25.Соціально-філософські мотиви в творчості т.Г.Шевченка та їх значення для розвитку національної самосвідомості.

Після Г.Сковороди вперше з новою силою зазвучала філософія українського духу у творчості Т.Г.Шевченка (1814 — 1861). Ця філософія глибоко індивідуальна, особиста і, разом з тим, грун­тувалась на національній ідеї українського народу, його ментальності. Філософія Т.Шевченка виростає насамперед з конкретно-узагальненого ставлення до любові, надії і віри. Саме з любові до України виникає шевченківська філософія пробудження людської гідності, сили протесту і бунтарства. Необхідність знищен­ня народом царського кріпосного ладу — головний висновок філо­софії Т. Шевченка. Як наслідок знищення — побудова суспільства справедливості, добра і свободи, що буде найсприятливішим тлом для щастя вільної людини у вільній Україні.

Розглядаючи творчість Шевченко не можна не звернути увагу на розмаїття, суперечливість тлумачень і оцінок. Одні говорили, що він войовничий матеріаліст, інтернаціоналіст, який шанував російських революціонерів-демократів, закликав народ до революції, що він атеїст. Протилежні оцінки: що він націоналіст, різко настроєний проти Москви і джерелом його натхнення була Біблія. Як говорив Дрогоманов, що всі хто брався писати про поета думали про себе і повертали Шевченко, як їм було потрібно. Як сказав Маланюк, що цитатами з Шевченка як цитатами з Біблії можна доводити все.

Поезія Шевченка - символічно-образна, буквально не тлумачиться.

Шевченко не революціонер, скоріше бунтар проти несправедливості, в нього немає революційного перетворення світу, а тільки мрії про сім'ю, про світ, в якому всі будуть рівні. Його царство мрії - є царством творчого людського духу. Він скоріше утопіст. У цих мріях що ж то атеїзму, то Шевченко - віруючий християнин, для якого Біблія - книга істини, але він проти церковних догм і канонів. В Біблії Шукав "проповіді суду божого над неправедними".

Філософія - глибоко індивідуальна, особиста, грунтується на національній ідеї українського народу, його ментальності. У цій філософії - щира, беззахисна душа мислителя, розум, інтелект, що простежує людське життя: і в долі сестри-кріпачки, і в долі цілих народів. Філософія Шевченка творила диво, народ упізнав свою душу, прочитав свою історію , зазирнув у світле майбутнє, пробуджується людська гідність з силою протесту і бунтарства. Повстанець-гайдамака, запорожець, що виступає оборонцем рідного краю, носієм правди та честі. Гнів на різних утискувачів, прийшлих і доморощених.

Сила його творчості в тому, що він зумів серед тиші, страху, ненависті, підозри посіяти надію - це оспівування свободи. Безстрашних співців свободи народжують найпохмуріші часи. Уславлення свободи - передумова людського добробуту і щастя. Людина цілком не змириться з рабством, не визнає за норму існування. Поезія Шевченка зобов'язана фольклору: життя, символіка, буйна уява народної міфології, надбання світової культури.

Його Кобзар, виняткова роль у згуртуванні укр. народу, великий художник, могутній інтелект і розум. За це його називають пророком в Україні.

Улюблений герой Шевченкових поезій і картин — лицар народний, повстанець-гайдамака, козак-запорожець, що виступає обо­ронцем рідного краю, носієм народної правди і честі. Гнів мислителя спрямований передовсім проти різних утискувачів, прийшлих і доморощених. Філософський подвиг Т.Шевченка, вся вибухова сила його творчості полягає в тому, що він зумів серед мертвої тиші, ненависті, підозри, загальної заціпенілості, посіяти надію. Життя цієї надії почи­нається з оспівування свободи. Шевченко показує, що нездоланність людського духу виявляється і в тому, що безстрашних співців свободи народжують найпохмуріші часи, бунтівний голос покривджених соціальних низів. Вінець творчості — уславлення свободи, першої й неодмінної передумови людського поступу, добробуту й щас­тя. До найволелюбніших книг належить "Кобзар".

У творчості Т. Шевченка поєднані принципи раціоналізму і сен­суалізму. Його сподівання на прихід апостола правди і науки, на прихід героя із святим і праведним законом поєднані з людськими почуттями. Нехай хтось і мислить категоріями Канта і Гегеля, є мудрецем-космополітом, мріє про людство або «отечество», та він чу­жий єству Т. Шевченка, бо не жаліє ні брата свого, ні рідного тата. Таких людей Т. Шевченко називав лжепророками, а їхнє вчення — напівідеями. Водночас він усвідомлював трагічність свого буття в рідному краї, який перебуває в ярмі:

Відомими є заклики Т. Шевченка до об'єднання усіх верств укра­їнського суспільства на основі злагоди, добра і любові задля допо­моги знедоленим, нужденним, заради України, яка є найвищою цінністю в його філософії. Україну він називає святою.

Поезія Т.Шевченка багато чим зобов'язана фольклорній стихії, в якій синтезувались в єдине ціле безпосередні враження життя і символіка народної пісні, буйна уява народної міфології і надбання світової куль­тури. В ній крізь людський біль, крізь індивідуальне раз у раз проступає вселюдське, досвід минувшини мудро перегукується із сьогоденням, із сучасним життям. Філософія Т.Шевченка невичерпна. Нові, прийдешні покоління знаходитимуть у ній синтез народного і вселюдського досвіду, як ми знаходимо в книгах древніх.