Тема: Порушення пам'яті

1. Визначення пам’яті, процеси і види пам’яті.

Пам'ять — це здатність до збереження і наступного відтво­рення минулого досвіду. Пам'ять має величезне значення в жит­ті і діяльності людини. Завдяки пам'яті відбувається нагрома­дження досвіду, внаслідок чого зміст свідомості людини не обмежується сприйняттями і переживаннями теперішнього, а й включає в себе минулий досвід, утворюючи синтез того і другого. І. М. Сєченов вважав пам'ять «основною умовою психічного життя», «наріжним каменем психічного розвитку».

Фізіологічною основою пам'яті є умовні рефлекси, оскільки запам'ятовування звичайно зводиться до утворення нового умов­но-рефлекторного зв'язку. За І. П. Павловим, процес збудження і виниклі умовнорефлекторні зв'язки лишають більш або менш тривалий слід, який може оживлятися під впливом подразників.

Тепер висловлюють припущення, що процес утворення слідів пам'яті є двофазним. Першу фазу становлять функціональні змі­ни тимчасового характеру. До них належать зміни збудливості, виникнення ревербераційних кругів із замкнутих систем ней­ронів, по яких збудження циркулює деякий час і після припинен­ня дії подразника (кільце Лоренто де Но). Це так звана корот­кочасна пам'ять.

Другу фазу утворюють процеси, в основі яких лежать стійкі зміни, що забезпечують тривалу фіксацію слідів. Можливо, дов­гочасна пам'ять є наслідком структурних або фізико-хімічних змін у синапсах. На можливість того, що фіксація слідів є функ­цією «розділювальної мембрани» між нейронами, тобто функ­цією синапсів, указував І. П. Павлов. Вважають також, що утво­рення слідів пам'яті зумовлене зміною складу рибонуклеїнових кислот у нейронах під впливом нервових імпульсів.

Такий поділ пам'яті на короткочасну і тривалу спирається на клінічний досвід (ретроградна амнезія при травмах, токсичних ураженнях охоплює лише події, що передували захворюванню) і експериментальні дані. Звичайно нові рефлекторні зв'язки значно менш стійкі до впливу різних патогенних чинників, ніж старі.

Поряд з важливістю проблеми утворення слідів для теорії пам'яті не менш важливим є й з'ясування того, які чинники утруднюють або сприяють виявленню (зчитуванню) слідів. Нерідко одні й ті самі сліди по-різному проявляються в різних умовах і, особливо, залежно від стану основних нервових про­цесів (наприклад, посилення здатності до репродукції в стані гіпнозу, утруднена репродукція в стані стомлення), а також від структури фіксованих зв'язків. Особливе ускладнення структу­ри пам'яті зв'язане з діяльністю другої сигнальної системи, з її узагальнюючими сигналами.

Через другу сигнальну систему, яка є, за І. П. Павловим, «вищим регулятором поведінки» у людини, відбувається відбір матеріалу для фіксації і організація його для найкращого від­творення. Відомо, що у людини набувають великого значення різної складності способи опосередкованого запам'ятовування, різні мнемотехнічні прийоми, з допомогою яких людина може навіть до певних меж свідомо компенсувати недостатність свого безпосереднього запам'ятовування, первинних фізіологічних ме­ханізмів слідоутворення.

Процесами пам'яті є:

1) фіксація – здатність запам'ятовувати нові вра­ження, в основі яких лежить можливість утворення нових тим­часових зв'язків;

2) ретенція – здатність зберігати сприйняте;

3) репродукція – відтворення збереженого в пам'яті, включен­ня нагромадженої інформації в сферу свідомості.

Близьким до відтворення є впізнавання того, що сприймалося раніше. Зви­чайно при цьому відбувається звіряння діючого подразника з його збереженим образом.

Серед різноманітних індивідуальних відмінностей пам'яті можна виділити деякі типи її залежно від співвідношення сиг­нальних систем.

Розрізняють наочно-образну пам'ять, яка оперує уявленнями (безпосередніми зоровими, слуховими, нюховими та іншими образами), і словесно-логічну, яка оперує поняттями. Хоча людині властиві обидві форми пам'яті, однак словесно-логічний тип є вищим типом, який у процесі розвитку людини набуває дедалі більшої керівної ролі. Оживлення слідів звичайно настає під впливом різних подразників, підлягаючи законам асоціації. В основі механічної пам'яті лежать випадкові, одиничні неузагальнені зв'язки. Смислова пам'ять грунтується на узагальнен­нях і систематизованих зв'язках, які встановлюються активно при осмисленому запам'ятовуванні.

Розрізняють зоровий, слуховий, руховий і комбінований ти­пи пам'яті. Індивідуальні відмінності пам'яті є природженими, але їх розвиток безпосередньо залежить від характеру діяль­ності людини і вправляння (тренування) його аналізаторів. Описують так звану професійну пам'ять: багато художників мають високорозвинуту зорову пам'ять, у композиторів, музи­кантів нерідко розвинута слухова пам'ять і т. д. У деяких хворих з органічними ураженнями центральної нервової системи і вира­женими інтелектуальними порушеннями професійна пам'ять збе­рігається.

Є також вікові особливості пам'яті: у дітей переважає наоч­но-образна і почасти механічна пам'ять, пізніше, в міру нагро­мадження життєвого досвіду, дедалі більшого значення набуває смислова пам'ять.

Забування в певних межах є фізіологічним явищем. Забуває­ться насамперед те, що не має для людини життєво важливого значення. На обсяг і міцність запам'ятовування впливає багато чинників. Велике значення має зміст мате­ріалу, який запам’ятовується (змістовний матеріал запам'ятовується і зберігається дов­ше, ніж беззмістовний), можливість повторення. Важливу роль відіграє також стан уваги (зосередженість), емоційне ставлення до того, що запам'ятовується (жвавий інтерес чи байдужість).

Диференціювати враження тієї чи іншої функції пам'яті до­сить важко, бо оцінка стану пам'яті звичайно визначається за репродукцією. Відсутність здатності запам'ятовування спостері­гається при втраті свідомості, а зниження цієї здатності від­мічається при органічних ураженнях мозку, оглушеності після різних видів коми, сопору, при травмах, інтоксикаціях. Розлади репродукції нерідко важко відрізнити від уражень ретенції, тоб­то знищення слідів пам'яті. Грубі деструктивні процеси можуть викликати ураження ретенції (руйнування зв'язків). Розлади репродукції належать до найчастіших порушень пам'яті. Звичай­но вони оборотні й особливо легко проявляються під час хви­лювання і втоми, коли людина не може пригадати потрібні їй дані. Такі швидкоминущі порушення репродукції можуть спо­стерігатися й у практично здорових людей. Звичайно вони зу­мовлені динамічними змінами стану основних нервових процесів (негативною індукцією, позамежним гальмуванням).