Істерична форма психопатії

Характерні особливості істеричної психопатії — під­вищена емотивність, егоцентризм, піддатливість зовніш­ньому впливу, прагнення виділятися манерами поведінки, зовнішнім виглядом (одяг, парфуми, зачіска тощо). Деякі хворі, щоб привернути до себе увагу, викликати жалість і співчуття, демонструють суїцидні спроби, a тaкож спроби до самоушкоджень. Дещо рідше провідною ознакою істеричної психопатії є патологічна брехли­вість — псевдологія. Рухові істеричні розлади — парези, тіки, припадки — спостерігаються рідше.

Психопати істеричного типу характеризуються високою емо­ційністю. Це виявляється в тому, що подразник, навіть несиль­ний, викликає дуже виражену емоційну реакцію, тобто гучний регіт, бурхливі ридання, гнів і т. п. Незважаючи на такі виражені прояви, емоції виявляються дуже нестійкими, і одна емоція, лег­ко виникнувши, так само легко припиняється, змінюючись іншою. Роль емоцій полягає ще й у тому, що вони впливають на мислен­ня, тобто хворі висловлюють те чи інше судження не стільки на підставі об'єктивних даних, скільки під впливом тієї емоції, яка в них у даний момент виникла.

Особи з істеричним характером відзначаються дуже яскравою уявою, живою фантазією, їхні розповіді барвисті, образні, багаті на конкретні деталі, реальні і вигадані. У своїх розпові­дях вони зображують себе героями незвичайних подій, відзна­чають свої здібності, успіхи, а іноді й вади або погані вчинки (самообмовлення). Все це зв'язано з прагненням привернути до себе увагу, бути поміченими. З цим же зв'язана яскравість, під­кресленість їхнього вбрання, жестів, міміки і т. д.

І.П. Павлов вважав, що у осіб з істеричним характером на тлі загальної слабкості кори мозку особливо слабкою є друга сигнальна система. Тому перша сигнальна система і підкірка домінують над нею. Цим і пояснюється жвавість уяви, сила емоцій, афективна логіка. Психопати цього типу дуже схиль­ні до виникнення істеричних реакцій, до статевих ненормальностей.

Паранойяльна форма психопатії

Для паранойяльної форми психопатії характерні стенічність, переоцінка власної особи, схильність до ство­рення різних надцінних ідей, концентрації всіх інтересів і думок на якомусь факті, події, результаті роботи, що поєднуються з хворобливою впертістю і наполегливістю, недооцінкою думки інших людей. Хворі постійно вступа­ють у конфлікти» внаслідок яких у них часто виникають паранойяльні реакції, що набувають затяжного харак­теру. У випадках, коли паранойяльні реакції спостеріга­ються протягом ряду років, виявляють тенденцію до роз­витку, прийнято говорити про паранойяльний розвиток психопатичної особистості. Найпоширенішими його фор­мами є патологічні ревнощі, сутяжництво, винахідли­вість.

Паранойяльні особистості — люди особливого складу, самолюбні, потайливі, примхливі, подразливі, з однобічними але стійкими афектами, що беруть гору над логі­кою і розсудливістю. Для них характерні також надзви­чайна акуратність, добропорядність, нетерпимість до не­справедливості. При цьому вони мають вузькі інтереси, обмежений світогляд. Вони не ставлять перед собою ве­ликих завдань, а об'єктивно малозначимі проблеми мо­жуть закрити від них увесь світ. Уся діяльність таких осіб, їх погляди, взаємини з людьми — все несе відби­ток егоцентризму. Це не просто егоїзм, а підвищена зарозумілість, загострене почуття власної гідності. Постій­не протиставлення себе іншим людям поєднується з гли­боко прихованим, почуттям внутрішньої невдоволеності, кривди, образи, гіркотою невизнання. Недовірливість цих осіб легко переходить у підозрілість; вони вважають, що оточуючі ставляться до них несправедливо, без належ­ної поваги, заздрять чи навіть мають намір принизити і зневажити. Будь-яка дрібниця, що не має до них пря­мого відношення, може трактуватися як прояв поганих намірів, негативного (чи навіть ворожого) ставлення до них людей.

У них легко виникають афективне забарвлені думки, зв'язані з якою-небудь подією, що мала місце в їхньому житті, або з їх професією, заняттям і т. п. Ці думки домінують над усіма інши­ми, мають в очах хворого велике значення і перекручують його ставлення до навколишнього. Все витлумачується, оцінюється в плані тих думок, які домінують у свідомості хворого. В одних подіях або словах він знаходить підтвердження своєї правоти і посилається на них. Ті самі факти, які суперечать його вислов­люванням, не враховуються, ігноруються. Тому переконати таку людину в помилці важко, будь-яке заперечення викликає роз­дратування. Таким чином, мислення цих осіб формально правильне, але однобічне. Оскільки ідеї хворого, хоч і зв'язані з чимсь реальним, але неправильні (внаслідок перебільшення), то, природно, вони не знаходять позитивного відгуку у оточую­чих, що призводить до конфліктів. Люди паранойяльного скла­ду часто перебільшують свої якості і здібності; заперечення і не­вдачі, з якими їм неминуче доводиться стикатися, при властивій їм підозрілості вони розцінюють як прояв заздрощів, неповаги до себе, як підступи ворогів.

Згодом ці афективно підкреслені («надцінні») ідеї у одних поступово згладжуються, бо зменшується сила їх емоційного забарвлення, у інших же — стають грунтом для розвитку пара­нойї.

В основі утворення «надцінних» ідей лежить схильність до інертності; вогнища збудження в деяких кіркових сферах викли­кають негативну індукцію в інших, що клінічно виявляється у відсутності критики. Збудження ж у вогнищі підтримується під­вищеною емоційністю.