3. Психічні еквіваленти.

Поряд з великими і малими припадками при епілептичній хворобі можуть розвинутися гострі психічні розлади, їх називають психічними еквівалентами.

Психічні еквіваленти — це розлади психічної діяльності, що виникають пароксизмально; вони можуть розвиватися як у зв'яз­ку з припадками, так і незалежно від них, коли припадки зовсім відсутні. Ці безсудомні епілептичні пароксизми у 53% хворих бувають першими ознаками епілепсії. Вони мають такі особ­ливості:

1) раптовість — виникає серед повного здоров'я;

2) коротко­часність — миттєве чи триваліше, протягом декількох секунд — виключення свідомості, про яке можна судити лише за перерваною дією, випадінням предметів з рук тощо;

3) стереотипність — однакові прояви пароксизму спостерігаються протягом тривалого часу, іноді протягом усього періоду захворювання;

4) періодичність — епілептичні пароксиз­ми повторюються зі зменшенням світлих проміжків між ними;

5) авто­номність — виникнення пароксизму не залежить від волі хворого, воно не контролюється ним;

6) частіше повна втрата свідомості — про це свідчить амнезія пароксизму;

7) швидкий і відносно легкий вихід із пароксизму;

8) відсутність скарг хворого на своє здоров'я у міжпароксизмальний пе­ріод;

Класифікація безсудомних епілептичних пароксизмів.

1. Генералізовані безсудомні пароксизми — прості абсанси, складні абсанси, статус абсансів, поліморфні абсанси.

2. Фокальні (парціальні) безсудомні епілептичні пароксизми — мовні, афазичні, соматосенсорні, зорові, слухові, нюхові, запаморочен­ня, вісцеро-вегетативні, пароксизми порушення пам'яті, ідеаторні, афективні, психосенсорні, психомоторні, сутінкові затьмарення свідомості, пароксизмальні розлади сну, поліморфні пароксизми.

3. Змішані безсудомні пароксизми (поєднання генералізованих па­роксизмів з фокальними).

Абсанси (прості) — це короткочасні порушення свідомості, при яких протягом кількох секунд хворий неначе «відсутній». Зайня­тий яким-небудь видом праці, він застигає в тій позі, в якій був у момент настання абсансу; обличчя його стає блідим, зір спря­мований в одну точку, але через кілька секунд хворий приходить до пам'яті і продовжує розпочату справу так, нібито перерви в дії не було (дописує незакінчену букву, продовжує їсти, якщо абсанс стався під час їди, закінчує почату фразу). Ніяких судо­рожних явищ при цьому не спостерігається, чим абсанс і відріз­няється від petit mal. Зовні складається враження, немовби хво­рий на якусь мить замислився. Після періоду порушеної свідо­мості при абсансах, як і при інших формах розладу її, настає амнезія того, що сталося.

Складний епілептичний абсанс — це абсанс, що його супроводжують інші видимі клінічні симптоми: знижен­ня м'язового тонусу, автоматизми, зміна кольору облич­чя, сечовиділення. Атонічний абсанс — на фоні коротко­часного виключення свідомості знижується м'язовий то­нус, і хворий повільно осідає чи миттєво падає там, де його застав пароксизм. Абсанс з автоматизмами—це простий абсанс з наявністю елементарних рухів: хворий не реагує на звернення і з безглуздим виразом на облич­чі чинить незрозумілі дії (щось перебирає руками, розглажує одяг, щось струшує тощо).

Статус абсансів — розвиток частих (до кількох сотень на добу) абсансів, у проміжках між якими хворий не приходить до свідомості.

Поліморфні абсанси — поєднання двох чи більше аб­сансів у одного хворого. Частіше це буває поєднання простого абсансу з вісцеральним чи простого і абсансу з автоматизмами.

Мовні фокальні (парціальні) пароксизми. У хворого на фоні повної свідомості раптово зникає мова, пропа­дає думка, настає пустота, туман в голові. Хворі, як пра­вило, все бачать, чують, розуміють навколишні події, продовжують свою роботу, ведуть себе адекватно обста­новці, але не можуть говорити, вимовляти слова, відпо­відати на питання словами. Багато хворих, щоб прихо­вати мовний пароксизм від людей, що їх оточують, почи­нають з підвищеною увагою і серйозною зосередженістю виконувати різні обдумані, цілеспрямовані дії, щоб ви­грати час для продовження розмови.

Сенсорні фокальні пароксизми. У хворих на фоні пов­ного здоров'я без видимих причин з'являються різного змісту сенсорні порушення: «повзання мурашок», паре­стезії, заніміння, зміна частин тіла, часткова втрата зору чи повна сліпота, випадіння окремих полей зору чи від­чуття спалахів, полум'я, втрата слуху чи поява якогось шу­му, тріску, відчуття неприємних запахів чи смаків. Причому смакові пароксизми супроводжуються значним слиновиділенням і рухами, що нагадують жування їжі.

Вісцеро-вегетативні пароксизми характеризуються виникненням епізодів нудоти і блювання різної інтенсив­ності, чим вони нагадують істеричні прояви.

Афективні пароксизми (дисфорії) проявляються змінами афек­тивного стану хворого. Зміни настрою виникають раптово і не піддаються зовнішній корекції. Стани дисфорії можуть проявлятися в патологічному посиленні обох видів емоцій — позитивних або негативних. Частіше вони характеризуються приступами туги, злостивості і дратівливості, внаслідок чого хворі стають причеп­ливими, втрачають самовладання, сповнені мстивості і гніву. Епілептики в такому стані скаржаться на болісні думки, від яких не можуть звільнитися; частіше всього це думки про самогубство або вбивство близьких (гомоцидні думки).

Значно рідше зустрічаються стани підвищеного настрою, що поєднуються із дратівливістю. Характерні захопленість, аж до екстазу, театральна поведінка, патетична мова. У ряді випадків підвищений афект носить моріоподібний (придуркуватий) відтінок, а поведінка хворого — характер клоунади. Різко виражені вегетативні реакції. Іноді в таких станах вони вдаються до алкоголю. Розлади настрою при Е. продовжуються декілька годин або днів.

Психомоторні пароксизми — своєрідні розлади свідо­мості, ще супроводжуються руховою активністю, яка може бути деякою мірою координованою, або мати невпорядкований, примітивний характер. З виникненням пароксизму хворий припиняє свою звичайну діяльність, перестає реагувати на зовнішні подразники, робить авто­матизовані дії, що справляють враження обдуманих. До психомоторних пароксизмів належать транси.

Транси (амбулаторний автоматизм) — це паморочні стани свідомості із зовні впорядкованою поведінкою, при якій хворі можуть робити переходи або переїзди, навіть на великі відстані, і нічим не звертають на себе увагу. Хворий робить вчинки, звичайні для людини, яка перебуває в аналогічній ситуації, тобто може підійти до каси, взяти квиток, сісти в поїзд.

Сутінкове затьмарення свідомості. З численних форм розладів психічної діяльності паморочні стани свідомості спосте­рігаються найчастіше. В основі їх лежить порушення свідомості за типом хворобливо звуженої з оглушеністю, а не відсутність свідомості, як це властиво великому судорожному припадкові. При раптовій зміні свідомості у хворих порушується орієнту­вання в навколишньому, осмислення ситуації та її правильна оцінка. Реальність не сприймається зовсім або в спотвореному вигляді, іноді в протилежному значенні, через що вчинки хво­рих здаються зовні не вмотивованими і не відповідають ситуації. При сутінкових затьмареннях бувають також різні галюци­нації і маячні ідеї переслідування, отруєння, що супро­водяться афектом страху, тужливості, злостивості. Хворий у паморочному стані може наразитися на небезпеку у зв'язку з порушенням свідомості; хворі небезпечні також і для оточуючих, оскільки можуть робити найнесподіваніші вчинки: вбивства, підпали і т. д.

При цьому шкірні покриви бліді, вираз обличчя розгублений, погляд блукаючий, зіниці широкі, відмічається значна салівація.

Після закінчення паморочного стану у хворих виявляється амнезія всього періоду його. Тривалість паморочних станів свідомості може бути від кількох хвилин до кількох днів.

Паморочні стани свідомості, які розвиваються вночі, харак­теризуються ходінням у сні, або сомнамбулізмом. Клінічно це проявляється в тому, що хворі підводяться з ліжка, починають щось шукати, нерідко розмовляють самі з собою, виходять на вулицю, залазять на дерева, паркани і дахи. Коли до них звер­таються, вони видимої реакції не виявляють. Іноді повертаються в ліжко, знову вкладаються і засинають, іноді ж, так само як і після закінчення судорожного припадку, засинають у будь-якому місці. Тривалість ходіння в сні різна: найчастіше — кіль­ка хвилин, рідше — годин.

Пароксизмальні розлади сну в дебюті епілепсії бу­вають у 12,3 % хворих (за А. І. Болдирєвим). Провідним симптомом є сновидіння, що стереотипно повторюються тривалий час і не дають хворому змоги повноцінно від­почити.

Епілептичний ступор спостерігається в міжприпадочному періоді або безпосередньо після припадку; при цьому поряд з порушенням свідомості у хворих розвивається стан ру­хової загальмованості, іноді з явищами воскоподібної гнучкості, який триває від кількох годин до кількох днів.

Епілептичний делірій. На фоні оглушеності хворі відчувають наплив яскравих зорових галюцинацій найрізноманітнішого змісту, поряд з якими іноді відмічаються й слухові імперативного характеру. Вони маячно витлу­мачують ці галюцинаторні переживання, вони дезорієнтовані, їхня поведінка може бути соціальне небезпечною через маячні та галюцинаторні переживання. Після закінчення пароксизму ці пережи­вання повністю амнезуються.

До епілептичних еквівалентів, які відбуваються з порушен­ням психічної діяльності, але без наступної амнезії, належать так звані особливі стани. Настають вони раптово. Відміт­ною рисою «особливих станів» свідомості є відсутність тоталь­них, генералізованих розладів останньої. В основі їх лежить особливий тип порушення свідомості: хво­рі розгублені, невиразно усвідомлюють свої переживання, у них різко порушується почуття простору і часу, взаємозв'язок явищ, співвідношення величин. Частими є симптоми «вже баченого» (deja vu) і «ніколи не баченого» (jamais vu). Хворі пережива­ють «зміну світу», яка викликає розгубленість і страх. Метаморфопсії мають найхимерніший характер; можливі галюцинації. Хворий робить вчинки відповідно до зміненого світовідчуття, але після виходу з цього стану спогад про пережите залишаєть­ся. Пережите, як правило, не зазнає маячної інтерпретації.