67. Громадянське суспільство. Держава, право, людина в умовах існування громадянського суспільства. Проблеми громадянського суспільства в сучасній Україні та Конституція України

“Загальна воля” громадян торкається тільки кола питань, які мають справді загальногромадянський інтерес (захист країни вiд зовнiшньої загрози, підтримка стабільного економічного розвитку тощо), І в той же час забезпечує вільне вирiшення громадянами їхніх приватних проблем, то перед нами, з одного боку, демократична держава, а з іншого – громадянське суспільство.

Змiст поняття громадянського суспiльства включає всю сукупнiсть неполітичних (недержавних) відносин у суспільстві, тобто економічнi, моральні, культурно-духовнi, релiгійнi, нацiональні. Громадянське суспiльство – це сфера спонтанного самовиявлення вiльних індивідів і асоціацій та організацій громадян, які добровільно сформувалися і захищенi законом вiд прямого втручання та довільної регламентації з боку органів державної влади.

Економiчною основою громадянського суспiльства є власнiсть в усій багатоманітності її форм, насамперед приватна, кооперативна, асоційована, колективна тощо. Вона забезпечує реальну економічну свободу, без якої не може бути ні політичної, ні соціальної свободи. І чим розвинутіше громадянське суспільство, тим ефективніша соціальна забезпеченість індивіда, тим ширші його можливості для самореалiзації в рiзних сферах суспiльного життя.

Громадянське суспільство — суспільство громадян із високим рівнем економічних, соціальних, політичних, культурних і моральних рис, яке спільно з державою утворює розвинені правові відносини; суспільство рівноправних громадян, яке не залежить від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага.

Формування громадянського суспільства пов'язане з утвердженням буржуазного ладу. Воно неможливе без існування правової держави, а тільки існування розвиненого, стабільного громадянського суспільства уможливлює утворення правової держави. Високорозвинуте громадянське суспільство є основою стабільного демократичного політичного режиму.

Розвинене громадянське суспільство передбачає існування демократичної правової держави, яка покликана задовольняти й захищати інтереси та права громадян. Передумовами громадянського суспільства, є ринкова економіка з властивою їй багатоманітністю форм власності; множинність незалежних політичних сил і партій; недирективно формована громадська думка; вільна особистість з розвиненим почуттям власної гідності.

Громадянське суспільство — не тільки відокремлене від держави суспільство, автономна царина суспільного буття, яка не підлягає прямому контролю й регламентації з боку влади, а ще й структуроване суспільство. Воно передбачає свободу асоціацій індивідів за інтересами й уподобаннями. Окремі верстви населення утворюють свої угруповання, добровільні об'єднання, покликані забезпечувати цивілізовані відносини з іншими суб'єктами співжиття в суспільстві. Тому громадянське суспільство є певним механізмом неформального соціального партнерства, яке уможливлює здійснення й баланс існуючих інтересів.

Основою громадянського суспільства є життя індивідів як приватних осіб, сукупність вільно встановлених ними міжособистісних зв'язків (сімейних, общинних, економічних, культурних, релігійних тощо), розмаїття інтересів, можливостей і способів їх висловлення та реалізації.

Головні риси громадянського суспільства:

— відокремлена від держави структура суспільства, до якої належать різноманітні асоціації, добровільні об'єднання людей;

— адекватний вільним відносинам обміну суспільний лад, політична система, за яких держава є похідною від громадянського суспільства та процесів у ньому;

— утвердження безпосередніх і різноманітних інтересів, можливість їх вираження та здійснення;

— можливість забезпечення справжнього, реального життя, на відміну від держави — сфери умовного, формального життя;

— наявність ринку, вільної конкуренції, відносин обміну діяльністю та її продуктами між незалежними власниками;

— безпосереднє спілкування людей;

— повага громадянських прав, які вважаються вищими за державні закони;

— свобода особистості;

— плюралізм, сукупність усіх неполітичних відносин у суспільстві й різноманітної діяльності людей;

— регулювання дій людей безпосередньо самими ж людьми, передусім через норми моралі.

Альтернативність ознак та цінностей держави й громадянського суспільства не означає їх антагоністичності, а навпаки, зумовлює їх взаємну потребу. Без держави неможливе громадянське суспільство, без громадянського суспільства неможлива повноцінна правова держава. Вони є взаємообумовленими аспектами одного цілісного життя людини, цивілізованого суспільного буття.

Лише з допомогою норм права державна влада може набути загальності та обов'язковості, що забезпечує стабільність і динамізм політичних процесів. У зв'язку з цим, розбудовуючи правову державу, потрібно керуватися принаймні такими трьома основними принципами взаємозв'язку держави та права:

1. Першість і верховенство права. Це означає, що право є невід'ємною власністю людини, нації, народу, воно ніким не надається й ніким не може бути відчужене.

2. Відповідність закону праву. Будь-який закон, прийнятий державою, має бути правовим. Право містить у собі сенс правильного, справедливого. Коли справедливість дістає нормативне закріплення, вона стає законом. Отже, закон є лише юридичною формою права.

3. Формальна рівність. Право має бути визнане як рівний для всіх вимір свободи. Принцип нормальної рівності припускає лише одне — закріплення в законі однакових можливостей.

Узагальнюючи досвід виникнення і розвитку різних правових держав, можна виділити такі їх загальні ознаки: 1) наявність розвинутого громадянського суспільства; 2) обмеження сфери діяльності держави охороною прав і свобод особи, громадського порядку, створенням сприятливих правових умов для господарської діяльності; 3) світоглядний індивідуалізм, відповідальність кожного за власне благополуччя; 4) пріоритет прав людини над законами держави; 5) загальність права, його розповсюдження на всіх громадян, всі організації й установи, в тому числі органи державної влади; 6) суверенітет народу — тільки народ є джерелом влади, державний суверенітет носить представницький характер; 7) розподіл влад держави на законодавчу, виконавчу і судову, що включає також відмінність їх дій на основі процедур, які передбачені конституцією, а також певне верховенство законодавчої влади, конституційні рішення якої обов'язкові для всіх; 8) пріоритет у державному регулюванні відносин між громадянами, перевага методу заборони над методом дозволу між громадянами і державою: "Дозволено все, що не заборонено законом". Метод дозволу застосовується тільки стосовно держави, яка зобов'язана діяти в межах дозволеного — формально зафіксованих повноважень; 9) свобода і права людей — єдине обмеження свободи індивіда. Правова держава не створює абсолютної свободи індивіда. Свобода кожного закінчується там, де порушується свобода інших; 10) визначальна роль суду полягає у розв'язанні всіх спірних питань, підконтрольності йому кожного громадянина та інституцій, можливості оскаржити в судовому порядку неправомірні дії державних органів і посадових осіб, самостійності і незалежності судової влади від органів державного управління і різних політичних сил; 11) відповідність законодавства нормам міжнародного права.

Громадянське суспільство

1. Новгородцев сформулював поняття суверенітету.

2. Руссо переніс поняття суверенітету на народний суверенітет.

3. Після Великої Французької революції всі країни стали на шлях правових держав.

4. Німецькі філософії і права сформулювали вчення про правову державу.

5. Кант сформулював вчення про загально правовий державний устрій. Апріорні принципи: свобода особи, рівність підданих, самостійність громадянина.

6. Еріх Соловйов пояснив: - свобода особи постулює дополітичні права людини (право на життя, сім'ю, майно) - рівність гарантує пасивні політичні права (визнання як юридичної особи право на справедливий суд) - самостійність (активні права: право на вибори, на громадський вияв думки, газети).

7. Карл Бейкер розвинув термін "правова держава".

8. Три етапи розвитку людства:

1.Головне, що керує людьми - почуття (відповідає держава-деспотія).

2.Керує воля (держава-теократія (по релігійним ознакам - організація життя на релігійних засадах).

3.Розум (тоді виникає правова держава). Правову державу пояснив як антитезу поліційній державі (монархія з розвинутим державним апаратом: поліція, жандармерія і армія).

Ознаки поліційної держави:

1.Влада не обмежена особливими правовими чіткими законами (практична деспотія).

2.Економіка регулюється державною владою.

3.Судова влада підпорядкована виконавчій владі.

4.Громадяни не мають політичних прав.

5.Право носить заборонний характер (все що не дозволено, заборонено).

6.Громадяни не мають легальних шляхів виявлення незгоди.

Правова держава - протилежні ознаки:

1. Конституція, система законів.

2. Судова влада, автономна від виконавчої; контроль виконавчої влади.

3. Економіка незалежна від державної влади.

4. У громадян є політичні права.

5. Існують легальні канали висловлення критики (преса).

Теорія правової держави розвивалася окремо від теорії демократії. Монархія може існувати в правових рамках. В СРСР були всі ознаки правової держави + соціальні права, але в ст.6 Конституції записано, що "КПРС керуюча і направляюча сила", вона підміняла владу.

Громадянське суспільство існує тільки на власності приватній. Немає (право народження).

Україна - ознаки традиційної, авторитарної, поліційної держави, змога поміняти владу на гроші, зміна міністрів авторитарно без громадського опитування.