Тема: Психопатії як патохарактерологічний розвиток особистості.

1. Визначення і класифікація психопатій.

Психопатії - це хворобливі стани, зумовлені біологічною (спадковою чи природженою) неповноцінністю нервової системи. Така неповноцінність нервової система є необхідною передумовою розвитку психопатії, хоча са­ма по собі вона не визначає обов'язковості формування психопатії. Необхідною умовою розвитку психопатії є вплив несприятливих чинників середовища. Між цими двома умовами розвитку психопатії існують складні взаємовідносини.

Біологічна неповноцінність нервової системи психопатичних осіб може бути зумовлена несприятливою спадковістю, травмами, захворюваннями та інтоксикаціями матері в період вагітності, а також впливом зовнішні шкідливості на дитину в перші місяці життя. Непрямими свідченнями неповноцінності нервової системи можуть бути важкі захворювання, алкоголізм, емоційна неврів­новаженість батьків, психічні захворювання і каліцтво в сім'ї. Неповноцінність нервової системи у психопатич­них осіб знаходить своє втілення в зниженні адаптивних можливостей і опірності інфекціям, наслідком чого ста­ють часті захворювання на різні дитячі інфекційні хво­роби, невитривалість до інтоксикація (в тому числі й.до алкогольних), велика залежність симптоматики від впли­ву соціальних факторів і зовнішніх шкідливостей.

Перші прояви психопатії виявляються в ранньому ди­тинстві у вигляді так званої дитячої нервовості — сноходіння, сноговоріння, тривалого енурезу. Частими озна­ками психопатії в цьому віці є соматична інфантиль­ність, вегетативні порушення, незграбність рухів, затрим­ка вироблення диференційованих звичок, труднощі ви­роблення фізіологічного стереотипу (зокрема, правиль­ного чергування сну і неспання), аномальна поведінка.

Загострення психопатичної симптоматики, як правило, спостерігається в періоди ендокринних перебудов організму і змій життєвих стереотипів. Заслуговує на увагу тa обставина, що особистісні якості хворого на психопатію нерідко відіграють провідну роль при виборі ним образу життя і спеціальності. Влаштування в жит­ті, вдосконалення в професії, стосунки в колективі, ліку­вальні засоби і проведення психопрофілактичних заходів у широкому розумінні цього слова — усе це сприяє ком­пенсації проявів неврівноваженості. Це буває приблизно в 30-40-річному віці.

За ступенем вираженості проявів аномальних реакцій виділяють важкі, середні і легкі психопатії.

Тяжкі психопатії характеризуються виразністю і стій­кістю хворобливої симптоматики. Вже в ранньому дитин­стві такі хворі відрізняються від психічно повноцінних дітей надзвичайним капризуванням, погано засвоюють режим дня, повільно виробляють правильні звички. Сим­птоми психопатії при важкому її ступені бувають досить стійкими. Хворі перебувають постійно у напруженні, здатні давати виражені афективні реакції. Компенсація в таких випадках звичайно буває нестійкою.

Психопатії середньої важкості і легкі найчастіше виявляються, як уже згадувалось, у періоди ендокринних перебудов організму і змін життєвих стереотипів (Вступ до школи чи її закінчення, початок самостійного життя і праці, призов до армії і т, ін.), тобто в періоди 7—12—16—18 років.

Досі немає такої класифікації психопатій, яка була б за­гальноприйнятою, побудованою на основі якогось одного принципу й охоплювала б повністю всю різноманітність форм прояву. Деякі класифікації (Е. Крепеліна, Є. Кречмера) є суто описовими, грунтуються лише на особливостях поведінки психопата,

Е. Крепелін розрізняє такі типи психопатів.

• Збудливі —тобто особи, які дають надмірно сильні реакції на подразники.

• Нестійкі — особи з нестійкими емоціями, що легко піддають­ся різним зовнішнім впливам.

• Фантасти, брехуни, міфомани, псевдологи — особи, схильні до фантазування, хвастощів.

• Сварливі — особи, які постійно вступають у конфлікти з оточуючими, егоїстичні, уперті.

• «Диваки» — особи, які характеризуються замкнутістю характеру, відлюдкуватістю, мрійливістю.

• Заполонені потягами, тобто такі, поведінка яких підпорядкована яким-небудь надмірно вираженим потягам, наприклад статевим, потягові до наркотиків та ін.

Є. Кречмер описав психопатів шизоїдного, циклоїдного й епілептоїдного типів, виходячи з неправильного припущення про те, що психопати займають немов би проміжне місце між різними варіантами норми та психозами і що відмінність між ними має тільки кількісний характер. Таким чином, він не враховував якісної різниці між характером і хворобою. М. О. Гуревич розрізняє чотири групи психопатій, з поділом кожної з них на підвиди.

Перша група — це афективні психопати, тобто такі, у яких патологія виявляється, головним чином, у порушенні афектів, емоцій.

Друга — психопати з відхиленнями в ділянці потягів, до яких належать і статеві ненормальності.

Третя група — це астенічні психопати.

Четверта — патологічне замкнуті і підозрілі.

Г. Є. Сухарєва класифікує психопатії не просто за клінічними проявами, а на основі патогенетичного принципу. Вона про­понує покласти в основу класифікації психопатій час дії (тобто стадії онтогенезу нервової системи), якість і тяжкість хворобо­творного впливу. З урахуванням цих чинників вирізняються три великі групи, з поділом кожної на підгрупи.

• Перша група — особи із затриманим розвитком (за ти­пом психічного інфантилізму), який проявляється в затримці розвитку найбільш молодих фізіологічних відділів нервової системи.

Клінічно психопати цього типу характеризуються переважан­ням, уяви над логічним мисленням, у поведінці вони керуються емоцією задоволення, інтересами даної хвилини. Вони егоцент­ричні, не здатні до систематичної праці, не можуть зосередити свою увагу.

У виникненні цієї групи психопатів відіграють роль спадко­ве обтяження й екзогенні чинники, наприклад, нетяжкі, але три­валі шкідливості, що мають місце у внутрішньоутробному пері­оді або в ранніх стадіях розвитку дитини. З усіх видів психопатів це найлегша форма.

• Друга група — особи з ненормальним, диспропорційним розвитком, який виявляється в тому, що одні фізіологічні системи затримуються, тоді як інші розвиваються прискорено. Клінічна картина психопатій тієї групи дуже різноманітна; сюди належать афективні психопати, особи аутичні, психастенічні, паранойяльні та епілептоїдні.

У розвитку цієї групи психопатій спадковість має більше значення, ніж у першій.

• Третя група — особи з ушкодженим розвитком, який ви­никає внаслідок ушкодження нервової системи на ранніх ета­пах. У таких випадках поряд із затримкою розвитку є залишкові явища після перенесеного органічного захворювання централь­ної нервової системи. Ця форма психопатій найтяжча і прояв­ляється в нестійкості, схильності до інертності, повторень, афек­тивних спалахів. У хворих часто спостерігаються одноманітність міміки і незграбність рухів.

За клінічними ознаками психопатії поділяють на екс­плозивну, астенічну, психастенічну, істеричну, паранойяльну, іпохондричну, перверзну форми.

Слід зауважити, що серед названих форм переважа­ють психопатії з синдромом емоційної неврівноваже­ності.