12. Доба просвітництва та її основні риси (Франсуа Вольтер, Шарль Луї де Монтеск’є, Жан Жак Руссо, Дені Дідро, Поль Гольбах, Сен-Сімон)

Просвітництво — широка ідейна течія, яка відображала антифеодальні, антиабсолютистські настрої освіченої частини населення у другій половині XVII —XVIII століття. Представники цієї течії, вчені, філософи, письменники, вважали метою суспільства людське щастя, шлях до якого — переустрій суспільства відповідно принципів, продиктованих розумом, були прихильниками теорії природного права. Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялися концепція освіченого абсолютизму, ідея цінності людини, критика церкви, патріотизм, осуд експлуатації людини людиною, утвердження самосвідомості й самоцінності особи. Цим просвітники відрізняються від просвітителів, якими є всі носії освіти і прогресу.

Основу політичних переконань Просвітництва склала теорія так званого „природного права“. Вона була розроблена в XVII столітті англійськими мислителями Томасом Гоббсом і Джоном Локком. Центральне поняття їх теорії — поняття „природи людини“. Кожна людина від природи володіє незмінними „природними“ правами. Насамперед це — право на власність і свободу. На ранніх стадіях історії люди жили відповідно до цих прав, тобто існував „природний порядок“. Гоббс вважав, що це був час війни „всіх проти всіх“, оскільки люди — егоїстичні, заздрісні. Локк же думав, що природний стан був свого роду „золотим віком“, який він протиставляв сучасності. Громадське суспільство і його основний елемент — держава — створюються шляхом „суспільного договору“. Люди добровільно передають турботу про дотримання своїх „природних прав“ державі. При цьому зберігається „народний суверенітет“, народ має право змінити державу, якщо вона не виконує свої обов'язки. Повстання проти тирана буде законним. Рушійна сила прогресу — розум: якщо всі зрозуміють необхідність „природного порядку“ — він настане. У порівнянні з віками панування доктрини „божественного походження“ королівської влади, її одвічності, незмінності такий раціоналістичний підхід був величезним кроком уперед. Ідеї про природні права, рівність людей від природи, про народний суверенітет, про договірне походження держави — в різних поєднаннях, з різними висновками — зустрічаються у всіх просвітників.

Просвітництво-культурно-історичний термін, (вперше використали Вольтер і Герде), що відбиває певну епоху розвитку людства, сутність якої полягає в широкому використанні розуму для суспільного прогресу. Просвітництво є продовженням гуманістичних тенденцій 14-15ст.,але відрізняється більшим раціоналізмом і критичністю. Головним прагненням просвітників було знайти шляхом діяльності людського розуму природні принципи суспільного життя. З цієї точки зору було піддано гострій критиці всі наявні форми і відношення людей в сфері права, моралі, економіки, політики. Під впливом просвітництва розпочались реформи в деяких країнах східної Європи, які сприяли створенню і розбудові громадянського суспільства.

Французьке просвітництво порушує проблему вдосконалення суспільства шляхом реформ. Велике значення мали твори Монтеск’є(1689-1755),зокрема його “Перські листи” та “Дух законів”, де методом порівняльного аналізу описує типи державного устрою. Загалом Монтеск’є висував ідею величезного географічного фактору (територія, клімат, родючість землі…) в розвитку суспільства. Але він не заперечував ролі способу життя, способу виробництва. Проголосив ідею загального миру.

Вольтер(1694-1778)в своїх творах “Кандід”, ”Філософський словник” та ін. висував ідеї, спрямовані проти феодалізму та кріпацтва, він боровся проти церкви, релігійної нетерпимості, фанатизму, деспотії. Вольтер вважав неминучим поділ людей на багатих і бідних. Певний час мислитель визнавав за можливе поліпшити життя людей за рахунок так званого “освіченого монарха”, тобто вченого, розумного царя чи імператора, але на схилві свого життя схилився до того, що найкращим державним устроєм є республіка. Він залишився переконаним в неминучості суспільного прогресу.

Ж-Ж.Руссо (1712-1778) написав праці “Про суспільний договір”, ”Еміль, або про виховання” та інші, де торкається питань розвитку цивілізації, держави, моралі. Критика ним наявних порядків відрізнялась яскравістю стилю і разючою силою слова. Взагалі Руссо помітно схиляється до насолоди і насолоди і намагається уникнути страждань. Цивілізація, твердить він, псує людину, погіршує її природні якості саме завдяки своїй раціоналізованості, поміркованості. Поділ праці, який має величезне значення для прогресу, не тільки благо ,але й зло, оскільки людина втрачає цілісність. Звідси вже крок до визнання проблеми відчуження людини в суспільстві. У вихованні Руссо спирався на чуття людини, звертався до її щирого серця. В цьому він вбачав можливість збереження і розвитку справді людяних відносин у суспільстві. Він рішуче виступає проти соціальної нерівності, вимагає свободи і забезпечення повноти юридичних прав.

Дені́ Дідро́— французький філософ та енциклопедист епохи Просвітництва.

Дідро відстоював матеріалістичні ідеї, розглядаючи все, що існує як різні формоутворення єдиної Нестворений матерії. Згідно з його вченням, матерія якісно різноманітна, в ній є початок саморуху, розвитку. Він вважає, що розмаїття форм матерії створюється зіткненням та об'єднанням різноякісних елементів та відстоює вчення про єдність матерії та свідомості, висловлює думку, що у потенційному вигляді відчуття є всеуніверсальною властивістю матерії. Дідро стверджує, що у природі немає нічого зайвого, всі особливості будови людського тіла, матеріальних предметів спричинені природними законами, які адекватно фіксуються лише митцями.

Поль Анрі Гольбах— французький філософ німецького походження, письменник, просвітитель, енциклопедист, іноземний поважний член Петербурзької Академії Наук. Природа, за Гольбахом, є сукупністю різних видів матерії. Виступаючи проти картезіанства, яке вводило рух у матерію за допомогою поняття «Бог», він висуває тезу, що рух і є існуванням матерії. На відміну від схожого погляду Спінози, Гольбах доводив, що рух не може бути «модусом» матерії, а навпаки, саме рух, взаємодія є джерелом усіх властивостей, враховуючи і ті, які Декарт і Спіноза вважали первинними (просторовість, вага). Світ у цілому Гольбах розглядає як систему причин та наслідків, у якій те, що в одному вилажу є причиною, у іншому — є наслідком. Саме через цю систему причин і наслідків слід розглядати людину. Кожна людина як певний механізм може бути розглянена у вигляді системи із внутрішніми процесами, на яку діють зовнішні механічні та енергетичні сили. Людина, суспільство утворюють свої енергетичні сили, які діють на космос і можуть вносити зміни у всесвіти взагалі, а не тільки у своєму бутті. Тому для Гольбаха дуже важливо знайти такий спосіб існування людини, суспільства, який узгоджується зі світом у цілому.

Анрі Клод де Рубруа Сен-Сімон (1760—1825) — виходець з вищої французької аристократії, здобув прекрасну освіту, був вели­ким землевласником.

Теоретичні підходи Сен-Сімона до аналізу суспільства базува­лися на історичному методі. Сен-Сімон, як і інші утопісти, вирішує питання докорінної перебудови суспільства, але щодо загальнотео­ретичних поглядів він вимагає, щоб минуле людства і його сучасне вивчалося як єдиний безперервний процес прогресивного розвитку суспільства. За Сен-Сімоном, суспільство, цілісна система політики, економі­ки і знання, у своєму історичному розвитку проходить три формації:рабовласницьку, феодальну та індустріальну. Кожна з них характе­ризується відповідним рівнем розвитку знань, політики та господар­ства, що, у свою чергу, проходять дві стадії: органічну, чи врівно­важену, та критичну, коли попередню рівновагу порушено.

Економіка і політика, з одного боку, і знання — з іншого, розви­ваються, на думку Сен-Сімона, паралельно. Під час органічної стадії при владі перебуває клас, який відіграє найважливішу господарську роль у даний період, а в критичній стадії на економічну владу пре­тендує інший клас, господарська функція якого зростає. Клас, що народжується, протистоїть тому, що вже існує. Проявом цього про­тистояння є політична боротьба, яка завершується виникненням но­вої формації.

Капіталістичне суспільство Сен-Сімон розглядає як проміжну ста­дію між феодалізмом та індустріалізмом. Капіталізм поєднує ознаки розкладу попереднього періоду та елементи нового — індустрію.Сен-Сімон — натхненний пророк індустріалізму. Майбутнє су­спільство базуватиметься на індустрії, яку Сен-Сімон розуміє широ­ко. Індустріалом він називає кожного, хто не ухилятиметься від суспільно корисної праці у будь-якій сфері: виробництва, обігу чи розподілу. Праця є складовою суспільної індустрії. У цій системі немає місця лише для феодальних елементів і ледарів. Для Сен-Сімона індустріальна система — це не лише нові можливості вироб­ництва, що згодом забезпечуватиме всі потреби, а й зміна соціаль­ного середовища, умови для формування якого підготувала ще капі­талістична індустрія.