Тема: Епілепсія.

Питання лекції:

1. Визначення епілепсій, її види і причини.

2. Пароксизмальні прояви епілепсії.

3. Психічні еквіваленти.

4. Зміни особистості при епілепсії.

1. Визначення епілепсій, її види і причини.

Епілепсія – хронічне нервово-психічне захворювання, яке виникає переважно в дитячому віці і характеризується наявністю пароксизмальних станів, характерними змінами психіки з наростаючою деградацією особистості і прогресуючою деменцією.

Пароксизми (paroxysmos від гр. - подразнення, збудження) – це стани які виникають приступоподібно.

У перекладі з грецької „епілепсія” означає „схоплюю”, оскільки греки вважали що в момент приступу якась сила оволодіває людиною.

Причини виникнення (етіологія) епілепсії

Епілепсія є поліетіологічним захворюванням, оскільки її розвиток пов’язаний з цілим рядом ендо- та екзогенних факторів. але ці фактори не стільки є безпосередньою причиною, скільки визначають схильність людини до даного захворювання, тобто вони є причиною виникнення судорожної готовності.

Розрізняють схильність:

1. набуту – яка виникає внаслідок раніше перенесених захворювань ГМ (важкі ЧМТ, інфекційні захворювання мозку, гострі ПМК – різні інсульти);

2. вроджену – що виникає, як наслідок перенесених матір’ю під час вагітності патологічних станів та пологової травми, які приводять до грубих уражень ГМ;

3. спадкову – яка пов’язана із спадково обумовленими особливостями обміну речовин в організмі людини.

Механізм виникнення (патогенез) епілепсії

Встановлено, що в основі виникнення епілептичних припадків лежить пусковий (тригерний) механізм, носієм якого є популяція нейронів з особливими властивостями. Це так звані епілептичні нейрони, що характеризуються підвищеною збудливістю і які в сукупності утворюють епілептичне вогнище. Але наявність епілептичного вогнища ще недостатньо для розвитку епілепсії. Необхідна його активація і розповсюдження епілептичної активності за його межі, тобто формування епілептичної системи. Цьому перешкоджають захисні сили мозку – антиепілептична система. Але деякі несприятливі фактори, які послабляють цю систему, можуть призводити до активації епілептичного вогнища та до прориву епілептичної активності за межі вогнища, тобто до розвитку припадку.А в залежності від того наскільки сильною була епілептична активність і яку ділянку мозку вона охопила, розрізняють припадки:

1. генералізовані

2. парціальні.

Епілепсію поділяють на:

1) епілепсію, як окреме захворювання, відоме в літературі під багатьма назвами («справжня» епілепсія, ідіопатична, генуін­на епілептична хвороба та ін.);

2) симптоматичну епілепсію, яка виникає при різних церебральних захворюваннях. При симптоматичній епілепсії звичайно спостерігається лише судомний при­падок, що є одним із проявів у клінічній картині органічного ураження головного мозку (травми, інфекції, пухлини, судинні захворювання та ін.).

2. Пароксизмальні прояви епілепсії.

Як випливає із визначення, епілепсія, або епілептична хвороба, характеризується пароксизмальними явищами, які відбуваються у формі судорожних припадків (великих і малих), у вигляді психічних еквівалентів, а також змін (деградації) особистості.

Основною ознакою епілепсії є великий судорожний припа­док.

Судорожний припадок розвивається раптово, частіше без будь-якої зовнішньої причини. Йому можуть передувати так звані перед­вісники (50-60%), які проявляються в різних симптомах, але зав­жди одними і тими ж у одного й того ж хворого (головні болі, важкість у голові, погане самопочуття, відчуття розбитості, по­ганий настрій, психічний дискомфорт, внутрішня скутість). Люди у яких вони виникають за кілька годин або хвилин до припадку, мають певну можливість уберегти себе в якійсь мірі від нещасних випадків: рідше виходити з дому, не бути біля вогню, не користуватися транспортом і т. д., особ­ливо при настанні припадків удень. Дуже часто на самому початку припадку з'являється аура (з грецької – „подув”, „вітерок”). Це — різні хворобливі явища, що їх переживає хворий протягом кількох секунд безпо­середньо перед виключенням свідомості.

Аура за своїм характером і змістом може бути різноманіт­ною у різних осіб, однак, як і передвісники, у одного й того ж хворого вона характеризується винятковою одноманіт­ністю. Епілептики знають, що припадок у них починається з певних явищ, однак у момент аури ніяких запобіжних заходів вжити вже не можуть. Це пояснюється не тільки короткочасністю аури, а й зміною свідомості в момент її настання.

Види аури:

1. сенсорна аура: зорова аура — проявляється раптовими зоровими галюцинаціями (вогонь, яскраве світло, різні кола, кольорові плями, фігури живих істот), видіннями застрашливого характеру з яскравим, зловісним забарвленням: криваво-червоним, чорним (розверзнута прірва, клуби вогню, яскравого полум'я, будинки, що валяться, і т. п.); слухова аура – вони чують свист, барабанний бій, дзвін, тріск, слова, іноді мелодії тощо; нюхова аура – хворий від­чуває запахи, частіше неприємного характеру (горілого м'яса, мертвечини та ін.); смакова аура — поява непри­ємного смаку в роті (гіркого, металічного та ін.); сенсорна аура — різні, іноді зовсім незвичні відчуття від власного тіла, своєрідні парестезії в різних частинах тіла: повзання комах, почуття заніміння, тепла, холоду тощо.

2. вегетативно-вісцеральна аури – епілептики відчувають раптові, приступоподібні болі в животі, іноді приступ нудоти і блювання, серцебиття, раптова за­дишка, слинотеча, почуття голоду, спраги.

3. рухова (моторна) аура – у хворих рап­тово виникають різного роду рухи: скреготання зубами, жуваль­ні рухи, раптовий біг уперед (propulsio), енергійне притоптування на місці, окремі тики, атетоїдні рухи і т. д.

4. психічна аура – виявляється в переживанні хворими почуття тваринного страху, а іноді екстазу або блаженства.

Припадок починається з того, що хворий падає як підкошений на землю, обличчям додолу, іноді з пронизливим криком або мимренням.

Розвивається фаза тонічних судом (Тонічні судоми – це тривалі скорочення м’язів в результаті яких виникає „застигання” тулуба та кінцівок в різних вимушених позах.), яка триває близько 30 секунд. При цьому тулуб хворого витягується в су­дорозі, внаслідок спазму голосової щілини дихання затримується і з’являється голосний крик, обличчя хворого, нігті, губи бліднуть, потім стають ціанотичними, набираючи чавунно-синього кольору, звідки й виникла назва «чорна хвороба». Рот скривлює­ться, голова повертається вбік. Очні яблука відведені в сторону і вгору, зіниці розши­рюються і не реагують на світло.

До тонічних судом приєдную­ться клонічні, які тривають 1—3 хвилини. Фаза клонічних судо­м (Клонічні судоми – це короткочасні скорочення та розслаблення окремих груп м’язів, які швидко слідують одне за одним) настає часто вже при положенні хворого на спині, бо він перевертається в момент тонічних судорог. Фаза починається з відновлення дихання (дихання свистяче). У м'язах кінцівок, тулуба і обличчя виникають сильні судомні поштовхи, як правило, синхронні і симетричні. Із рота виділяється піниста слина з червоними стяжками крові, тому, що нерідко відбувається при­кушування язика або внутрішньої поверхні щік. Хворий перебуває в непритомному стані. Реакція на подразники (і слабкі, і сильні) відсутня, як і реакція зіниць на світло, за­хисна мигальна реакція, сухожильні рефлекси, регуляція сфінк­терів (відбувається мимовільне сечовипускання, рідше дефека­ція). Пульс — нитковидний. Температура тіла іноді підвищує­ться.

Під час припадку може настати асфіксія від западання язика. Загальна тривалість припадку становить приблизно 3 - 4 хвилини.

Після припинення судорог хворий поступово з непритомного стану переходить у оглушеність, яка звичайно закінчується сном, що триває кілька годин. Іноді замість засинання хворий із стану оглушеності поступово може переходити у стан ясної свідомості. Спочатку він розгублений, насилу орієнтується у навколишній обстановці і ситуації, відмічається олігофазія (хворий важко пригадує слова, особливо іменники, мова його обмежена), рухи погано координовані. Поступово сві­домість цілком відновлюється, але нерідке протягом кількох го­дин, іноді навіть днів хворі відчувають розбитість, головний біль і болі в м'язах.

Після припадку може настати паморочний стан свідомості.

При тяжкому перебігу епілептичної хвороби може виникнути так званий епілептичний стан (status epilepticus), при якому великі судомні припад­ки ідуть один за одним так часто, що в проміжках між ними хворі до свідомості не приходять. Після затихання клонічних судорог, коли хворий ще непритомний або в стані глибокої оглушеності, розвивається черговий приступ судорог. Епілептичний статус продовжується від декількох годин до 1—2 діб.

Епілептичний статус становить небезпеку для життя хворого. Смерть може настати від асфіксії, набряку мозку або легень, серцево-судин­ної недостатності.

Малі припадки (petit nial). На відміну від великих судорож­них припадків малі припадки, що-також супроводяться втратою свідомості, характеризуються такими особливостями: коротко­тривалстю (2—5 секунд) і відсутністю падіння хворого. Хворий заклякає на одному місці, при цьому може зберігатися та ж поза, в якій хворий перебуває до моменту приступу, і ті ж рухи, які він раніше робив, хоча ха­рактер їх змінюється: вони стають безладними, хаотичними. Його погляд спрямований в одну точку, обличчя бліде. Спостерігаються окремі м'язові по­смикування, наприклад, м'язів обличчя, мова хворих незв'язна.

Після закінчення припадку від­мічається амнезія всього періоду.

У міжприпадковому періоді хворі, якщо немає виражених змін особистості, вважаються практично здоровими. Однак тривалі спостереження ряду авторів (А. П. Плотічер, С. А. Мнухін та ін.) показують, що незалежно від частоти припадків у хворих на епілепсію в цьому періоді є нерізко виражені стерті симп­томи, які мають характер пароксизмів: головні болі, запаморочення, одиничні м'язові скорочення, короткочасні стани своє­рідного неприємного самопочуття — дискомфорту, приступи мі­грені.

Під час припадку можуть виникнути різні небезпеки для хво­рого. Падіння, як зазначалося вище, відбувається обличчям додолу; при цьому останнє може сильно травмуватися і спотворю­ватися. Шкіра обличчя й тіло хворих на епілепсію нерідко вкри­ті масивними рубцями внаслідок травм, опіків, які вони дістали під час припадку. Хворий, особливо дитина, може потра­пити під рухомий транспорт, упасти в котлован, у воду, може задихнутися в ліжку, увіткнувшись під час приступу обличчям у подушку, в зв'язку з чим за хворими має бути забезпечений ста­ранний нагляд.