17. Філософія Гегеля. Діалектика, принцип тотальності мислення та буття, “панлогізм”, розуміння історії.

Вчення Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770-1831) є вищим досягненням німецької класичної філософії. Воно характеризується виключною широтою та глибиною змісту, важливістю та багатогранністю поставлених проблем.

Вперше в теорії діалектики Гегель створив теорію розвитку суперечності та її подальшого вирішення в синтезі.

Вихідний пункт філософ. концепції Гегеля - тотожність буття та мислення. Ця тотожність, гадає Гегель, є відносною, як їх взаємопротилежність, і в ній виникає роздвоєння на протилежності, проте поки що тільки в думці на суб'єкт думки та на думку як змістовний об'єкт. (Панлогізм - доктрина про тотожність буття і мислення, згідно якої увесь розвиток природи і суспільства є здійсненням логічної діяльності ідеї. Визнаючи закони логіки єдиними законами рух матеріального світу, панлогізм ставить дійсні взаємовідносини буття і свідомості на голову.

Разом з тим у панлогізмі проходить думка про доступність усього існуючого раціональному, логічному пізнанню. Найбільш повно Панлогізм розвинутий у філософії Гегеля).

Универсальная схема творческой деятельности «мирового духа» раскрывается у Гегеля на основе процесса саморазвития «Абсолютной идеи». «Абсолютная идея» существует вечно и содержит в скрытом, «свернутом» виде все возможные определения природных, общественных и духовных явлений. В процессе саморазвития «абсолютная идея» проходит различные стадии. Первым этапом самораскрытия «абсолютной идеи» является логика. Логика, по Гегелю, - это научно-теоретическое осознание «абсолютной идеи». Через логику «абсолютная идея» раскрывается в ее всеобщем содержании в виде системы категорий, начиная от самых бедных, абстрактных (бытие, небытие, качество, количество и т.д.), и кончая конкретными, многообразно определяемыми понятиями - химизма, биологизма, познания и т.д.

Второй этап саморазвития Абсолютной идеи - природа - наиболее слабая часть гегелевской системы (он плохо знал естествознание). Создавая природу, «абсолютная идея» опредмечивает себя и тем самым отчуждается от своей истинной сущности и предстает в виде конечных чувственных, телесных единичностей. По Гегелю, Бог создает природу, чтобы из природы возник человек и вместе с ним человеческий дух. Высшей формой самореализации абсолютной идеи является абсолютный дух, под которым Гегель понимает совокупную духовную деятельность человечества на протяжении всемирной истории, т.е. это духовная деятельность сменяющих друг друга человеческих поколений. Абсолютный дух - это та же Абсолютная идея, скрыто работающая в человеческих целях и делах, это их внутренняя идеальная сущность, скрытая причина всех деяний и познаний. В Абсолютном духе осуществляется полное совпадение идеи мышления и бытия. Идея познает бытие во всем многообразии его определений. Так Гегель разрешает поставленную Кантом проблему согласования субъекта и объекта, мышления и бытия.

Однако, естественно, возникает вопрос, когда же произошло это абсолютное познание. У Гегеля получается, что высшей формой и концом развития Абсолютной идеи, где она осознает самое себя и весь пройденный ею путь и становится Абсолютным духом, является сама философская система Гегеля. Отныне восходящее движение Абсолютной идеи прекращается и дальнейший процесс движения может быть мыслим лишь как простое повторение идеей пройденного пути.Гегель розглядає мислення (абсолютну ідею) не як нерухому, незмінну першоступінь, а як процес неперервного розвитку пізнання, як процес сходження від нижчого до вищого. Три етапи філософської системи Гегеля: логіка, філософія природи, філософія руху. Логіка є найважливішою частиною гегелівської системи, яка (логіка) на думку Гегеля є вченням про сутність всіх речей. Завдання логіки полягає в аналізі наукового методу мислення.

Система логічних категорій Гегеля розпадається на підгрупи відповідно до тріади: буття-сутність-поняття. Буття включає категорії, якість, кількість, міра; сутність - відхиленість, тотожність, відмінність суперечність, основа, явище, дійсність... Поняття включає в себе два моменти: 1)перехід від суб’єктивного поняття (судження, умови від) до об’єктивного (механізм, хімізм); 2)перехід до ідеї (життя, пізнання, абсолютна ідея).

Гегель сформулював основні принципи діалектики:

- принцип переходу кількісних змін у якісні і, навпаки (Зміни буття є не лише переходом однієї величини в іншу, а й переходом якісного в кількісне і, навпаки. Розвиток якості приводить до збільшення, зростання кількісних характеристик, які в свою чергу сприяють інтенсифікації якості. Але цей процес розвивається до певних меж, які визначаються категорією "міра". Міра, на думку Гегеля, як синтез кількості є завершеним буттям);

- принцип тотожності протилежностей (Рух від буття до сутності, що саморозвивається, а потім до поняття здійснюється через перехід від тотожності до суперечності, а потім до нової тотожності. Гегелівська категорія тотожності є діалектичною тотожністю як самототожність, яка містить у собі започаткований елемент відмінності. Відмінність є розвитком категорії тотожності, що вказує на взаємопов'язану невідповідність, внутрішню дисгармонію. На думку Гегеля, через пізнання відношення тотожності та відмінності виявляється суперечність, що лежить в їх основі. Сама суперечність, з точки зору Гегеля, є коренем будь-якого руху як саморуху, коренем життєвості, саме воно є всезагальним принципом саморозвитку).;

- принцип заперечення заперечення (розуміння заперечення заперечення органічно пов'язане і його з вченням Гегеля про суперечність. Діалектичне заперечення ("зняття") або перехід у інше як своє інше, є однією з найважливіших категорій логіки Гегеля. "Зняття" включає в себе три взаємодіючих моменти. Перший - власне заперечення, усунення, подолання. Другий - збереження того цінного, що було у заперечуваному. Третій - це "зняття", перехід на більш зрілий рівень розвитку. Своє вчення про заперечення заперечення Гегель зображав у вигляді тріади: теза - антитеза (заперечення) - синтез (заперечення заперечення)).

Якщо логіка у Гегеля - це наука про ідею в собі та для себе, то філософія природи є наукою про ідею в її "інобутті", в її відчуженому стані. У гегелівській діалектиці природи слід підкреслити два моменти: 1) діалектику філософського тлумачення природи; 2) діалектику самої природи (діалектика - розвиток).

Головні форми природного буття у Гегеля виступають: механіка (розглядає через простір, час, матерію та рух), фізика (розглядає небесні тіла, світло, теплоту і т.д.), органіка (дослідження питань геології, ботаніки, зоології).

В цілому в філософії природи (хоч дослідники і вважають її найслабшим місцем у філософському вченні Гегеля) окреслено шляхи загальної класифікації природних наук та основних форм руху в матеріальному світі, здійснено спробу показати реальні закономірності розвитку природи.

Філософія духу включає в себе вчення про суб’єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія), вчення про об’єктивний дух (право, мораль, держава), вчення про абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія).

В основі гегелівського розуміння історії лежить поняття світового духу. Гегель визначив всесвітню історію так: “всесвітня історія є прогрес в усвідомленні свободи, прогрес, який мають пізнати в його необхідності”.

Розвиток свободи проходить три ступені, і вся історія ділиться на три етапи: 1) східний світ; 2) грекоримський світ; 3) німецький світ. Філософська теорія Гегеля справила значний вплив на всю наступну філософську думку.