19. Художник Володимир Боровиковський

Володимир Боровиковський народився 24 липня 1757р. на Україні, в невеликому містечку Миргороді. Батько, дядько, брати майбутнього художника були іконописцями. У молодості В. Л. Боровиковський навчався іконопису під керівництвом батька. З 1774 служив в Миргородському козацькому полку, одночасно займаючись живописом. У першій половині 1780-х років Боровиковський в чині поручика виходить у відставку і присвячує себе заняттям живописом. Пише образи для місцевих храмів. У 1770-х Боровиковський близько познайомився з В. В. Капністом і виконував його доручення з розпису інтер'єру будинку в Кременчуці, що призначався для прийому імператриці. Катерина II відзначила роботу художника і звеліла йому переїхати в Петербург. В 1788 Боровиковський поселяється в Петербурзі. У 1795 році В. Л. Боровиковський удостоєний звання академіка живопису. Боровиковський помер 6 квітня 1825 р. в Петербурзі, похований в Олександро-Невській лаврі. Порівняно пізно, в кінці 1790-х, Боровиковський здобуває славу відомого портретиста. У його творчості переважає камерний портрет. У жіночих образах В. Л. Боровиковський втілює ідеал краси своєї епохи. На подвійному портреті "Лізонька і Дашенька" ( 1794) портретист з любов'ю і трепетним увагою зобразив покоївок сім'ї Львових. Художник тонко передає внутрішній світ зображуваних ним людей. У камерному сентиментальному портреті, що має певну обмеженість емоційного виразу, майстер здатний передати різноманіття сокровенних почуттів і переживань зображуваних моделей. Боровиковський також є визнаним майстром портретної мініатюри. У колекції Російського музею зберігаються його роботи. У свої останні роки Боровиковський повернувся до релігійного живопису, зокрема написав кілька ікон для споруджуваного Казанського собору, іконостас церкви Смоленського кладовища в Петербурзі.

18. Українське образотворче мистецтво у другій половині XVII-XVIII ст.

За тих часів бурхливо розвивалася гравюра. Великої слави зажили українські художники-графіки Олександр та Леонтій Тарасовичі. У 1702 р. в Києві вийшов друком “Києво-Печерський патерик” із 40 гравюрами Леонтія Тарасевича. Неперевершеним гравером був Іван Щарський. У гравюрах цього майстра складні рослинні орнаменти поєднуються з античними, глибоко символічними сюжетами й реалістичними зображеннями. Так у графіці втілювалися закони мистецтва бароко. Нові мистецькі принципи поступово поширювалися в іконописі. Своєрідне поєднання іконописних традицій із тогочасними художніми досягненнями спостерігалось у творчості Івана Рутковича та Йова Кондзелевича — найвидатніших іконописців козацької доби. Пензлю Рутковича належить частина ікон з іконостасів у селах Водиця-Деревяянська, Воля-Висоцька (Львівська обл.) та в с. Потеличі (Львівська обл.), а також іконостас церкви Різдва Христового у Жовкві. Йов Кондзелевич (1667 — після 1740) — автор ікон із Богородчанського іконостаса, виконаного для Манявського скиту. Від тих часів збереглося багато безіменних іконописних шедеврів. Найчастіше народні іконописці зверталися до образу Божої Матері. На іконах козацької доби Богородицю зображено в національному українському вбранні на тлі золоченого різьбленого рослинного орнаменту. Великого поширення в Україні набула ікона Покрови. Образів Покрови збереглося чимало. У нижній частині таких ікон подавалися реалістичні зображення представників козацької старшини, кошових отаманів, гетьманів. Приміром, збереглася ікона Покрови Богородиці із зображенню Богдана Хмельницького. Ще на одному образі з-поміж козаків, які просять захисту в Богородиці, зображено останнього кошового Петра Каднишевського. Велику популярність мав за тих часів світський портретний живопис. Портрети замовляли представники козацької старшини, власне, тому їх і називають козацькими. Чудовим зразком козацького портрета є зображення стародубського полковника Михайла Миклашевського початку XVIII ст. та знатного військового товариша Григорія Гамалії кінця XVII ст. Надзвичайну популярність мали в Україні народні картини “Козак Мамай”. Протягом XVIII ст. зображення козака Мамая можна було побачити в кожній українській хаті. Козаків малювали олійними фарбами на полотні, стінах, дверях, віконцях, кахлях, скринях, посуді й навіть на вуликах, вважаючи символічне зображення Мамая оберегом.