45. Поняття пізнання. Суб’єкт та об’єкт пізнання в класичній, некласичній та постнекласичній науці і методології.

Гносеология - философское учение о человеческом познании. Человек и общество в своем бытии изменяют окружающий мир, а общество может существовать изменяя мир. Это практическое отношение к миру и является практической основой общества. Особенности человеческого бытия - это то, что для своего бытия, человек вынужден целенаправленно изменять окружающий мир. Чтобы изменение было рациональным человечество выработало познание.

Задача гносеологии - выяснение природы человеческого познания, его основных закономерностей, определение целей и возможностей человеческого познания. Она рассматривает основные механизмы познавательной деятельности, анализирует структуру человеческого знания, основные свойства знания (Что есть истина? - важнейший вопрос гносеологии), роль биологических и социальных факторов познания, исследует закономерности развития человеческого знания и т.д. Гносеология пытается дать образ человеческого познания, опирается на многовековой опыт, связана с психологией, лингвистикой, кибернетикой и т.д.

Під суб’єктом пізнання розуміється реальна людина, якій притаманна свідомість, воля, здатність до доцільної діяльності, спрямованої на практичне та теоретичне опанування та зміну об’єктивного світу. Хоч реальний процес пізнання здійснює окрема людина, індивід, суб'єктом пізнання виступає людина суспільна, тобто в певному відношенні людське суспільство в цілому. Адже індивід, ізольований від суспільства, не вододіючий накопиченими знаннями, мовою, досвідом пізнання інших людей, не спроможний стати суб'єктом пізнання конкретного історичного часу.

0б’єктом пізнання в широкому розумінні є насамперед об'єктивна реальність. Але остання ставши об'єктом пізнання лише через практично-перетворюючу та пізнавальну діяльність. Частина об’єктивної реальності на яку спрямована людська діяльність, звичайно не відповідає безпосередньо потребам людини, не сприяє їх задоволенню. Суб’єкт шляхом практичної дії на об’єкт намагається надати йому придатну для себе форму його існування. Але попередньо суб'єкт відтворює весь цей виробничий процес ідеально, у себе в голові, теоретично розв’язуючи це протиріччя. Це теоретичне розв’язання протиріччя між суб'єктом та об'єктом і є процес пізнання, що включає: 1) розуміння того, що являв собою об'єкт сам по собі; 2) усвідомлення результату, який необхідно отримати шляхом практичного перетворення об'єкту; 3) усвідомлення самого процесу переведення об’єкта з першого стану в другий.

Таким чином, пізнання - це теоретична форма розв’язання суперечностей між об'єктом та суб'єктом практично-перетворюючої діяльності людини. В цьому розв’язанні формується об’єкт пізнання: частина об’єктивної реальності, яка виділена для пізнання особливими пізнавальними діями. В сучасній гносеології прийнято розрізняти об’єкт та предмет наукового пізнання. Предмет формується мисленням як певний результат теоретичного уявлення про ті чи інші аспекти об’єкта, що вивчається.

Об’єктом пізнання стають природні явища та тіла, суспільство, сама людина, її психічна та пізнавальна діяльність тощо. Уся сукупність реальних явищ, які включені в пізнавальну та практичну діяльність створює дві групи об’єктів: 1) ті, що чуттєво сприймаються або існування яких може бути зафіксовано різними допоміжними технічними засобами; 2) абстрактні ідеальні об'єкти.

Суб’єкт та об’єкт пізнання - співвідносні категорії. Неможливо щось казати про одну з них, не виявляючи відношення до іншої. В цьому розумінні цілком припустиме твердження:

немає суб’єкта без об'єкта і немає об’єкта без суб'єкта.

Осмислення пізнавального відношення суб’єкт - об’єкт з необхідністю спрямувало дослідників на оцінку ролі, місця цих елементів в здійсненні пізнання. Філософські засади метафізичного матеріалізму ставали підставою для визнання визначальної ролі об’єкта як активного елемента, суб'єкт при цьому розглядався як пасивний, спроможний лише на дзеркальне відображення об'єкта, пізнання розглядалося як споглядання. Філософські засади ідеалізму стверджують активність свідомості, самосвідомості, "Я" як творця світу, то й в тлумачення ролі суб’єкта у пізнавальному відношенні відбуваються відповідно. Але визнання активності суб’єкту не змінювало загальну характеристику пізнання як споглядання, оскільки людська діяльність обмежувалась ними лише теоретичною сферою. Руйнування цього традиційного протистояння відбулося внаслідок доведення єдності пізнання та практики. Таким чином, пізнавальне відношення суб’єкт - об’єкт став можливим розглядати як взаємодію, в якій людина грає визначальну роль. Суб’єкт пізнання не лише споглядає світ, але й творить його.

Субъект и объект познания. В рационалистической философии проблемы теории познания рассматривались под углом зрения взаимодействия субъекта и объекта. Однако даже в рамках рациональной традиции трактовка субъекта и объекта существенно менялась. В докантовсой философии под субъектом познания понимали единично-оформленное бытие, человеческого индивида. Под объектом же понимается то, на что направлена познания деятельность и что существует в его сознании в виде идеальных мыслительных конструкций. Кант перевернул отношения объекта и субъекта. Кантовский субъект - это духовное образование, то, что лежит в основе предметного мира. Объект же - продукт деятельности этого субъекта. Субъект первичен по отношению к объекту. В немецкой классической философии субъект предстает как надындивидуальная развивающаяся система., сущность которой состоит в активной деятельности. У Канта, Фихте, Гегеля эта деятельность рассматривалась прежде всего как духовная активность, которая порождала объекты. У К.Маркса и Ф.Энгельса эта деятельность носила материально чувственный характер, была практической. Субъект - носитель материального целенаправленного действия, связывающего его с объектом. Объект - предмет, на который направлено действие.

Каковы же основные качества субъекта отличающие его от объекта. Исходная характеристика субъекта - активность, понимаемая как самопроизвольное, внутреннее детерминированное порождение материальной и духовной энергии. Объект же это предмет приложения активности. Активность человека носит осознанный характер и, следовательно, она опосредуется целеполаганием и самосознанием. Свободная деятельность есть высшее проявление активности. Таким образом субъект - это активное, самодеятельное существо, осуществляющее целеполагание и преобразование действительности. Объект - это сфера приложения активности субъекта. Различия м/у объекта и субъекта относительны. Субъект и объект — это функциональные категории, которые означают роли различных явлений в тех или иных ситуациях деятельности. Индивид, если активно воздействует то субъект, а если на него воздействуют другие, то он превращается в объект. С точки зрения марксизма, человек становиться субъектом познания лишь в той мере, в какой он включен в социальную деятельность по преобразованию внешнего мира. А это значит что познание никогда не осуществляется отдельным изолированным индивидом, а лишь таким субъектом, который включен в коллективную практическую деятельность. Объект - часть объективной реальности, с которой субъект вступил в практическое и познавательное взаимодействие. Таким образом марксизм считает, что подлинным гносеологически субъектом является человечество, общество.

Познание как отражение действительности. Отражение - это взаимодействие двух систем, в результате которого особенности одной системы воспроизводятся в особенностях другой системы. В диалектико-материалистической философии свойство отражения распространяется на весь материальный мир. Но на каждом уровне развития материи она обладает своими специфическими характеристиками. Рассмотрим особенности отражения в познавательном процессе, который происходит на уровне человеческого сознания. Объективный мир воздействует на сознание человека специфическим способом. Результатом этого воздействия являются образы сознания. Эти образы являются снимками, копиями реальных вещей. Они объективны по своему содержанию, содержательно воспроизводят особенности отражаемого объекта. Но воспроизведение особенностей отражаемого объекта в образах сознания происходит в соответствии с особенностями , отражающей системы, т е сознания. А это значит, что образы сознания, будучи объективны по содержанию, субъективны по форме, т.е. несут в себе определенные характеристики субъекта.