3.2. Принципи і чинники економічного районування

Принципи районоутворення — це керівні положення, які використовуються в процесі економічного районування, тобто виділення мережі економічних районів.

Найважливішими принципами економічного районування є економічний і адміністративно-територіальний. В умовах багатонаціональної держави необхідно враховувати також національний принцип.

Економічний принцип вимагає розгляду економічного району як спеціалізованої територіальної частини національної економіки, що має галузі загальнодержавної спеціалізації, які доповнюються допоміжними й обслуговуючими виробництвами. Згідно з цим принципом спеціалізацію району визначають галузі з найменшими затратами сировини, робочої сили і витратами на доставку готової продукції до споживача в межах держави. В ринкових умовах при визначенні ефективності спеціалізації пріоритетними є показники прибутковості, рентабельності, окупності затрат.

Адміністративно-територіальний принцип полягає в досягненні єдності економічного районування і територіально-адміністративного устрою країни. Цей принцип особливо важливий у контексті розвитку місцевого самоврядування, оскільки посилює роль органів місцевого самоврядування і місцевих органів державної влади у розвитку економіки окремих регіонів, їх самостійному розвитку.

Національний принцип вимагає врахування інтересів національних меншин, їх менталітету, історичних особливостей розвитку, традицій, звичаїв у прийнятті рішень щодо розвитку окремих галузей і виробництв.

На нашу думку, можна виокремити такі принципи економічного районування:

— принцип об'єктивної територіальної цілісності;

— принцип єдності спеціалізації та комплексності;

— принцип тяжіння в інтегральному районуванні;

— принцип перспективності або конструктивності;

— урахування історико-географічних особливостей земель, національного й етнічного складу населення;

— збереження єдності локальних систем розселення;

- врахування економіко-географічного положення території та його впливу на розміщення підприємств, установ і організацій.

Чинники районоутворення — умови і ресурси, що впливають на процес утворення економічних районів, їх структуру, межі і функціонування господарства. До них належать:

— природні умови і ресурси, які відіграють опосередковану роль у галузевому та інтегральному районуванні. В окремих районах природокористування є базою розвитку галузей спеціалізації;

— природні чинники формування трудового потенціалу.

Трудодефіцитність і трудонадлишковість — важливі чинники, що впливають не тільки на формування галузевої структури, але й визначають соціально-економічну ситуацію в регіоні. Також додатковими чинниками є:

• соціально-економічна ситуація, що формує інвестиційний клімат та інвестиційну привабливість району;

— науково-технічний потенціал, який може служити основою формування інвестиційних технологій в районі й істотно впливати на формування галузевої структури господарства;

— мережа транспортних комунікацій, яка може бути основою формування як внутрішньорайонних, так і міжрайонних економічних зв'язків.

Формування мережі економічних районів є завданням не тільки науки, але й практики. Реалізація наукових ідей щодо економічного районування може відбуватися лише за підтримки органів державної влади шляхом формування відповідної нормативно-правової бази.