Договір міни

Поняття договору міни. Договором міни називається договір, за яким кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар (ст. 715 ЦК).

Історично міна передує купівлі-продажу. Її розквіт припадає на період, коли гроші — загальний еквівалент — ще не були відомі людині. У архаїчних суспільствах міна була основною формою переміщення матеріальних благ. З появою грошового еквівалента і, як наслідок, купівлі-продажу значення міни в економічному житті стало неухильно знижуватися.

У внутрідержавному цивільному обороті договір міни має обмежене застосування, але широко поширений в міжнародній торгівлі (бартер). Ймовірно, головна причина існування бартеру — це економія часу і засобів в тих випадках, коли наміри сторін продати один товар і купити інший співпадають.^. Правове регулювання міни в значній мірі спирається на норми про купівлю-продажі. Хоча з економічної точки зору купівля-продаж є окремим випадком обміну товару на товар (гроші), в правовому аспекті сам договір міни сконструйований за моделлю купівлі-продажу.^. При цьому кожна із сторін визнається продавцем товару, який вона зобов'язується передати, і покупцем товару, який вона зобов'язується прийняти (ч. 2 ст. 715 ЦК).

Договір міни є консенсуальним, платним і взаємним. Його відмінність від купівлі-продажу на перший погляд очевидно: адже зазвичай як «купівельна ціна» тут виступає товар, а не гроші. Але якщо вартість обмінюваних товарів неоднакова, то сторона, що передає менш цінну річ, повинна доплатити різницю в ціні. Т.ч., за договором буде мати місце обмін товару з одного боку на товар плюс гроші з іншою. Чи буде цей договір міною чи купівлею-продажем? Колишнє законодавство не давало чіткої відповіді на це питання, проте в доктрині він вирішувався однозначно: передача як зустрічне задоволення за товар іншого товару (зокрема разом з грошовою доплатою) можлива тільки за договором міни. Зараз це правило закріплене ч. 3 ст. 715 ЦК.

Елементи договору міни. Сторонами договору міни можуть виступати будь-які суб'єкти цивільного права. Обмеження на участь в договорі міни, що існують для громадян і юридичних осіб, в цілому аналогічні обмеженням на їх участь в купівлі-продажі. При цьому договір міни може носити як споживчий, характер (між громадянами, а також некомерційними організаціями), так і комерційний (між підприємцями) залежно від призначення предмету договору.

Сторонами міни можуть виступати тільки особи, що володіють правом власності або іншим речовим правом, що припускає можливість розпорядження відповідним майном. Єдиним винятком з цього правила є випадок участі у договорі міни комісіонера.

Умова про предмет — це єдина істотна умова договору міни. ЦК не розкриває поняття товару, 0що є предметом договору міни. Можливість міни будь-яких не вилучених з обороту речей, зокрема і майбутніх, сумнівів не викликає. Тоді як міна майнових прав — конструкція, незвична для вітчизняної цивілістики, хоча прямої заборони договорів міни майнових прав не існує.

Суб'єктивні цивільні обов'язки, а також особисті немайнові блага не можуть виступати предметом міни (так само як і купівлі-продажу).

Позначаючи предмет договору міни як «товар» (на відміну від «майна» як предмету купівлі-продажу), законодавець породжує термінологічну плутанину. Адже товар — поняття ширше, ніж майно. Товарами є не тільки речі або права, але також і роботи, послуги. Чи означає це, що предмет договору міни ширший, ніж купівлі-продажу? Ні, оскільки при визначенні предмету міни ми у відповідності з ч.1 ст. 716 ЦК повинні керуватися ст. 656 ЦК. Платне відчуження робіт або послуг не охоплюється поняттям купівлі-продажу, а отже, і міни.

Ціна договору міни — це вартість кожного із зустрічних надань. За загальним правилом, обмінювані товари передбачаються рівноцінними. Якщо ж сторони визнають, що вартості обмінюваних товарів не однакові, передача менш цінного товару повинна супроводжуватися сплатою різниці в цінах (компенсації). Такий платіж проводиться безпосередньо до або після передачі відповідного товару.

Вказівка ціни договору міни в грошових одиницях необов'язково. Адже ціною товару в цьому договорі є інший товар, що передається натомість. Тому, визначивши предмет договору (найменування і кількість обмінюваних товарів), сторони тим самим визначають і його ціну (у натуральному виразі). Навіть у випадках, коли ціна є істотною умовою договору купівлі-продажу того або іншого товару (наприклад, нерухомості), міна таких товарів може не супроводжуватися їх грошовою оцінкою.

Строк договору міни визначається самими сторонами.

Зміст договору міни. Основним обов'язком є передача товару у власність контрагентові. При цьому кожна із сторін самостійно несе витрати по передачі і відповідного товару.

Всі умови про кількість, якість, асортимент, комплектність і упаковку (тару) обмінюваних товарів регулюються відповідними нормами розділу 54 ЦК.

За загальним правилом, передача обмінюваних товарів повинна проводитися одночасно, якщо інше не встановлено договором або законом.

Обов'язок передати товар вільним від прав третіх осіб. Його зміст визначається ст.ст. 659-661 ЦК. Евікція товару, що є предметом міни, дає потерпілій стороні право вимагати повернення переданого нею в обмін товару, а також відшкодування збитків.

Обов'язок сторони договору інформувати контрагента про порушення останнім умов договору міни існує, як і в договорі купівлі-продажу, і регулюється аналогічно правилам гл. 54 ЦК.