5. Динаміка і діагностика психопатій.

Вивчення психопатій в динаміці показує, що в біль шості хворих протягом багатьох років життя клінічні прояви бувають однаковими, але їх виразність — різною. Коливання хворобливого стану хворих на психопатію ви­значається як компенсація (поліпшення) стану і деком­пенсація (погіршення).

Компенсація при психопатії настає в ситуаціях, сприятливих для даної особистості. Багато хворих, усвідом­люючи свої дефекти, активно сприяють створенню і зміц­ненню такої компенсації шляхом вибору професії, орга­нізації режиму, обмеження несприятливих зовнішніх подразників. Часто, наприклад, особи з експлозивною формою психопатії не витримують одноманітної, моно­тонної роботи і вибирають іншу, яка була б пов'язана з постійним переміщенням, різноманітними враженнями. Компенсації сприяє лікування. Однак компенсація не оз­начає повного відновлення гармонічності психічної ді­яльності. Хворі можуть виявляти невитриманість, зайву рухливість, нестійкість настрою, подразливість, схиль­ність до затяжних переживань з незначного приводу. Клінічні спостереження показують, що у більшості хво­рих на психопатію декомпенсація виникає в зв'язку з пси­хогенним впливом чи дією зовнішніх чинників, зокрема алкоголю. Нерідко після прийому навіть невеликої дози алкоголю у них виникає стан важкого сп'яніння з вира­женим руховим неспокоєм і невмотивованими діями. Ускладнення алкоголізму чи травми мозку обтяжу­ють прояви психопатії. У деяких хворих виникає своєрідне патологічне коло: психопатія сприяє виникненню ситуацій, в яких велика вірогідність одержання травм, а травми ускладнюють динаміку психопатії.

У динаміці психопатій виділяють ще спонтанні фази, патологічні реакції. Якщо декомпенсація виникає під впливом зовнішніх чинників, то фази бувають і без види­мих причин, тобто аутохтонно. У таких випадках зовнішні чинники можуть бути лише як пускові, провокуючі, але не впливати істотно ні на клінічну картину, ні на тривалість фази. Не завжди можна спостерігати пряму залежність психопатологічної структури фаз від психо­патичного складу особистості. Наприклад, афективні (де­пресивні) фази можуть виникати при різних формах пси­хопатії. Фази можуть бути стертими, дистимічними і де­пресивними. Стерті фази відрізняються незначною ви­разністю афективних розладів і часто залишаються непомітними для людей, що оточують хворого, вони про­являються змінами загального самопочуття, фізичного і психічного тонусу, темпу життя, послабленням емоцій. Дистимії від стертих фаз відрізняються більшою різно­манітністю проявів і виразністю психопатичних розладів; тут переважає похмурість, смуток, почуття досади, зне­віра, образа на жорстокість, суворість і несправедли­вість життя. При наявності істеричних, психастенічних, іпохондричних проявів н.а передній план у картині дистимії можуть виступати масивні соматовегетативні розла­ди, наприклад дисрмнія, порушення вазомоторний, їх супроводжують численні соматопсихічні скарги; що збли­жує дистимію з клінічною картиною вегетативної депре­сії. При дисфоричному варіанті дистимії знижений наст­рій супроводжуєтеся злостивістю і невдоволенням оточуючими людьми, гнівливістю, буркотливістю. Почуття внутрішнього напруження інколи реалізується в актах агресії. Депресивні фази довготривалі (до кількох років) і перебігають за типом млявої адинамічної депресії з оз­наками віталізації.

До патологічних (психогенних) реакцій у межах ди­наміки психопатії відносять афективно-шокові реакції і затяжні реактивні стани як невротичного, так і психотичного рівня, а також так звані конституційні реакції в рамках типу психопатії — тимчасове посилення основних аномальних рис особистості. .

До динаміки психопатії відносять також патологічні розвинення особистості, клініка яких описана в розділі про психогенії. Слід ще раз підкреслити, що патологічне розвинення — це завжди результат взаємодії комплексу конституційних, психогенних, соматогенних та інших чинників.