14. Особливості філософії Нового Часу. Емпіризм та раціоналізм. Проблема методу пізнання у ф.Бекона і р.Декарта.

Історичні умови формування філософії Нового Часу: - затвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі;

- наукова революція XVI-XVII ст., становлення наукового природознавства

Філософія Нового Часу утверджувала свої засадні принципи в боротьбі з феодальною ідеологією, середньовічною схоластикою, релігією та церквою, продовжуючи надбання епохи Відродження.

Найсуттєвіша особливість філософії Нового Часу: орієнтація на природознавство; тісний зв'язок з проблемами методології наукового пізнання в якому вона вбачала головний засіб морального і соціального оновлення людства, утвердження людської гідності, свободи і щастя. Головне завдання своє вбачає а розробці та обгрунтуванні методів наукового пізнанні, концентруючи основну проблематику навколо методології наукового пізнання і гносеології.

На цій основі в філософії ХУП ст. формуються два протилежні напрямки: емпіризм І раціоналізм.

Емпіризм - Проголошує, що основний зміст наукове пізнаній отримує з чуттєвого досвіду, в знаннях немає нічого, чого б раніше не було у чуттєвому досвіді суб'єкта Раціональне пізнання, розум не привносить ніякого нового змістовного знання, а лише систематизує дані чуттєво-сенсетивного досвіду ((лат.) - почуття, відчути).

Ідеалістичний емпіризм обмежує досвід сукупністю відчуттів або явлень, заперечуючи, що у основі досвіду лежить об'єктивний світ (Берклі, Юм, Мах, Авенаріус, Богданов, сучасний логічний емпіризм і т.д.}. Матеріалістичний емпіризм вважає, що джерелом чуттєвого досвіду є об'єктивно існуючий світ (Ф.Бекон, Гоббс, Локк, французский матеріалізм XVIII ст.)

Обмеженість емпіризму, вважають деякі сучасні філософи, полягає у метафізичному перебільшенні ролі чуттєвого досвіду і недооцінка ролі наукових абстракцій і теорій у пізнанні, в запереченні активної ролі і відносної самостійності Раціоналізм - наголошує, що основний зміст наукового пізнання досягається через діяльність розуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, а чуттєво-сенсетивне пізнання лише підштовхує розум до діяльності.

Раціоналізм виникає як спроба пояснити логічні особливості істин математики і математичного природознавства (в XVII ст. Декарт, Спіноза, Лейбніц, у ХУШ ст. - Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель).

Обмеженість раціоналізму, вважають деякі сучасні філософії, полягає у запереченні досвідного походження всезагальності і достовірного знання, абсолютизує безумовний характер цих логічних ознак, не знає діалектики переходу від меншої всезагальності І необхідності до більшої і необхідної.

Раціоналізм має різноманітні прояви у різних областях знання. У психології, наприклад, на перший план висуває інтелектуальні психічні функції, зв'язки, наприклад, волю до розуму (Спіноза); в етиці - раціональні мотиви і принципи моральної діяльності; в естетиці раціональний (інтелектуальний) характер творчості. У всіх випадках раціоналізм означає віру у розум, в очевидність розумного споглядання, в силу доведеності.

Ідеалом знання як емпіризм, так і раціоналізм вважали математику, а основними характерними рисами істинного знані визнавали всезагальність, необхідність, суттєвість.

Англієць Френсіс Бекон (1561-1626) вважається засновником емпіризму. Головне завдання філософії визнає як пізнані природи і оволодіння її системами, а для цього необхідно розробити відповідний метод, який би найкоротшим шляхом вів до істини, правильно орієнтував пізнавальну і практичну діяльність людини, максимально збільшуючи її ефективність. Бекон виступає як проти схоластичної, абстрактно-спекулятивної методології, так і проти вузького емпіризму.

Свою позицію Бекон пояснює за допомогою алегоричного зображення трьох можливих шляхів пізнання: 1) шлях павука (абстрактний раціоналізм спроба людського розуму виводити істини з самого себе), 2) шлях мурахи (однобічний емпіризм зведення пізнанні до нагромадження голих фактів); 3) шлях бджоли (перетворення емпіричних фактів за допомогою раціональних методів у наукову істину - справжній шлях науки).

Итак, важнейшим условием овладения природой является знание, которое, по мнению Бэкона должно строится на новых принципах. Прежде всего, необходимо очистить познание от мешающих ему “призраков», или идолов, т.е. некоторых установок сознания или сложившихся традиций мышления. “Существуют четыре вида призраков, которые осаждают умы людей. Назовем первый вид призраков - призраками рода, второй - призраками пещеры, третий - призраками рынка, четвертый - призраками театра“. под идолами, призраками рода Бэкон понимает ложные представления о мире, которые присущи всему человеческому роду и являются результатом ограниченности человеческого ума и органов чувств. Эта ограниченость чаще всего проявляется в антропоморфизации вещей, т.е наделении природных явлений человеческими характеристиками (Земля плоская); чтобы уменьшить вред, наносимый познанию идолами рода, людям необходимо сопоставлять показания органов чувств с предметами окружающего мира и тем самым проверять их правильность. призраки пещеры - это искаженные представления о действительности, связанные с субъективностью восприятия окружающего мира, это заблуждения отдельного человека, обусловленные его индивидуальными особенностями; у каждого человека свою пещера; неспособность человека выйти за пределы своей субъективности и есть причина данного вида заблуждений. призраки рынка, или площади - это ложные представления людей, порожденные неправильным употреблением слов; люди в одни и те же слова вкладывают различный смысл, и это ведет к пустым бесплодным спорам из-за слов, что отвлекает людей от изучения явлений природы и правильного их понимания. призраки театра - это ложные представления о мире, некритически заимствованные людьми из различных философских систем: каждая философская система - это сыгранная перед людьми драма или комедия с вымышленными, искусственными мирами, люди же эти постановки принимали за чистую монету, брали их идеи в качестве руководств для жизни. Идолы рода и пещеры относятся к естественным свойствам индивида, и их преодоление возможно на пути самообразования, самовоспитания. Идолы рынка и театра приобретены умом. Они являются следствием господства над человеком прошлого опыта: авторитета церкви, мыслителей и т.д. Поэтому борьба с ними должна проходить через преобразования общественного сознания.

Бекон вважає справжнім методом наукового пізнання природи метод наукової Індукції - метод, за допомогою якого відбувається сходження від одиничних фактів, окремих спостережень до теоретичних узагальнень ((лат.) - наведення).

Француз Рене Декарт ((1596-1650) латинізоване ім'я Ренатус Картезіус) вважається основоположником раціоналізму. .Як і Ф.Бекон, Р.Декарт підкреслює практичне значення науки як знаряддя прогресу. Свою методологію він будує принципах раціоналістичної дедукції ((лат.) - виведення), а експеримент визнає лише як передумову пізнання, і має підпорядковуватися раціоналістично-математичному мисленню. Суть свого дедуктивного методу Декарт сформулював у відомих чотирьох правилах:

1) вихідний пункт наукового пізнання - визначення принципів або начал. За істинні можна вважати лише ті положення, не викликають ніякого сумніву І не потребують доведення, істинність яких для розуму самоочевидна. Піддавай усе сумніву!

2) вимога аналітичного вивчення природних явищ. Кожну складну проблему треба ділити на простіші і робити це доти, доки не прийдемо до ясних та очевидних речей;

3) "дотримуватись певного порядку мислення", який полягає в тому, щоб починати з найпростіших і доступних для пізнання предметів і поступово сходити до складніших і важчих. Таке сходження за Декартом, є процесом опосередкованого дедуктивного виведення, що спирається на інтуїцію;

4) орієнтує на досягнення повноти знання, на послідовність та ретельність дедуктивного виведення І вимагає повного переліку, детального огляду всіх ланок.

Розум, озброєний дедуктивним методом, здатний пізнати найглибші основи світу і не може мати, на думку Декарта перешкод у послідовному сходженні до істини. Критерій ясності та очевидності приводить Декарта до необхідності доповнити раціоналістичну дедукцію методологією інтелектуальної інтуїції. Раціоналістична дедукція потребує вихідних положень, які ні з чого не виводяться, а є самоочевидними. Ці самоочевидні положення Декарт кваліфікує як інтуїтивні, прообразом їх є аксіоми математики, зокрема геометрії.