44. Категории формообразования: форма и содержание, стр. И элементы, система и функция. Структуруализм и постструктуруализм.

Содерж. и форма - это фил. категории, во взаимосвязи которых содержание, будучи определяющей стороной целого, представляет единство всех составных элементов объекта, его свойств, внутр. процессов, связей, противоречий и тенденций, а форма есть способ существования и выражения содержания. Термин "форма" упо~. эбляется также для обозначения внутренней ор: • чизации содержания и связан с понятием структуры. Во взаимоотношении содержания и формы содержание представляет подвижную, динамическую форму целого, а форма охватывает систему устойчивых связей предмета. Форму предмета можно определить как выражение устойчивости содержания. Форма и содержание диалектически взаимосвязаны и взаимозависимы. Каждый элемент целого является собой только при учёте его связей, т.е. форма заключена в самом содержании. Организация элементов в свою очередь определяет их связи, т.е. содержание включается в форму. Процесс ломки старой формы и образования новой представляет собой скачок, переход вещи в новое качество. Элемент и структура.

Когда речь шла о диалектике формы и содержания, имелась в виду взаимосвязь между элементами тела, их взаимодейств, и изменениями, с одной стороны, и относительно устойчивой системой связей, образующих структуру тела, - с другой. При более детальном исследовании содержания тела возникает необходимость в выявлении отношений между отдельными моментами содержания и его структурой, в частности между элементами, образующими вещь и устойчивой системой связей, в которой они находятся. Диалектика этих отношений отражается в категориях элемент и структура. Элемент обладает относительной устойчивостью, качественной определённостью, он связан с другими элементами. Наконец, поскольку структуру образуют необходимые, общие, устойчивые отношения, связи, обусловленные природой взаимодействующих элементов, отражаемые категорией "закон", постольку структуру можно представить в качестве совокупности законов, выражающих связь элементов в целостной системе. Структура в прямом смысле этого слова есть строение системы и вне систем она не существует.

Говоря о строении какого-либо объекта, мы в первую очередь выделяем элементы, из вторых он состоит, их пространственное расположение и характер их связи. Можно вообще отвлечься от качества элементов, характера их связей и представить себе пространственную конфигурацию, где узловыми токами будут элементы системы (строение кристалла, молекулы...). Но такая схема быстро исчерпывает свои познавательные возможности. В действительности взаимодействие элементов в рамках той или иной структуры осуществляется строго избирательно. Элементы взаимодействуют дру с другом не целиком, а одной или несколькими сторонами. Поэтому структура в определённом смысле независима от элементов. В этом случае возможна замена элементов на качественно иные, но обладающие сходными свойствами. Это изоморфизм, процесс широко известный и постоянно протекающий в природе.

При исследовании широкомасштабных развивающихся процессов чрезвычайный интерес может представлять история изменения структуры системы и структура процесса развития. Понятие структуры тесно связано с организацией. Понятие организации включает в себя как структурные, так и динамические характеристики системы. Система и функция....

Система (С.), совокупность элементов, находящихся в отношениях и связях друг с другом, кот-я образует определённую целостность, единство. Претерпев длит-ю историч-ю эволюцию, понятие С. с сер. 20 в. становится одним из ключевых филос.-методологич-х и спец.-науч-х понятий. В совр-м научном и технич-м знании разработка проблематики, связанной с исследованием и конструированием С. разного рода, проводится в рамках системного подхода, общей теории С., в кибернетике, системотехнике, системном анализе и т.д.

Функция (Ф.), отношение двух (группы) объектов, в кот-м изменению одного из них сопутствует изменение другого. Ф. может рассматриваться с т.зр. последствий (благоприятных, неьлагоприятных -дисфункциональных или нейтральных - афункциональных), вызываемых изменением одного параметра в других параметрах объекта (функциональность), или с т.зр. взаимосвязи отд. частей в рамках некоторого целого (функционирование). Понятие Ф. введено в науч-й оборот Лейбницем. Часть и целое

Любой предмет состоит из частей, однако попытки понять сущность того или иного предмета или явления на основе анализа частей и последующего суммирования их свойств уже давно потерпели неудачу. Т.е. целое обладает свойствами, не присущими его элементам. Тут существует некий качественный скачок (биология). Категории часть и целое характеризуют также процесс познания, который обычно начинается с целого, переходит к расчленению целого на части и завершается воспроизведением объекта в мышлении в форме конкретного целого.

Проблема отношения целого и частного была выдвинута в античности (Платон, Аристотель), она рассматривалась во всех философских учениях. Долгое время бытовало два подхода: механистический (сумма частей) и духовно-мистический (целостные продукты духовной деятельности). Это привело к формулировке антиномий частного и целого: целое - сумма всех частей; целое больше суммы частей. Части предшествуют целому; целое предшествует частям. Части обуславливают целое и наоборот. Целое познаётся через знание частей и наоборот.

У середені XX ст. в європейській філософії сформувалась течія, яка дістала назву структуро* 'зм і виступала своєрідним опонентом екзистенціалізму. Його основні представники: К.Леві-Стросс; Ж.Лакан; М.Фуко; Р.Барт. Структуралізм - це загальна назва ряду напрямків у соціогуманітарному пізнанні XX ст., пов'язаних із виявленням структури, тобто сукупності відношень між елементами цілого, що зберігають свою сталість у ході різних перетворень і змін. Пошук структур відбувається в різних сферах культури. Структуралізм можна умовно поділити на дві лінії: перша - власне філософські ідеї самих вчених-структуралістів; друга - структуралістська ідеологія, що поширилась у Франції в 60-70-ті роки. Об'єктом дослідження структуралізму є культура як сукупність знакових систем, найважливішою з яких є мова, але сюди належать також наука, мистецтво, міфологія, релігія, мода, реклама тощо. Саме на цих об'єкта структурний аналіз дає змогу виявити приховані закономірності, яким несвідомо підкоряється людина. У зв'язку з цим Лакан проводить думку про подібність між структурами мови і механізмами дії несвідомого. На цьому він будує культурологічну концепцію, суть якої полягає у пріоритеті символічного над реальним. Структуралізм як явище філософської думки пройшов ряд етапів. Перший характеризується становленням методу дослідження (лінгвістичний структуралізм). Концепції структуралістів, попри усі розбіжності, мають спільні риси: 1) виділення первинної множини об'єктів, у яких можна передбачити наявність єдиної структури; 2) розчленування об'єктів (текстів) на елементарні частини, в яких типові відношення зв'язують різнорідні пари елементів; 3) розкриття відношень перетворення між частинами, систематизація їх і побудова абстрактної структури; 4) виведення із структури усіх теоретично можливих наслідків та перевірка їх на практиці. Для цього етапу характерним є прагнення визначити структуру мови, відволікаючись від її розвитку. Другий етап пов'язаний з поширенням методів методів структурної лінгвістики на різноманітні сфери культури. Це в першу чергу стосується К.Леві-Стросса. Він застосував цей метод для аналізу культурно:'¹ життя первісних племен. З його точки зору, ритуали, міфи є своєрідною мовою. Він формулює ідею надраціоналізму як гармонію чуттєвого і раціонального начал, втрачену сучасною європейською цивілізацією, але збережену на рівні первісного мислення. Аналізуючи структуралізм, можна показати його позитивні моменти і значення його для науки в цілому. Це, по-перше, ретельна розробка механізмів комунікації; по-друге, опора на багатомірність культурних утворень. Проте структуралізм відмовляється від активності суб'єкта як носія культури, недооцінює індивідуальність, абсолютизує знакову-мовну систему. Структуралізм потребує синтезу з іншими науками. Це вдалося реалізувати постструктуралізму, який спробував подолати недоліки структуралізму. Постструктуралізм (неоструктуралізм) - це загальна назва ряду підходів у філософії та соціогуманітарному пізнанні, що склалися в основному у Франції. Головними його представниками є: Ж.Дерріда, Ж.Дельоз, Ж.Бодрійяр, Х.Блум, Ж.-Ф.ЛІотар та ін. Постструктуралізм не утворює організаційної єдності і не має спільної програми, тому приведемо концепції деяких вчених. Сьогодні найвідомішим і най популярнішим філософом і літературознавцем Франції є Ж.Дерріда та його вчення про деконструктивізм. Дерріда рішуче пориває з філософською традицією. В його працях синтезуються найрізноманітніші тексти -філософські, літературні, лінгвістичні, соціологічні, психологічні. Тексти, що виникають при цьому, є чимось середнім між теорією і вимислом, філософією і літературою. Головними об'єктами критичного аналізу в нього стають тексти західно-європейської метафізики. Дерріда піддає критиці перш за все самі основи філософії, її підвалини. Він визначає нинішню філософію як метафізику свідомості, суб'єктивності й гуманізму. Головною її вадою, на його думку є догматизм. У своїй деконструкції традиційної філософії Дерріда звертається до психоаналізу Фрейда, виявяючи цікавість до несвідомого. Але на відміну від класичного психоаналізу несвідоме у Дерріда - це явище, що немає якогось певного місця, воно одночасно перебуває скрізи і ніде. Несвідоме постійно втручається в діяльність свідомого, викликаючи в ній своєю грою сум'яття і безладдя. Концепція Ж.Дерріда була зустрінута неоднозначно у філософському і науковому світі. Багато хто оцінює її позитивно, проте є також і немало опонентів. Цим вона і викликає до себе особливу цікавість. Неоднозначно сприймається також концепція філософа і соціолога Ж.Бодрійяра. Він розробив теорію історичного розвитку способу позначення. З його точки зору, ера знаків починається разом із епохою Відродження. У системі розгляду поструктуралізму слід також виокремити "філософію становлення" Дельоза, "теорію поезії" Блума. В цілому поструктуралізм як філософська течія є суперечливим і складним для сприйняття, проте він загострює питанняпро шляхи розвитку і долю філософії.