1.2. Теорії та концепції регіональної економіки

Історія формування регіональної теорії тісно пов'язана з розвитком економічної науки та економічної географії, у надрах яких були сформульовані основні теорії, концепції і моделі розміщення продуктивних сил і регіональної економіки.

Створити достатньо чітку, логічно побудовану структуру всього різноманіття наявних теорій, концепцій і моделей складно.

1.2.1. Зарубіжні теорії та концепції регіональної економіки і просторової організації господарства:

-Концепції "факторів розвитку і розміщення"

А. Сміт (1723—1790) у праці "Дослідження про природу і чинники багатства народів” (1776), вивчаючи природу грошей, теорію вартості, природну (натуральну) і ринкову ціну товарів, теорію витрат виробництва, дійшов висновку про вигідність товарообміну між країнами, кожна з яких спеціалізується на виробництві певних товарів залежно від тих природних і людських ресурсів, господарських традицій, які у ній переважають. Тобто будь-якій країні не треба виробляти весь асортимент необхідної для споживання продукції. Вигідніше виробляти на експорт більше товарів, для виробництва яких країна має найкращі умови, а ввозити (імпортувати) продукцію, виробництво котрої в іншій країні дешевше.

Д. Рікардо (1772—1823) у "Началах політичної економії і оподаткування" (1817) довів, що міжнародна торгівля вигідна не тільки за наявності факторіальних переваг розвитку, але й за наявності так званих "порівняльних переваг". Тобто не обов'язково, щоб одна з країн мала найкращі соціально-економічні й природні ресурси для розвитку відповідних видів виробництва або послуг. Важливо, щоб була різниця у витратах на виробництво. її наявність також сприяє міжнародному обміну продукції. Концепція Сміта і Рікардо у сучасному розумінні визначає спеціалізацію регіонів і країн світу [19].

Значно пізніше (у 20—30-х роках XX ст.) шведські науковці Е. Хекшер і Б. Олін удосконалили теорію Сміта — Рікардо, увівши в аналіз співвідношення основних взаємозамінних факторів виробництва (праці, капіталу, землі та ін.). Вони розробили такі нові положення:

— країни мають вивозити продукцію інтенсивного використання надлишкових (відносно недефіцитних) факторів виробництва і ввозити продукцію інтенсивного використання дефіцитних для них факторів;

— у міжнародній торгівлі за відповідних умов спостерігається тенденція вирівнювання "факторних цін" (у розвиток ідеї вирівнювання "факторних цін" значний внесок пізніше зробили дослідження Ф. Столпера і П. Самуельсона — теорема вирівнювання ціни факторів);

— вивезення і ввезення товарів можуть замінюватись переміщенням факторів виробництва.

Ще пізніше (50—70-ті роки XX ст.) американський учений В. Леонтьєв скорегував допуски теорії Хекшера — Оліна. Він визначив, що для вибору раціональної структури вивезення і ввезення товарів крім прямих витрат у сфері виробництва потрібно враховувати побічні витрати, що припадають на сировину і матеріали. Методом міжгалузевого балансу він розробив модель "ви-трати-випуск", яка є відображенням рівноваги між наявністю ресурсів та їх використанням [19].

Хоча усі наведені тут концепції були розроблені для міжнародної торгівлі, вони також використовуються в дослідженні міжрегіонального обміну продукцією всередині країни (у міжнародній торгівлі слід додатково враховувати роль демпінгової політики, митні тарифи й інші обмеження).

До "факторних" концепцій можна віднести і розробки інженера транспорту В. Лаунгардта. Наприкінці XIX ст. він вивчав вплив на розміщення підприємств транспортного чинника і дійшов висновку, що місце розташування виробництва має забезпечувати мінімізацію транспортних витрат на доставку сировини, допоміжних матеріалів і готової продукції [15,189—191].

Економіст А. Лоріа визначив важливість урахування при розміщенні окремого підприємства наявності робочої сили. Він вважав, що трудомісткі галузі промисловості треба розміщувати в аграрних районах з високою густотою населення, якому потрібний для виживання додатковий дохід [19].

-"Штандортні" моделі розміщення виробництва

Модель просторової організації сільського господарства Тюнена

Одна з перших моделей, яка теоретично обґрунтовувала наявність об'єктивних закономірностей товарного виробництва, подана у праці И.Г. фон Тюнена (1783—1850) "Ізольована держава в її відношенні щодо сільського господарства й національної економіки" (1826). У ній розглядається абстрактна, економічно ізольована від інших країн держава з єдиним ринком збуту сільськогосподарської продукції і єдиним виробником промислової продукції у місті-центрі. Ціна будь-якого продукту в будь-якому місці простору відрізняється від його ціни у місті-центрі на величину транспортних витрат, які приймаються прямо пропорційними вазі вантажу І відстані його перевезення. Оптимальна схема розміщення сільського господарства — це система концентричних кілець (кільця Тюнена) зі своєю спеціалізацією. Чим більша інтенсивність (продуктивність) виробництва аграрної продукції, тим ближче до міста-центру воно розміщене. Головне в концепції Тюнена — диференціальна рента положення (економіко-географічне положення в економічній географії). Основний чинник розміщення — транспортні витрати.

Й.Г. Тюнен вперше вводить поняття економічного простору і уявлення про важливість географічного положення.

Модель "локаційного трикутника" Лаунгардта

В. Лаунгардт не тільки звернув увагу на важливість транспортного чинника, а й розробив просторову модель розміщення у вигляді трикутника, кінці якого відповідають сировині, енергії, ринку збуту (1882). Місце ідеального розміщення виробництва (локалізація підприємства) розташоване на перетині відрізків, що з'єднують вершини трикутника, де загальні виробничі витрати є мінімальними.

Гравітаційна модель Шеффле

Німецький економіст і соціолог А.Е. Шеффле (1831—1903) розробив просторову модель, за якою визначив, що промисловість розвивається переважно у великих містах або біля них. За його теорією, великі міста притягують до себе промислові підприємства із силою тяжіння, обернено пропорційною квадрату відстані між ними (містами і підприємствами).

Теорія розміщення промисловості Вебера

Німецький економіст і соціолог А. Вебер (1868—1958) сформулював першу цілісну теорію розміщення промислового виробництва у монографії "Теорія розміщення промисловості", 1909). Він увів поняття "фактор розміщення” ("штандортний фактор") як економічну вигоду господарської діяльності залежно від розміщення. Переважно оптимальним є таке розташування об'єкта, за якого витрати на виробництво і збут продукції мінімальні. На його думку, розміщення промисловості визначається співвідношенням транспортних витрат і затрат праці, а також впливом фактора агломерації — зосередження промисловості у певному місці. Вигода агломерації залежить не від близькості до географічного пункту, а від технічної і просторової концентрації виробництва, можливості використання спеціалізованої ремонтної бази, іншої інфраструктури (тепер це називається "агломераційним ефектом").

За А. Вебером, геометрично підприємства слід розміщувати між родовищами сировини і місцями її споживання. Основний критерій оптимального розміщення — мінімізація сумарних витрат на виробництво і збут продукції. Така модель мала низку сумнівних припущень, а також не враховувала вартість сировини, палива і заробітну плату.

Загальна і спеціальна теорії "штандорта" Паландера

Після досліджень А. Вебера "штандортні" теорії інших авторів набули значного поширення. У 30-х роках німецький економіст А. Предьоль і шведський економіст Т. Паландер різко розкритикували "штандортні" концепції, оскільки, на їхню думку, вони не враховують зворотного впливу новостворених підприємств на умови розміщення, соціальних і політичних умов розвитку, перебільшують значення транспортних витрат.

У власних пропозиціях Т. Паландер запропонував перейти від вирішення завдання мінімізації витрат до завдання максимізації прибутків і доходів. У моделі розміщення були введені змінні ціни, функції попиту і пропозиції.

Теорія про функції і розміщення системи населених пунктів (центральних місць) Кристаллера

Цю теорію розробив учень А. Вебера В. Кристаллер у своїй дисертації "Центральні місця Південної Німеччини" (1933). Головним його припущенням було те, що на однорідній території розселення людей є рівномірним. Він умовно поділяє таку територію (стільник) на правильні шестикутники. В центрі їх — міста (центральні місця), які виробляють усю товарну продукцію, надають різноманітні послуги власному ринку збуту продукції і послуг. За такої організації розселення забезпечується мінімізація середніх відстаней поїздок покупців. Теорія Кристаллера найбільший вплив мала на розвиток сучасних концепцій раціональної організації сфери послуг і розселення населення у сільській місцевості.

Модель просторової організації господарства Льоша

У своїй головній праці "Просторова організація господарства" (1940) цей економіст модифікував ідеї В. Кристаллера і дійшов висновку, що виробничі підприємства й організації сфери послуг для обслуговування покупців своєї зони (правильного шестикутника) мають бути розміщені у вершинах (кутах) кристаллерової (гексагональної) решітки. Єдиним критерієм оптимального розміщення він вважав отримання максимального чистого прибутку. Концепція А. Льоша передбачала необхідність урахування особливостей податкової системи, конкуренції, державних кордонів, впливу технічного прогресу та ін. Головним, на його думку, є не оптимальність розміщення підприємств, а ринок і прибуток. За цією теорією, "під динамічним кутом зору найвигіднішого розміщення зовсім не буває, оскільки передбачити майбутнє неможливо".

Великого значення А. Льош надавав ринкам збуту продукції, реальній конкуренції, використовуючи геометричну модель "конуса попиту" і низку рівнянь для визначення залежності кількості спожитого товару від відстані перевезення його до центрального місця.

Погляди на просторову економіку Д. Сміта і Д. Гамільтона

У 70-х роках XX ст. критиками і послідовниками "штандортних" теорій стали Д. Сміт (відомий спеціаліст з географії промисловості) і Д. Гамільтон (тривалий час був керівником групи з географії промисловості Міжнародного географічного союзу).

Д. Сміт, як і А. Вебер, вважав головним критерієм правильного розміщення виробництва його прибутковість. Просторову організацію економіки слід розглядати, на його думку, більш широко — не як ізольований процес, а як велику складову єдиної структури суспільства.

-Науково-технічні (інноваційні) теорії і концепції просторової організації економіки:

1.Теорія дифузії нововведень Хагерстранда

2.Теорія-гіпотеза "продуктивно-виробничих циклів" ("циклу життя продукту") Р. Вернона, С. Хірша

3.Теорія "циклів" загалом відповідає історії розвитку багатьох галузей економіки

4.Теорія "полюсів зростання" Перру

5.Модель "центр — периферія" Фрідмана

6.Концепція "регіоналістики" В. Айзарда

7.Концепції регіоналізму

8.Концепція еврорегіонів

9.Концепція спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ)

10Теорія економічних кластерів

-Теорії формування міжрегіонального економічного простору:

1.Просторова теорія ціни і регіональних ринків О. Курно і П. Самуельсона

2.Теорія міжрегіональної взаємодії розвитку економік регіонів (оптимум Парето)