антарктика
.docxАнтарктика - значний за площею регіон земної кулі, що простягається від Південного полюса до 60° пд. ш. До цього регіону входять континент Антарктида, острови довкола нього і південні частини Тихого, Індійського й Атлантичного океанів.
Територія Антарктики довгий час була спірною, на неї претендували відразу декілька держав, особливо їх протистояння посилилося після того, як на території Антарктики були виявлені поклади корисних копалин. Однак ці претензії були «заморожені» Договором про Антарктику 1959, який був укладений між 12 країнами. В наш час до числа учасників договору входять 47 держав: 28 з них мають статус консультативних сторін, а інші 19 не мають права голосу при прийнятті рішень на щорічних самітах Антарктичного договору. Україна приєдналася до Договору про Антарктику 17 вересня 1992 р., а 27 травня 2004 р. здобула статус Консультативної Сторони, тобто отримала право вето при прийнятті рішень.
У Договорі встановлено: "Антарктика використовується тільки в мирних цілях. Забороняються, зокрема, будь-які заходи військового характеру,"Заборонено також здійснювати будь-які ядерні вибухи і скидати радіоактивні відходи в Антарктиці . У такий спосіб був установлений режим повної демілітаризації й нейтралізації Антарктики, що включає перетворення її на без'ядерну зону. Однак Договір про Антарктику не забороняє використання військового персоналу або оснащення для наукових досліджень, або з будь-якою іншою мирною метою, Внесення цього положення пояснюється особливою суворістю клімату Антарктики, тому військовий персонал, на думку представників деяких держав, з відповідним обладнанням зможе забезпечити проведення наукових досліджень з мирними цілями у настільки несприятливих кліматичних умовах. Договір закріпив принцип свободи наукових досліджень, договором введений мораторій на вимоги суверенітету і встановюється, що «ніякі дії або діяльність, поки цей Договір залишається в силі, не утворюють основи для заяви, підтримки або заперечення будь-якої претензії на територіальний суверенітет в Антарктиці і не створюють ніяких прав суверенітету в Антарктиці »
Договір про Антарктику відкритий для приєднання до нього будь-якої держави, що є членом ООН, або будь-якої іншої держави, що може бути запрошена приєднатися до Договору за згодою всіх договірних сторін. Договір про Антарктику безстроковий. До нього можуть вноситися зміни й поправки за згодою всіх консультативних сторін договору.
З часом Договір про Антарктику був доповнений Конвенцією про зберігання антарктичних тюленів 1972 р., яка встановлює обмеження на комерційний промисел тюленів і містить механізм його контролю.
Пізніше була прийнята Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 р., яка має завданням запобігати будь-які дії, що завдають істотної шкоди антарктичній фауні і становлять загрозу існуючим популяціям.
Наступним доповненням Антарктичного договору став Мадридський Протокол про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику 1991 р і набув чинності у 1998 р., який передбачає відповідальність сторін за всеосяжну охорону довкілля Антарктики і проголосив Антарктику природним заповідником, призначеним для миру і науки. Протокол про охорону навколишнього середовища запровадив 50-річний мораторій на будь-яку практичну діяльність, пов’язану з освоєнням мінеральних ресурсів Антарктики, за винятком наукових геологічних досліджень.
На момент підписання угоди територіальні претензії в Антарктиці висунули сім країн: Аргентина, Австралія, Чилі, Франція, Нова Зеландія, Норвегія та Велика Британія. Угода врахувала всі ці вимоги та заборонила пред'явлення нових. Крім того угода офіційно призупиняє будь-які спроби розширення територіальних претензій в Антарктиці.
З метою сприяння виконанню завдань Договору про Антарктику та забезпечення дотримання його положень у вересні 2004 р. було створено Секретаріат Антарктичного договору зі штаб-квартирою в Буенос-Айресі (Аргентина).
В Антарктиці розташовані численні наукові арктичні станції та бази різних країн, на якому ведуться наукові дослідження. За Договором про Антарктику, будь-яка країна в наукових цілях має право збудувати свою станцію південніше 60° пд. ш.
Українська антарктична станція «Академік Вернадський» до 1996 року належала Великій Британії і носила ім’я Фарадея. З 1994 р. по лютий 1996 р. тривав процес передачі станції Україні. Це був жест доброї волі уряду Великої Британії. Адже після розпаду СРСР Росія оголосила себе його спадкоємицею, а відтак на прохання України в рамках розподілу активів колишнього СРСР передати одну з п’яти функціонуючих на той момент антарктичних станцій відповіла відмовою.
21 листопада 1994 р. Міжнародний фонд “Відродження” виділив 12 000 доларів на проект “Україна повертається в Антарктиду”. 5 грудня 1994 р. на станцію Фарадей прибули четверо українських фахівців , які працювали там рік.
20 липня 1995 р. в Лондоні Посол України у Великій Британії та міністр закордонних справ Великої Британії обмінялися дипломатичними нотами про передачу Україні антарктичної станції «Фарадей», а, директор Центру антарктичних досліджень, і очільник Британської антарктичної того ж дня підписали відповідний Меморандум про взаєморозуміння. Відтак почалася підготовка команди зимівників (так називають учасників річної експедиції) першої Української антарктичної експедиції.
На о. Галіндез українські вчені ведуть дослідження, обумовлені Меморандумом про передачу станції «Фарадей» Україні (водночас вони є складовими Державної програми досліджень України в Антарктиці на період до 2020 р.). Зокрема, тривають неперервні, започатковані британцями ще в 1947 році метеоспостереження.
На станції під час зміни експедицій може працювати до 24 осіб, а штат зимівників зазвичай складає 12 осіб.