Тема: Порушення сприйняття

Найпростішою первісною формою відображення зовнішнього світу в свідомості людини є відчуття.

Відчуття — це відображення окремих властивостей предметів і явищ матеріального світу, що безпосередньо діють на органи почуттів. Це — первинний психічний акт. Вони дозволяють су­дити й про зміни, що відбуваються в організмі, про роботу внут­рішніх органів, положення тіла і т. п.

Відчуття завжди е наслідком впливу матерії на органи по­чуттів. «...Відчуття є... перетворення енергії зовнішнього подраз­нення в факт свідомості» Відчуття є суб'єктивний образ об'єк­тивного світу.

Фізіологічною основою відчуттів, як на це вказував І. П. Павлов, є трансформація «даної зовнішньої енергії в нервовий про­цес», яка відбувається в аналізаторах. Згідно з уявленнями І. П. Павлова, аналізатор складається з рецепторного утворен­ня, яке безпосередньо сприймає подразнення, провідних шля­хів і, нарешті, тієї ділянки кори головного мозку, куди надхо­дять імпульсації від даного рецептора.

Хоча трансформація зовнішньої енергії в нервовий процес відбувається в периферичній частині аналізатора (рецепторі), відчуття є наслідком діяльності кіркової центральної частини аналізатора, куди надходить збудження по аферентних шляхах. Нині провадяться інтенсивні дослідження з метою з'ясування того, в який спосіб виражається, кодується інформація в різних відділах аналізатора, які перетворення цієї інформації на шляхах від рецептора до кіркової частини аналізатора. В останній відбуваються аналіз і синтез відчуттів, їх усвідомлення. Поряд з аферентними шляхами в аналізаторі є еферентні (відцентрові) волокна. Завдяки еферентним впливам виникає така настройка периферичного рецепторного приладу, яка забезпечує вибірне підвищення чутливості до певних компонентів подразнення. Від­чуття є активним рефлекторним процесом, зв'язаним з виділенням істотних компонентів подразнення, що мають сигнальне зна­чення.

Рецептори й аналізатори в цілому пристосовані до відбиття впливів певних подразників; тому є різні види відчуттів (зорові, слухові, тактильні, нюхові та їн.).

Всі аналізатори у людини функціонують у найтіснішій взає­модії. Величезну кількість інформації людина одержує через зо­ровий аналізатор. Однак відмітною особливістю людини є наяв­ність у неї мислення, мови, свідомості. Сприйняття мови здій­снюється з допомогою слухового аналізатора. Великою є також роль тактильної, тактильно-м'язової чутливості. Завдяки доти­кові рука людини може відображати форму, просторове розмі­щення предметів і, за визначенням І. М. Сєченова, є «почуттям, паралельним зору».

Практично важливим є й така взаємодія відчуттів у різних аналізаторах, яка проявляється в тому, що слабкі подразники в одній аналізаторній системі підвищують чутливість в інших (явище сенсибілізації). Деякі слабкі смакові відчуття (напри­клад, кисле) підвищують зорову чутливість; відмічається вза­ємовплив між звуковими і зоровими відчуттями.

Штучне обмеження подразників, що діють на організм, так звана сенсорна ізоляція (при випробуваннях у спеціальних ка­мерах), нерідко супроводилося появою різних психопатологіч­них феноменів: ілюзій, галюцинацій, порушень емоцій.

Звичайно відчуття усвідомлюється, однак спеціальні дослі­дження показали, що є й субсенсорні процеси, які не доходять до свідомості. До них належать так звані підпорогові відчуття. На такі підпорогові подразники можуть бути вироблені умовні рефлекси (Г. В. Гершуні). У деяких хворих у процесі розвитку хвороби неприємні відчуття з уражених органів виникають лише після того, як вони дізнаються про свою хворобу. Певно, до цього відчуття були підпороговими. Це свідчить про те, який значний вплив на відчуття робить друга сигнальна система.

Г. В. Гершуні відзначав, що словесна інструкція відносно якого-небудь подразника в багато разів підвищує чутливість аналіза­тора до нього. Взагалі ж повноцінний аналіз сигналу може від­буватися тільки тоді, коли діючий подразник стає сигналом якої-небудь діяльності, зумовленої або словесними інструкціями, або безумовним підкріпленням, тобто коли він вступає в систему умовнорефлекторних зв'язків. Іноді на початковій стадії пато­логічного процесу субсенсорні почуття проявляються лише в сновидіннях (очевидно, парадоксальна фаза гальмування сприяє прояву цих слабких подразників).

Незважаючи на відносну простоту відчуттів, процес їх роз­витку відбувається в зв'язку з практичною трудовою діяльністю і залежить від тих вимог, які життя ставить до аналізаторів людини. Відомо, наприклад, якої досконалості і витонченості досягають смакові і нюхові відчуття у дегустаторів. У лікарів-терапевтів, які постійно вислуховують роботу серця хворих, під­вищеною виявилася здатність розрізняти шуми.

Таким чином, у людини внаслідок певної трудової діяльності складається провідний тип чутливості. Властивості чутливості залежать також від типу вищої нервової діяльності людини. Встановлено, наприклад, що слабкий тип має найнижчі пороги збудження, надзвичайну швидкість і точність диференціювання под­разників, тобто характеризується тонко розвинутою чутливістю.

Відчуття має також свої вікові характеристики; воно особ­ливо яскраве, хоч і не досить диференційоване, у дітей.

Звичайно відображення зовнішнього світу не обмежується окремими відчуттями, а виявляється в складнішому процесі — сприйнятті.

Сприйняття — це відображення предметів і явищ у сукупно­сті їхніх властивостей при безпосередній дії їх на аналізатори. Таким чином, сприйняття дає цілісний образ предмета або яви­ща. Однак сприйняття є не простою сумою відчуттів, а склад­ним синтетичним актом, бо воно включає минулий досвід лю­дини у вигляді уявлень.

Уявлення — це образи предметів і явищ, сприйнятих раніше. Отже, уявлення є слідами колишніх сприйнять, відчуттів.

Сприйняттю притаманна «чуттєва жвавість», тобто воно від­значається яскравістю, чіткістю, наочністю і відображає конк­ретні властивості об'єкта.

Сприйняття відзначається також екстрапроекцією, тобто об'єкт, що сприймається, перебуває в певному місці зовнішнього («об'єктивного») простору, тоді як уявлення — це мислений образ, який виникає в свідомості, в «суб'єктивному» просторі.

Сприйняття характеризується відсутністю довільної змінно­сті, тобто воно відображає реальну дійсність, існує незалежно від нас. Уявлення ж можна довільно змінити (наприклад, уяви­ти собі дитину дорослою, білий лікарський халат червоним і т. д.).

Усі ці перелічені властивості, характерні для сприйняття, в су­купності створюють почуття реальності сприйманого.

Індивідуальний досвід і запас уявлень широко варіюють за­лежно від віку, освіти, професії і т. д. Тому сприйняття одних і тих самих предметів різними людьми, а іноді однією і тією ж людиною в різний час не цілком тотожне. Звичайно, чим біль­ший попередній досвід, чим більший запас уявлень, тим пов­ніше сприйняття.

Сприйняття розрізняють за переважною участю в них тих чи інших аналізаторів: слухових, зорових, нюхових та ін.

Фізіологічною основою сприйняття є аналітико-синтетична діяльність кори мозку, в якій одночасно беруть участь багато аналізаторів. При цьому відбувається складна рефлекторна інтеграція нервових процесів, в яку включається збудження від діючих комплексних подразників і викликане ними пожвавлен­ня відповідних тимчасових нервових зв'язків минулого досвіду людини. Хоч у сприйнятті складний комплексний подразник діє як єдиний об'єкт, проте окремі його компоненти відіграють різ­ну роль. І. П. Павлов та його співробітники показали, що в складному комплексному подразнику сильні компоненти, коли вони застосовуються окремо, діють як і весь комплекс. Слабкі такої дії не виявляють. За законом негативної індукції вони гальмуються сильнішими компонентами.

Велике значення в сприйнятті має друга сигнальна система, яка може сприяти організації його, виділенню і об'єднанню комплексних подразників.

Розвиток можливостей сприйняття зв'язаний з прогресом методів спостереження в науці і техніці. Великого значення в розширенні можливості сприйняття набуває інструментальна озброєність (оптичні прилади та ін.). Становлять інтерес від­чуття і сприйняття, здобуті з допомогою зонда, маніпуляторів, а також відчуття, що виникають у ампутованих з допомогою протеза. В цих випадках відчуття при певному тренуванні проектуються в місці стикання інструмента або протеза з відповід­ною поверхнею, що вказує на надзвичайну функціональну пла­стичність аналізаторів. В останні роки у створенні кібернетичних протезів приділяється велика увага конструюванню спеціальних пристроїв, що забезпечують достатню аференцію — зворотний зв'язок.