38. Сознание как общественный феномен. Колективное несознат (концепция архитипов Юнга).

С. является областью духовного бытия, в которой субъект взаимодействует сам с собой (субъект - субъектные отношения). Проблема С. ставится в различных Ф. течениях: Идеализм. Здесь С. считается источником материи. Оно существует независимо, самостоятельно. Согласно идее психофизического параллелизма (Декарт), все явления физического плана имеют физическую природу, а психического - психическую. С - отражение реальности в мозгу человека. Отражение - процесс установления соответствия между результатом и исходным явлением. Основные типы отражения: неорганическое - связанное с мех., физ. и хим. изменениями тел; органическое - отражение в :* шой природе. Сюда относят чувствительность, псих-t, Психич. формы отражения: ощущение, восприятие; представление. Развитие психических форм отражения связанных с дальнейшим ссвершенствованием нервной системы и формир. челозеч. мозга стало биологической предпосылкой возникновения С. социальное отражение - уровень существования человеческого С. В С. действительность отображ. в мозгу человека в субъективных, идеальных образах. В С. осущ. переход от элементарного мышления к понятийному, абстрактному. Т.о. С. - способность головного мозга человека целенаправленно отражать бытие мира в образах и понятиях. Недостатком рассмотрения С. как отражения явл. трудность объяснения с этой позиции творч-го характера С.

Возникновение сознания связывают как с биологическими, так и с социальными причинами. Биологические причины возникновения С.: уникальный человеческий мозг; свободные передние конечности в сочетании с прямохождением; строение гортани, приспособленное для членораздельной речи. Социальные причины возникновения С.: труд; общение в коллективе, основанном на трудовой деятельности; членораздельная речь.

Осн. признаками человеческого С. являются: 1) -Наличие абстрактного мышления и языка; 2) Наличие самосознания; 3) Творческий характер человеческого сознания, трансцендирование.

Абстрактное мышление в отличие от конкретного оперирует общими понятиями и абстракциями. вторым важным признаком человеческого С. является язык - система вербального общения.

Существуют два подхода для объяснения связи языка с мышлением:

Отождествление мышления и языка (Шлейермахер). Недостатком такого подхода является трудность объяснения многообразия языков.

Язык является продуктом мышления. Человек может мыслить и без языка, а язык необходим ему для общения с другими людьми. Все проблемы в этом случае проистекают из недостаточности языка в выражении действительных мыслей человека. "Мысли умирают в тот момент, когда они воплощаются в слова" (Шопенгауер).

Функции языка: 1) объединяющая (язык объединяет людей даже разных поколений); 2) сохранение и передача информации; 3) управление поведением человека; 4) познавательная функция.

Юнг К. (1875-1961) - Психика чел. содержит в себе нечто такое, что не м.б. сформированным на этапах его сознательного, культурного развития. Но это нечто проявляется в сновидениях и в психизах у больных людей. Это нечто - мифообразные элементы, не завися от опред. культуры и традиции, а присущи всем народам. Это "память предков", оторая связывает человека со всей историей человеч. цивилизации. Это и есть архитипы или археическое сознание человека. К архитипам можно отнести прежде всего образы - земли, небо, огонь, вода, культ быка, образ вождя. У чел. с нормальной психикой архитип связан с мифом, сказкой. У больного чел архитипы оторваны от реальности, они не связаны с реальной жизнью. Существо расхождений Юнга с Фрейдом сводилось к пониманию природы и формам проявления бессознательного. Юнг считал, что Фрейд неоправданно свел всю человеческую деятельность к биологически унаследованным инстинктам, тогда как инстинкты имеют не биологическую, а чисто символическую природу. Символическим стереотипам, неотъемлемо присущим человеческому роду, Юнг дал название архетипы. Архетипы - это формальные образцы поведения или символические образы, действуют они в человеке инстинктивно.

Понятие «архетипы» Юнг объясняет на основе учения о коллективном бессознательном. Индивидуальное бессознательное отражает личностный опыт отдельного человека и состоит из переживаний, которые когда-то были сознательными, но утратили свой сознательный характер в силу забвения или подавления. Коллективное бессознательное - это общечеловеческий опыт, характерный для всех рас и народов. Оно представляет собой скрытые следы памяти человеческого прошлого, а также дочеловеческое животное состояние. Оно зафиксировано в мифологии, эпосе, религиях и проявляется на поверхность у современных людей через сновидения.

Основоположники психоаналитической философии Фрейд и Юнг ставили перед собой задачу прояснить индивидуальные поступки человека. Их последователи неофрейдисты шли дальше: стремились объяснить социальное устройство жизни людей. Адлер - самоконпенсация - особая социальная реакция человека на чувство неполноценности. Карен Хорни - три типа направленности поведения личности: к людям, от людей, против людей и три вектора невротической личности: услужливая, ищущая любви и одобрения любой ценой; пытающаяся отрешиться от общества; агрессивная, жаждущая престижа и власти.

Вважається, що свідомість - це властива лише людині форма відображення дійсності, спосіб її відношення до світу, до самої себе. Інакше кажучи свідомість представляє собою єдність психічних процесів, що беруть активну участь в осмисленні людиною світу і свого власного буття.

Мова - це система змістовних і значущих форм, засіб спілкування і засіб мислення. Мову сьогодні розглядають як суспільно-історичне явище, яке витупає засобом відбиття об'єктивізації ідеального, оскільки і ідеї не існують відірвано від мови.

Свідомість та мова утворюють єдність: у своєму існуванні вони передбачають одна одну, як внутрішньо, логічно оформлений ідеальний зміст передбачає свою зовнішню матеріальну форму. Мова є безпосередньо діяльністю мислення, свідомості. Вона бере участь у процесі мислення як його чуттєва основа або засіб. Свідомість не тільки виявляється, але й формується за допомогою мови. Наші думки будуються відповідно до нашої мови. Справедливо і обернене: ми організуємо нашу мову згідно з логікою нашого мислення.

У єдності мови і свідомості визначающою стороною є свідомість, мислення, яке є відображенням дійсності. Воно "ліпить" форми і диктує закони свого мовного буття. Через свідомість і практику структура мови відображає, хоч і у модифікованому вигляді структуру буття.

Але єдність - це не тотожність. Свідомість відображає дійсність, а мова позначає її і виражає у думці. Мова - це не мислення, інакше, як відмітив Л.Фейєрбах, "величайшие болтуны, были бы величайшими мыслителями". Мова і свідомість утворюють суперечливу єдність. Мова впливає на свідомість: на її норми, що історично склалися, які специфічні у кожного народу, у одному і тому ж об'єкті відтіняються різні ознаки.

Але залежність мислення від мови не є абсолютною, деякі лінгвісти вважають, що мислення детермінується, головним чином, своїми зв'язками з дійсністю, мова ж може лише частково модифікувати форму і стиль мислення.

На все можна виразити за допомогою мови. Таємниці людської душі настільки глибокі, що тут потрібна поезія, музика, весь арсенал символічних засобів.

Вважають, що мова, як і свідомість, формувалися в процесі праці та суспільних відносин.

Вона виникла, коли в людей виникла потреба, щось сказати одне одному.

На початку існування людства виникнення мови стало могутнім засобом розвитку людини, суспільства, свідомості.

Завдяки мові результати пізнавальної діяльності людей, досягнення науки стають загальним надбанням, зберігаються для майбутніх поколінь.

Це зумовлює неперервний історичний процес розвитку пізнання. Локк, наприклад, мову вважав умовою можливості загального знання.

Засобами мови втілюються не тільки результати наукового пізнання, а основна маса продуктів всієї духовної культури.

Сучасними дослідниками встановлено наявність досить визначеної залежності між будовою мови і типом культури, зокрема між будовою мови і здатністю відповідної культури до розвитку. Існують штучні мови з певною сукупністю ознак (алфавітом), правилами поєднання і використання, наприклад, мови символів, що використовуються у математиці, хімії, системи кодів, за допомогою яких складаються програми для ЄОМ. Штучні мови відіграють велику роль у розвитку наукового пізнання. Вони роблять викладення змісту більш строгим, стислим і тим самим скорочують роботу мислення, з їх допомогою досягається висока степінь точності знання.

Будучи засобом взаємного спілкування, обміну досвідом, вона об'єднує людей не тільки даного часу, а й різних поколінь. Тим самим відбувається історична спадкоємність епох, коли нові покоління людей соціально успадковують здатності до спілкування тією чи іншою мовою.

Мова - це берегиня історичної пам’яті народу. Позбавити народ рідної мови - означає позбавити народ минулого, а тим самим і майбутнього. “Та чи інша спільнота людей може виникнути тільки в результаті свідомого використання мови”(Ф.Ніцше) Без національної мови нема національної свідомості, без якої нема нації, а без свідомої нації - нема державності, як найвищої громадської організації, в якій вона отримує найповнішу можливість розвитку її виявлення.

Культура языка - это система требований, регламентаций, относительно употребления языка в различной деятельности.

Язык находясь в особом отношении к сознанию, являясь не только средством общения, но и средством общения, но и средством познания: язык - душа нации. Язык - самое глубокое и основное выражение национального своеобразия характера. Национальное самосознание есть чувство и самосознание духовного единства своего народа и притом именно его культурного своеобразия - его обычаев, традиций и верований. Тот, кто говорит о нации разумеет прежде всего духовное единство своего народа. Нация есть нечто единое для многих.

Каждая нация подобно личности, каковой она и является в своеобразном, соборном смысле этого слова, обладает сознанием, пониманием своих национальных и отрицательных сторон. Каждая нация в целом как общественный субъект социально-исторической жизни поднимается до осознания своих общественных интересов, особенностей своей культуры, традиций, наличного положения в потоке бытия и перспектив развития. Она обладает своим особым складом жизни, формой проявления чувств, в частности своим чувством собственного достоинства и разумной гордости.