39. Філософські категорії їх специфіка, функції, історичний характер.

Категории - от греч. высказывание, обвинение, признак. В философии категории - это предельно общие, фундаментальные понятия, отражающие наиболее существенные закономерные связи и отношения реальной действительности и познания. Категории - это формы и организующие принципы процесса мышления. Они раскрывают свойства и отношения бытия и познания во всеобщей и наиболее чекой форме.

Впервые учение о категориях было систематически изложено в трактате Аристотеля "Категории". Он обобщил попытка предшественников выделить наиболее общие понятия о мире и способах его познания. Аристотель выделял следующие категории: качество, количество, отношение, место, время, положение, состояние, действие и страдание. Таблица Аристотеля оказала определяющее влияние на развитие учения о категориях, вплоть до нового времени, когда были предприняты попытки изменить ее состав в связи с достижениями философии и конкретных наук.

Новый этап в анализе категорий открыло учение Канта, который рассматривал категории как априорные формы рассудка, характеризующие не мир "вещей в себе", а структуру мышления субъекта. У Канта категории делятся на следующие разряды: качество (реальность, ограничение, отрицание); количество (единство, множество, цельность); отношение (причина и действие, взаимодействие, субстанция и свойство); модальность (необходимость и случайность, возможность и невозможность, действительность и недействительность). Кант игнорировал отражательный характер категорий (время, место и т.д.), он рассматривал их как формы мышления, упорядочивающие опыт.

Новый подход к категориям и их диалектическую трактовку выдвинул Гегель. Он рассматривал категории как порождения абсолютной идеи. Его таблица имела вид: бытие (качество, количество, мера); сущность (основание, явление, действительность{субстанция, фичина, взаимодействие}); понятие (объект, субъект, абсолютная идея).

Экзистенциализм возводит в ранг категорий чувства страха, заброшенности... Неотомизм: категории существовали изначально в божественном разуме как прообразы реальных вещей. Диалектический материализм рассматривает категории как результат обобщения опыта познания.

Категории являются узловыми пунктами познания, "ступеньками" в процессе познания изменяются роль и место отдельных категорий, вводятся новые (структура, система...). Одновременно происходит дальнейшее развитие старых категорий.

Развитие науки привело к появлению ряда понятий, которые выполняют функции категорий в конкретных областях науки. Они подразделяются на общенаучные (информация, симметрия...) и конкретные (вид, организм в биологии).

Категории философии постоянно аккумулируют в себе результаты развития отдельных наук и наоборот.

Категории философии тесно связаны и представляют собой систему, которая строится на основе исторического и логического. Каждая из категорий может быть осмыслена лишь как элемент всей системы категорий.

40. Категорії рух і спокій, час і простір. Соціально-культурний та когнітивний/пізнавальний/ зміст і функції перелічених категорій.

В світі все знаходиться в русі, від атомів до всесвіту. Усе перебуває у вічному прагненні до іншого стану, і не по примушенню, а по власній природі. Рух - це спосіб існування матерії, закладений в самій природі матерії, в загальному виді - це зміна взагалі, будь - яка взаємодія матеріальних об'єктів. Оскільки рух є сутнісний атрибут матерії, то він, також як і сама матерія, нестворюваний, невичерпний, протирічний і незничтожимий. Рух матерії - не тільки механічне переміщення тіл у просторі, але і будь-які взаємодії, а також зміни станів об'єктів, що викликаються цими взаємодіями. Рух буває соціальним, біологічним, хімічним, фізичним, механічним (за Енгельсом)

Основні типи руху: 1. - це рух, коли зберігається якість предмета; 2. - тип руху, зв'язаний із переходом від однієї якості до іншого, із зміною якісного стана предмета. Це може бути руйнація предмета, розпад його на складові елементи, які представляють особливі якості, що виникають в результаті перетворення вихідного предмета. Процеси, зв'язані з перетворенням якості предметів, із появою нових якісних станів, які як би розгортають потенційні можливості, сховані і нерозгорнуті в попередніх якісних станах, характеризуються як розвиток.

Спокій - це якісна стійкість, незмінність тіл, стабільність їх властивостей, але спокій є відносним, оскільки обумовлюється особливим типом взаємодії мікрочастинок.

Простір та час - це основні форми існування матерії, питання Ф. - чи є вони насправді чи є абстрактними поняттями в свідомості людини. Ідеалісти вважають, що це категорії абсолютного духу(Гегель, залежать від індивідуальної свідомості(Берклі, Юм, Мах), апріорні форми чуттєвого споглядання (Кант). Матеріалісти вважають, що вони існують об'єктивно, невід'ємні від матерії. Простір - це об'єм, місцезнаходження та розташування об'єктів. П має трьохмірність, симетричний, тобто немає не оборотних процесів, однорідний (кожна точка простору м б узята за початок координат), ізотропний, тобто немає привілейованих напрямків (вверх, вниз вліво, вправо).

Час - послідовність розгортання матеріальних процесів та довжина їх розвитку, час - тривалість, асиметричний, тобто не зворотній. Час може розумітися по різному: циклічно(календарі); як деяка симетрія, оскільки ряд процесів не є не оборотними (з'єднання Н і О₂ дає Н₂О й обернено, можливо розпадання); час як стріла, не обернено, не можна повернутися в минуле. Спільні властивості - об'єктивність, вічність, абсолютність, одночасна неперервність та дискретність, безмежність. Ейнштейн довів, що час та простір не існують один без одного.

Соціальний година і простір є формами руху та буття соціально-історичних процесів, суб'єктами яких є соціальні спільноти, групи, покоління, індивіди, вимірює зрілість соціалізації суспільства Соціальний простір - це розміщення сукупності різних соціальних відносин, взаємозв'язок їхніх носіїв, зміст і структура мовних, інформаційних та інших процесів. Цей простір виникає разом із соціальними відносинами, він не є трьохвимірним, а навпаки - багатошаровий, має велику знаково-інформаційну насиченість. Протяжність соціального простору вимірюється дистанцією відносин типу мета-засіб, ідеальне-матеріальне, дійсне-можливе тощо. Походження соціального простора - це перетворення суспільства в історичному процесі через колективну практику людей, їх спілкування. Соціальний простір - це також історичні зв'язки поколінь, епох, культур.

Соціальний час вимірюється такими одиницями як історична епоха, життя конкретної нації чи народу, покоління, індивіда. У соціальному часі актуальним постає не тільки теперішнє, а й минуле та майбутнє. Соціальний час має своїх носіїв минулого, теперішнього й майбутнього. Час несе структурований досвід, полірітмічний. Так, минуле в соціальному часі - це те, що перестало бути актуальним для людей, виявилось знятим подальшим розвитком суспільства - відсталі техніка або технологія, наукові знання, політичні форми. Однак елементи минулого здатні переходити в модус теперішнього, ставати актуальними. Це завжди відбувається з творами мистецтва та літератури. Теперішнє як фаза соціального годині постає живою діяльністю даних поколінь, їх активністю в досягненні поставлених завдань, реалізації інтересів. Це переживання та оцінка соціального буття, розгортання різних напрямів свободи людей.

1) антична філософія - час циклічний; Геракліт - світ зникає та з'являється; Демокріт - простір та пустота існують поза часом; Платон - простір - це прошарки буття, верхній шар - вічність, час на Землі - ілюзія; Арістотель - те що є зараз - це єдність буття та небуття, рух невід'ємним від часу; Середньовіччя - час історичний, пов'язаний з внутрішнім світом людини, Бог створив та продовжує створювати світ та час; Ньютон простір та час - прості форми, не заважають взаємодії тіл; Лейбніц - простір та час - буття монад, взаємодія монад породжує час та простір.

2)Є дві теорії відносності:

Спеціальна. У ній були об'єднані поняття рух, простір і час. Вони як властивості матеріальних об'єктів змінюються від швидкості їхнього руху, як і маса, що виникає зі швидкістю руху. З'являються поняття маса спокою і маса руху. Простір і час змінюються в залежності від швидкості руху; ритм часу скорочується, як і лінійні розміри тіла. Отже не існує єдиної системи координат і було введене поняття - просторово-тимчасової інтервал - це розмір який не змінюється при переході від однієї системи відліку до іншої. Цей інтервал дозволяє змінюватися просторові і часу в різних напрямках, що дозволяє йому залишатися постійним.

Загальна теорія відносності зв'язала в єдино поняття маси, що тяжіє, простору і часу. Ритм часу сповільнюється . Простір скривлюється під дією поля тяжіння. Спостереження під час сонячних затемнень показали що простір скривлюється. З цього були зроблені слідства на основі геометрії Лобачевского (негативна кривизна) і Римана (позитивна кривизна), що при позитивному скривленні простори всесвіт замкнутий, а при негативному всесвіт безкінечний.