політико-культурними чинниками, відносинами одного чи кількох етносів з іншими близькими) і етнотрансформаційні процеси (зумовлені взаємодією етнічних спільнот, що спричиняє зміни самосвідомості всього етносу, включення периферійних його груп до складу інших етносів). Обидва процеси призводять до змін в етнополітичних спільнотах. Головні з них – етнічна консолідація і асиміляція. Етнічна група – спільнота людей споріднених або хоча б близьких за історичним походженням, етногенезом, мовою спілкування, рисами матеріальної і духовної культури тощо. Інтеграція господарсько-економічного і політико-культурного життя сучасного єдиного людства об’єктивно зумовлює два процеси: “розпорошує” великі етноси на дифузійні групи й прошарки, тобто перетворює великі етнічні цілісності на етнічні групи, а вже існуючі етнічні групи консолідує у мегаєдності – надетнічні спільноти.

Отже, нація – це сукупність людей, що має власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам’ять, спільну масову, громадську культуру, спільну економіку і єдині юридичні права та обов’язки для всіх членів. Важливою ознакою нації є національна свідомість – усвідомлення нацією, людиною належності до нації, спільності, історичної долі його представників, своєрідності дії геополітичних соціопсихічних, історичних чинників, неповторності характеру, темпераменту, менталітету, психології, культури. Прагнення нації зберегти ці особливості, не піддатися асиміляції, розвивати національну мову, традиції, звичаї, прагнення до національної культури та національної-територіальної автономії, економічного, політичного суверенітету, створення власної держави, усі ці вимоги дістають оформлення в національній ідеї. Національна ідея становить платформу націоналізму. Нація, тобто носій політичного суверенітету в новий час народжується з націоналізму, а не навпаки.

...Особенности формирования украинской нации. Национальная идея.

Национальная идея (Н.И.). Мы говорим об Н.И., когда какой-либо народ замечает своё единство, свою внутреннюю связь, свой исторический характер, свои традиции, своё отношение и развитие, свою судьбу и назначение, делает их предметом своего сознания, мотивированием своей воли, - так определял сущность Н.И. Бубер.

Н.И. можно рассматривать и как концентрированное выражение национально-патриотического фактора. С этой т. зр. Н.И. явл-ся социально-политическим, морально-этическим и психологическим феноменом народного бытия, менталитетом народа, кот-й собирает его в единое целое. Объединение людей на основах национальных приоритетов как раз и есть тем первичным условием, вне которого какой-либо разговор о реформировании общества или его культурного возрождения утрачивает смысл.

Под Н.И. под-алось отстаивание статуса, скажем, украинства как нг ии со всеми выплывающими из этого последствиями. На этом основании требовалось признание равноценности и равноправности в лоне народов, хотя бы в прошлом Российской империи.

Особенности формирования украинской нации (Ф.У.Н.). Этот этап развития украинского этноса относится к периоду бурного развития капиталлизма (кон.18-19 ст.). Значительно ускорило Ф.У.Н. упразднение в 1861 крепостного права, вследствие чего произошли кардинальные изменения в социальной структуре населения Украины - появление свободного крестьянского населения, возникновение украинского рабочего класса из-за миграции безземельных крестьян в города, увеличение кадров нционал-й интеллигенции, зарождение украин-го среднего класса, а также появление среди украинцев больших предпринимателей.

Дуже яскраво національна ідея виявила себе у славнозвісній Козацькій Республіці — Запорозькій Січі. Виникнувши на національному грунті, вона вийшла зразу ж на вищий рівень відомого тоді людству демократизму саме завдяки наявності охоплюючої запорозьке козацтво національної ідеї.

На формирование украинской нации оказал влияние целый ряд факторов. Одностороннее профилирование экономики Украины и превращение её в пищевой и сырьевой придаток России обусловили укрепление внутренне-экономических связей в ней около своей сельскохозяйственной специализации. Появление значительной массы незанятых крестьян привело к активизации миграционных процессов, перемешивание населения. Миграционным процессам благоприятствовало расширение транспорт-й, особенно железнодорожной, сети.

Попри шалений наступ більшовизму, українська національна ідея дала змогу створити в Україні у 1918-1920 роках політичний режим, який втілив досягнення світового національно-визвольного руху та випередив за рівнем свого демократизму багато розвинутих країн світу.

Ранні форми національного самоуправління в Україні, демократизм Запорозької Січі, Української Народної Республіки (на фоні визріваючої більшовицької диктатури) і постійний, здебільшого стихійний опір денаціоналізації української політичної системи за радянських часів, панування української національної ідеї у наці онально-визвольному русі українства на території колишньої радянської України та за її межами — свідчення постійного, практично безперервного тиску не лише внутрішніх, національних важелів на політичний стан українства, а й світового демократизму, політичної цивілізації на українську національну ідею і форми її реалізації у політичних стосунках в Україні.

Негативным фактором, кот-й затруднял Ф.У.Н., было отсутствие собственного государства, национал-х институтов управления обществом, в руках которых были бы экономич-е и политич-е средства консолидации украинского народа. Разделённая между Российской и АвстроВенгерской империями, Украина была лишена в то время возможности достичь территориальной консолидации. В восточноукраинских городах господствовала российская колониальная администрация.

Проповідуючи незалежність України, наша національна ідея посилалася на історичні форми національного забарвлення загальнолюдських ідеалів, критично їх оцінюючи. Але вже перші державні форми політичної організації українства мали конституційне забезпечення, яскравим свідченням чого є славнозвісна Конституція Орлика, в якій набули свого національного звучання найпривабливіші демократичні цінності. Згодом українське політичне життя прикрасили документи і художні твори, які зробили українську національну ідею однією з кращих "конституцій" світу.

Сучасна українська державність теж може бути визначена як історична форма загальнолюдського демократизму, що виникла в результаті демократичних прагнень народу України. Національне життя України з його демократизмом у політологічному плані тим і цінне, що воно повніше, ніж у загальнолюдській, безнаціональній невизначеності, відтворює у своїй реальній повсякденності, а звідси — і в національній ідеї, яка постійно його вбирає, найвищі демократичні надбання людства, хоча нині чекати класичних форм їхньої політичної організації від України даремно. Це їх становлення, яке живиться історичною енергією українства. Драматизм періоду підкрес­лює демократизм політичних прагнень саме такого гатунку, який у світовій політичній історії знали далеко не всі країни. Адже багато сучасних розвинутих демократій у період свого становлення мали інші політичні температури. В цьому розумінні Україна створює політичний режим, політичну систему, які об'єктивно спрацьовують на новітні принципи демократії, доводять думку проте, що демократизм національної ідеї є запорукою демократизму політичних відносин в Україні, а отже, і панування загальнолюдських позитивних політичних цінностей.

Українська національна ідея, сповідуючи державну незалежність України, має на увазі насамперед національну незалежність українства. Водночас світова національна цивілізованість довела, що це основна умова внутрідержавної незалежності будь-якого етнічного утворення, яке проживає в межах національної держави. Не лише стосунки, що реально склалися, а й правове, державне їх регулювання на міжнародних демократичних принципах є головною передумовою їхнього здорового розвитку. Ця світова практика, що склалася в останній чверті XX ст., знаходить свій вияв і в Україні. Отже, незалежність України — це не тільки національна незалежність українців, а й національна незалежність неукраїнців, що проживають в Україні.

Тому українська національна ідея сьогодні є фундаментальною для формування необхідного для входження українства у фарватер світової цивілізації плану рівня міжнаціональної злагоди. Створення в Україні для цього відповідного матеріального, соціально-культурного простору є передумовою реалізації цієї частини української національної ідеї. Самодостатність розвитку українства є чинником самодостатності розвитку всього народу України — на цьому положенні грунтується загальнолюдський гуманізм у політичних, економічних і духовних суспільних відносинах в Україні.

Костомаров. Закон Божий.

Найважливіші з цих положень, сформульованих Костомаровим, містились у творі під назвою "Закон Божий (Книга Буття українського народу)". Написаний в дусі романтизму та ідеалізму того часу, пройнятий шануванням християнських цінностей і панслов'янськими елементами, цей твір, що зазнав сильного впливу польських моделей, закликав до перебудови суспільства на засадах справедливості, рівності, свободи, братерства. Серед пропонованих у ньому конкретних заходів були скасування кріпацтва, ліквідація юридичних відмінностей між станами, доступність освіти для мас. Національне питання, що з усією очевидністю привернуло найбільшу увагу товариства, ставилося в широкий контекст панславізму: "Всі слов'янські народи мають право вільно розвивати свої культури і, що важливіше, вони повинні утворити слов'янську федерацію з демократичними інститутами, аналогічними тим, що є у Сполучених Штатах". Столицею федерації мав стати Київ.

Першою по шляху створення федерації мусила піти Україна, яку Костомаров та його однодумці вважали водночас і найбільш пригніченою, й найбільш егалітарною серед усіх слов'янських суспільств — через відсутність у ній знаті.

Подібне до Христового, воскресіння цієї країни описувалося у псевдобіблійному стилі: "І зруйнували Україну. Але то лише здавалося... бо голос України не змовк. Встане Україна з своєї домовини і закличе братів-слов'ян; почувши її заклик, повстануть всі слов'яни... і стане Україна самостійною республікою у слов'янському союзі. Тоді всі народи вказуватимуть туди, де на карті розміщена Україна, і казатимуть: "Дивіться, відкинутий будівельниками камінь став наріжним каменем". Таке мессіанське бачення майбутнього України у рамках федерації хоч і спиралося на надмірно ідеалізовану картину її минулого, але виключало ідею її повної незалежності. Переважна більшість членів товариства, за винятком Шевченка й ще кількох, сумнівалися у здатності своїх "м'яких" і "поетичних" співвітчизників існувати незалежно