2. Синдром Кандинського-Клерамбо (синдром психічного автоматизму).

Хворий почуває, що він мислить, переживає і діє не самостійно, а що ним керує хтось інший (безіменний або відома йому людина). Він відчуває несвободу в своїх думках (примусове мислення, „розгортання” спогадів, мантизм та ін.), у своїх емоційних переживаннях („примушують” злитися, радіти тощо), діях („мною ходять”, „мною говорять”). При цьому мають місце галюциноїди або псевдогалюцинації. Цей синдром буває переважно при шизофренії.

Увага та її порушення.

Увага — це виділення одних об'єктів відображення з одночасним абстрагуванням від усього іншого (Л. Й. Смирнов).

Увага визначається як внутрішній вольовий акт. Вона харак­теризується затримкою або відсутністю реакцій на сторонні, не зв'язані з її об'єктом, подразники і виявляється в локальному м'язовому напруженні, в зміні серцево-судинної діяльності та ін. Увага є передумовою як для пізнавальної, так і для трудової діяльності людини. С. С. Корсаков зазначав, що увага — це воля, обернена в сферу сприйняття. Французький психолог Рібо висловлювався на користь того, що в основі уваги лежить «ряд пристосувальних рефлексів». В. М. Бехтерев вважав, що увага є природжений «рефлекс зосередження».

Фізіологічну суть уваги було висвітлено в працях І. П. Пав­лова. Увага — це концентроване вогнище збудження, яке лока­лізується в тих чи інших зв'язках кори головного мозку, належ­них у даний момент до певного об'єкта, і яке здатне зберігатися на певний відрізок часу, наводячи при цьому негативну індук­цію на всі інші відділи мозку.

Розрізняють два види уваги: пасивну і активну.

Пасивна — це звертання уваги на будь-який новий подраз­ник. В її основі лежить безумовний орієнтовний рефлекс («Що таке?»). Пасивна увага властива як тваринам, так і людині. Вона переважає, зокрема, у дітей, тоді як у дорослої людини основну роль відіграє активна увага.

Активна увага — це свідоме умовнорефлекторне вироблене цілеспрямоване зосередження психічної діяльності на певному колі явищ.

Розрізняють такі властивості уваги.

Привертання — здатність кіркових клітин сприймати подраз­ник тієї чи іншої сили із зовнішнього світу або внутрішнього середовища організму.

Концентрація уваги — здатність кіркових клітин утворювати концентроване вогнище збудження з негативною індукцією на всі інші подразнення.

Добра концентрація уваги передбачає зосередження на од­ному об'єкті. Однак відомо, що в процесі трудової діяльності людина змушена розподіляти увагу між кількома об'єктами, або ж вона довільно розширює коло предметів, осіб, явищ — об'єк­тів уваги.

Розподіл уваги — це можливість одночасного виконання двох або кількох дій. Однак експериментальне показано, що одночасне виконання з однаковою точністю двох дій, які потре­бують повного зосередження уваги, неможливе.

Стійкість уваги — це здатність до більш або менш тривалої концентрації кіркового збудження на певному колі подразників. Стійкість уваги не виключає можливості своєчасного переклю­чення її, тобто переходу до іншого виду діяльності.

Переключення уваги може мати два механізми: безумовно-рефлекторний (поява нового орієнтовного подразника) і умов­норефлекторний, тобто свідоме зусилля, спрямоване на сприй­няття іншого подразника.

Є кілька форм розладів уваги.

Відвертання — таке порушення уваги, в основі якого лежить посилення привертання до об'єктів без вибору й ослаб­лення концентрації та стійкості уваги. Відвертання властиве дітям, що зв'язано з недостатністю активного гальмування. З психічних захворювань відвертання є характерним для маніа­кального стану, при якому хворі зовсім не можуть зосередитися на якому-небудь об'єкті, думці, дії, безперевно переключаючись з одного подразника на інший.

Прикованість уваги є наслідком посилення її концент­рації і стійкості. Вона характерна для хворих у стані депресії, осіб з іпохондричними явищами і маячних хворих.

Ослаблення привертання, аж до повного зник­нення уваги, спостерігається при станах порушеної свідомості (оглушеність, сопор), а також при апатико-абулічному синдромі різного генезу і свідчить про зниження тонусу збуджувального процесу у вищих відділах мозку.

Неуважність — суто клінічне і збірне поняття, під яким розуміють неможливість зосередження уваги на певному об'єк­ті. В її основі лежить швидка виснажливість сили і концентра­ції нервових процесів. Від неуважності в грубо клінічному ро­зумінні необхідно відрізняти «неуважність» здорових осіб, зо­крема спостережувану іноді у вчених. Механізм її полягає в тому, що людина, зосереджена на певних думках, не помічає навколишнього, залишає свої речі в найнесподіваніших місцях, не помічає вітань знайомих, використовує нерідко частини сво­го туалету не за призначенням і т. д. Це явище ґрунтується на надмірно вираженій негативній індукції від сильно заряджених зв'язків. Неуважність є дуже часто симптомом різних соматич­них виснажливих захворювань, перевтоми, вимушеного недоси­пання. Вона спостерігається при неврозах, органічних захво­рюваннях головного мозку, початкових стадіях шизофренії. У зв'язку з неуважністю порушується запам'ятовування, і тому хворі часто скаржаться на погіршення пам'яті, що не завжди відповідає дійсності.