27. Релігійні філософські течії хіх-хх ст. Характеристика одного з спрямувань.

У 17-18 ст релігійна філософія (РФ) зазнавши значних втрат в ідейних битвах Відродження відступає на другий план. життя суспільства. В період кризи в ході переорієнтації суспільної свідомості на нові світоглядні орієнтири активізуються і представники РФ. Першими вдаються до активної діяльності послідовники Фоми Аквінського - неотомісти. Вони прагнуть насамперед представити багатовіковий конфлікт між прихильниками науки та релігії лише як "трагічне непорозуміння" що виникало суто через "суб'єктивні" причини. Не можна забувати що бог відкриваючи у своєму "одкровенії" смисл буття мусив пристосовуватися до примітивного рівня свідомості первісних племен; бог не міг говорити про смисл творіння мовою надзвичайно складних формул вищої математики або ж абстрактною мовою сучасної філософії. За таких умов божественна "блага вість" просто не була б сприйнята; тому текст священних книг не можна тлумачити буквально. Настоюючи на традиціоналізмі неотомісти прагнуть надати своїм міркуванням "раціоналістичної" зовнішності. Однак і тут традиціоналістична видимість приховує цілком сучасний характер неотом. ідеалізму. Слід мати на увазі що вплив неотомізму на сучасну західну свідомість стає все меншим. Одна з причин цього - зростання впливовості різним відгалужень "неавгустинізму"(від Августина Блаженного). Існують й інші різновиди філ. позицій орієнтовані на релігійну тематику. Серед них найбільш впливовим є : тейардизм і персоналізм.

Засновник тейардизму П'єр Тейар де Шарден (1881-1955) відомий франц. палеонтолог і антрополог був водночас досить впливовим католицьким теологом членом ордену єзуїтів. Вважаючи зусилля неотомістів "узгодити" "Святе письмо" з наукою не досить плідними Тейар став на шлях "виведення" основних принципів теології з наукових даних. Тейар переосмислює теологію в дусі теорії еволюції. Відмовившись від старозаповідного міфу про одноразовий акт творення богом людини він приймає натомість ідею тривалої еволюції людини з неорганічного світу хоча рушійною силою еволюції проголошується знову божественна духовна сила - "точка Омега" якою визначається зміст характер і напрям еволюції. Еволюція після виникнення людини набуває своєрідного характеру "христогенезу"; адже та точка якою визначається і до якої прямує еволюція є в Тейара не чим іншим як символічним зображенням Христа У "точці Омега" підсумовується і збираються у свій довершеності та цілісності велика кількість свідомості яка поступово перетворюється на Землі на ноогенез.

Ще один напрям релігійної філософії - персоналізм - виникає наприкінці минулого століття в США. Його засновником був Борден Паркер Боун (1847-1910) Продовжили його вчення М Калкінс Е Шеффілд Брагітнен Р Флюскінс. Предметом дослідження є творча суб'єктивність людини; особистість в американському персоналізмі трактується як неповторна унікальна суб'єктивність спрямована на творення суспільного світу. Історія людства уявляється як однобічний розвиток особистісного начала в ході якого людина досягає найвищого блаженства в єднанні з богом. "Персона" - це унікальний "світ у собі" замкнутий для інших створених особистостей і відкритий лише для всевідуючого творця. В цілому розглядаючи американський персоналізм слід відокремити такі його особливості:1) в центрі наукових інтересів лежить релігійно-етична проблематика 2) основна увага приділяється питанням свободи та морального виховання.

У розумінні франц. персоналістами особистості однією з головних є думка про "прилучення" існування тобто активний діалог християн із сучасністю залучення віруючих людей до суспільних рухів де релігійне світорозуміння має бути конструктивним фактором перетворення світу на гуманістичних засадах.

Початок розвитку протестантської філ.теології поклала ліберальна теологія засновником якої був Ф Шлейермахер А Гарнак Е Трельч. Ця теологія позначена ідеєю єдності божественного та людського. В релігії суттєвим є лише одне - особисте ставлення душі людини до бога. Релігію слід розуміти як основну провідну частину культури. Прихильники ліберального протестантизму намагались замінити догматичний метод у теології історичним.

Основні орієнтації сучасної РФ : 1) поворот від теоцентризму до антропоцентризму; визнання абсолютної цінності людини; 2) спроба скоригувати РФ і науку; 3) визнання важливості збереження гуманістичної орієнтації культури; 4) увага до проблем суспільного розвитку.

Тейяр де Шарден. Феномен человека.

Для окончательного решения вопроса о "превосходстве" человека над животными я вижу только одно средство — решительно устранить из совокупности человеческих поступков все второстепенные и двусмысленные проявления внутренней активности и рассмотреть центральный феномен — рефлексию.

С точки зрения, которой мы придерживаемся, рефлексия — это приобретенная сознанием способность сосредоточиться на самом себе и овладеть самим собой как предметом, обладающим своей специфической устойчивостью и своим специфическим значением, — способность уже не просто познавать, а познавать самого себя; не просто знать, а знать, что знаешь. Путем этой индивидуализации самого себя внутри себя живой элемент, до того распыленный и разделенный в смутном кругу восприятии и действий, впервые превратился в точечный центр, в котором все представления и опыт связываются и скрепляются в единое целое, осознающее свою организацию.

Каковы же последствия подобного превращения? Они необъятны, и мы их так же ясно видим в природе, как любой из фактов, зарегистрированных физикой или астрономией. Рефлектирующее существо в силу самого сосредоточения на самом себе внезапно становится способным развиваться в новой сфере. В действительности это возникновение нового мира. Абстракция, логика, обдуманный выбор и изобретательность, математика, искусство, рассчитанное восприятие пространства и длительности, тревоги и мечтания любви... Вся эта деятельность внутренней жизни — не что иное, как возбуждение вновь образованного центра, воспламеняющегося в самом себе.

Установив это, я спрашиваю: если действительно "разумное" существо характеризуется "рефлектирующей способностью", то можно ли серьезно сомневаться, что разум — эволюционное достояние только Человека? И следовательно, можем ли мы из какой-то ложной скромности колебаться и не признавать, что обладание разумом дает человеку коренной перевес над всей предшествующей ему жизнью? Разумеется, животное знает. Но, безусловно, оно не знает о своем знании — иначе он бы давным-давно умножило изобретательность и развило бы систему внутренних построений, которая не ускользнула бы от наших наблюдений. Следовательно, перед животным закрыта одна область реальности, в которой мы развиваемся, но куда оно не может вступить. Нас разделяет ров или порог, непреодолимый для него. Будучи рефлектирующими, мы не только отличаемся от животного, но мы иные по сравнению с ним. Мы не просто изменение степени, а изменение природы, как результат изменения состояния.